Колумбійський нейробіолог стверджує, що «вічна любов — це безконечний танець нейронів двох розумних істот».
Родольфо Льїна́с — нейробіолог, який більшу частину життя присвятив вивченню інтелекту. Він керував програмою NASA NEUROLAB, а нині керує закладом психології та нейробіології в університеті Нью-Йорка. Деякий час тому Льїнас дав інтерв’ю, в якому здивував своїми поглядами на тему таких понять, як вірність, любов і щастя.
Його заяви, базовані на даних сучасної нейробіології, доводять те, що багато людей відчували, виходячи зі здорового ґлузду, досвіду і спостережень за життям. Учений стверджує, що мозок — це замкнена система, в яку «пробиваються» тільки почуття. Він вказує на те, що функціонування мозку подібне до дії комп’ютера, з тією відмінністю, що мозок еластичний і креативний: він модифікується, живиться, змінюється.
«Вірність це зусилля однієї шляхетної душі, скеровані на те, щоби зрівнятися з іншою, вищою від себе», казав Гете.
Згідно зі своїми багаторічними поглибленими дослідженнями мозку людини, учений стверджує, що інтелектуальна структура базується на структурі емоційній. Спочатку йдуть емоції, а потім — розум. Ми створюємо свої уявлення про світ не так на підставі раціонального розпізнання, як виходячи з почуттів. На думку колумбійського нейробіолога, любов посідає виняткове місце, а вірність — це риса найрозумніших.
Вірність та інтелект
Родольфо Льїнас каже, що частина мозку, відповідальна за емоції, — найстарша у нашому мозку. Саме вона розвивається першою. На його думку, «це обманний мозок, мозок рептилій, у якому існують лише взірці постійних дій. Тому ці тварини зближуються або віддаляються, коли хочуть здобути їжу, атакують, коли хочуть захищатися, співживуть, коли хочуть розмножуватися».
Любов корениться у тій самій частині мозку, однак приносить із собою інакші фізіологічні функції. Любов, каже Льїнас, це як ненаситність. Хто закохується, стає ненаситним. Прагне отримувати від коханої людини щоразу більше любові.
Також він додає, що «ніхто не помирає від надміру любові». Учений звертає увагу, що, з погляду фізіології, любов це не гімнастичні вправи, а радше танець. Про тему «вічної любові» він каже: «Вона належить розумним, які будують і допасовують зразки сталої поведінки, беручи до уваги того іншого, як ніби він був би нашою власною рукою; турбота про нього — це моя справа, і навпаки. Норму становить усвідомлення, що нас не дістане підступний удар ножем».
Завдяки вірності ми не витрачаємо надаремно свою емоційну чи інтелектуальну енергію. Що розумніша людина, то більше вона схильна піклуватися про людяність; вона відсуває вбік ситуації, які дестабілізують її життя або використовують енергію на складні дії. Тому Льїнас вважає, що вічна любов — це безконечний танець нейронів двох розумних особистостей.
Що кажуть дослідження?
Родольфо Льїнас — не єдиний, хто говорить про зв’язок між інтелектом та вірністю. Дослідження, які провів Сатоші Каназава, фахівець у галузі еволюційної психології, привели до схожих висновків. Зокрема, Сатоші показав, що особи з вищим рівнем інтелекту (понад 106) більше цінують вірність у зв’язку. Серед жінок тенденція трохи інакша: загалом більшість із них надає велику вагу вірності, і це не має прямої кореляції з рівнем інтелекту.
Наведені дослідження показують, що моногамія становить найвищу стадію еволюції людини. Спершу людина сильно залежала від інстинктивної поведінки, типової для ссавців. Це привело до полігамії. Однак що в історії людства загалом, що в історії окремих людей — моногамія, схоже, має зв’язок із найвищим ступенем розвитку.
Насправді невірність закладає безмір вільного часу та емоційну схильність до конфлікту. Коли ж левова частка нашого часу зайнята, складніше знайти моменти для інтрижок і стратегії, що випливають із невірності. Ми також не володіємо такими запасами емоційної енергії, щоби платити ціну за підступні дії, уникання бути впійманим та збереження фальшивого вигляду.
Набагато розумнішим методом є створення зв’язку і його вдосконалювання, аніж перескакування з одного зв’язку до іншого. Моногамія приносить величезне задоволення — вона не становить собою жертви, це нагорода!
Як кожна цінна ситуація в людському житті, моногамія вимагає зусиль. Однак користь перевищує всі затрати. Якщо життя людини скероване на високі цілі, то постійний супутник/супутниця в подорожі — неоціненний скарб. І навпаки, якщо життя скероване на банальщину, стабільний зв’язок противитиметься тому, що банальне й абияке.
фінансово.
Щиро дякуємо!
