Дедалі популярнішими стають різноманітні тренінги про побудову міцних стосунків: як знайти свою половинку, як не помилитися у виборі, як навчитися чути одне одного.
Однак чи не найбільш ефективними порадами можуть поділитися ті, в кого за плечима — довге спільне життя. Як їм вдається, переборовши усі труднощі, досі йти пліч-о-пліч?
Разом Анатолій та Лариса — уже 57 років. Троє дітей, шестеро онуків, п’ятеро правнуків. Їм під вісімдесят. Попри не найкраще самопочуття, вони усміхнені й досить активні. День у день вони просто разом і досі роблять це.
- Спілкуються. З ранку до вечора вони розмовляють одне з одним. Говорять про найрізноманітніше, найдрібніше чи найглобальніше.
- Разом снідають, обідають і вечеряють. При чому на чоловіка завжди чекає готова страва на столі: дружина готує досі. Вони завжди трапезують разом.
- Разом моляться. Обоє вже не в силах іти до церкви, однак щонеділі слухають радіотрансляцію Літургії — уважно, побожно. Спільно також читають щоденні молитви.
- Піклуються одне про одного. Чоловік уже кілька років як втратив зір. І його очима стала дружина. На це неймовірно дивитись, коли двоє зустрічаються у служінні й абсолютній довірі.
- Сваряться. З роками темпераментні риси характеру лише загострюються: суперечки вже давно стали для цієї пари буденною справою. Однак кожна з них завершується… спільними розмовами, трапезами…
- Мають спільне хобі. Мабуть, одним із найважливіших факторів, які сприяють доброму клімату у стосунках, є спільні заняття, зацікавлення. Подружжя щодня разом дивиться телевізор, слухає радіо, обходить господарство. Щодня це живить їх.
- Непокояться одне про одного. Коли в чоловіка діагностували інфаркт і поклали до лікарні, жінка постійно плакала, залишившись удома. Мабуть, нічого більш трепетного до того мені не довелося бачити — як ці літні люди обіймалися в лікарні, плачучи і ніжно звертаючись одне до одного.
- Ревнують одне одного. Вік для ревнощів — зовсім не показник, як виявляється!
- Люблять одне одного. Так, їхнє життя щораз більше ускладнюється поганим самопочуттям, сірі будні часто стають гіркими від безбарвності, однак поки вони мають одне одного. І поки вони можуть виявляти свою любов у простих звичних речах — їхні обличчя сяють крізь прожиті роки. Мабуть, майже так, як тоді, коли все у них починалось.
Історією подружжя Анатолія та Лариси Трачуків (с. П’ятничани, Стрийський р‑н, Львівська обл.) поділилась Тетяна Трачук
фінансово.
Щиро дякуємо!
