Роздуми над Словом Божим на суботу VII Звичайного тижня, рік ІІ
Завжди, коли з людьми, які не ходять до церкви,розмовляю на тему вічного життя і спасіння, відразу зауважую в них переконання, що вони то напевно будуть у небі. Через цю переконаність вони часто виправдовують своє неморальне життя (наприклад, що живуть без шлюбу, не виконують інших заповідей), утворюють собі власний образ Божої справедливості і згідно з ним живуть, так їм зручніше і комфортніше. Таку людину переконати в чомусь дуже важко, вона на все має свої «розумні» відповіді, аргументи. Це «доросла» постава духа, коли в своє серце вже не допускаєш нічого ззовні, залишаєшся замкнутим у своєму світогляді й переконаннях.
Проте в сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос говорить нам, що така постава самовпевненості робить людину неспроможною прийняти Царство Боже: «Воістину кажу вам: якщо хто не прийме Божого Царства, як дитина, той не увійде до нього!» Дитина завжди відкрита на світ: у неї тисяча питань щодо світу, в якому вона живе; вона не має готових відповідей, як «дорослі», але завжди запитує і довіряє більше іншим, ніж собі.
У справах вічності, у справах духовних — небезпечно бути самовпевненим, мати вже готові відповіді на все, бути таким собі духовним «гуру» для себе та інших. Світ довкола нас завжди відкриває щось нове, і що більше ми пізнаємо нового у всесвіті, то ширші обрії незнаного і недослідженого перед нами відкриваються. Подібно і в духовному світі: щодо Бога ми були і будемо як діти: будемо ставити нові і нові запитання, і чим далі пізнаватимемо Бога і себе, тим більше будемо відчувати, якої глибини ми лиш доторкнулися, що ми тільки на початку дороги.
Стосовно Бога ми завжди будемо дітьми — це правда про нас, і якщо ми не приймемо цю правду про себе, то не зможемо прийняти Божого Царства.