Чому я проти гей-параду?

На моє переконання, для віруючої людини немає дилеми — йти на гей-парад чи не йти, бо не можемо одночасно служити Богові і пропагувати гріх.

Але у багатьох можуть бути труднощі з виробленням  позиції щодо самого явища параду «рівності». Отож поясню, чому особисто я взагалі проти його проведення.

1.Це не вирішує проблеми дискримінації.

Чи існує проблема дискримінації геїв? Існує, але її причина криється не в суспільстві і його ставленні до ЛГБТ, а в самій природі гомосексуалізму. Самий потяг до представників власної статті — це насправді лише вершина проблеми. Її суть у тім, що на певному етапі хлопець чи дівчина зупинилися у своєму емоційному дозріванні й у тілі дорослої дитини сидить маленька дитина, яка почувається гіршою порівняно з дорослими і зрілими чоловіками чи жінками. Звідси — інфантильність у поведінці гомосексуальних осіб, гей-паради, які схожі на спотворене дитяче шоу («у кого кращий костюм») чи емоційна ранимість.

Можна це проілюструвати на прикладі лісу. Там завжди є слабкі дерева, що стоять у тіні сильніших сусідів, які затуляють їм доступ до сонячного проміння і дощу. Очевидно, що тут можна інкримінувати «факти рослинної дискримінації» та законодавчо вимагати, наприклад, зрізати крони всіх високих дерев, аби всі стали рівними і кволими. Аналогічно, на жаль, і в суспільстві. Геї почуватимуться дискримінованими, поки існуватиме хоча б один нормальний чоловік, який пройшов етапи дозрівання і готовий виконувати свої чоловічі ролі. Бо він буде наочним свідком, що з ними не все в порядку і гомосексуалізм — не норма, а дефект. Адже гей дивиться на світ крізь призму своїх дитячих ран, тому й бачить повсюди насмішки та переслідування. Тому ідеологи гендер ставлять за мету створити бісексуальне суспільство рівних, але «емоційних інвалідів» із проблемами самоідентифікації.

Але поки існує інститут сім’ї як союзу чоловіка і жінки — їм це не вдасться. Бо саме повноцінна сім’я є природною школою і безпечним середовищем, де діти наслідують поведінку батьків і вчаться бути повноцінними чоловіками і жінками. Тому боротьба за гендер — це не боротьба «за права» геїв, а боротьба проти сім’ї як такої.

2.Задля майбутнього наших дітей

Але існують чимало ситуацій, коли дітям дуже важко відкривати у собі Божий дар статевості, що вони народилися хлопчиком або дівчинкою — а отже, для власного щастя повинні навчатися поводитися відповідно до власної статі. Наприклад, бувають неповні родини, де весь тягар падає на одні руки, або діти, які виховуються в інтернаті. І очевидно, що зростатиме ризик виникнення проблеми з власною статевою ідентичністю, адже ці діти не мали перед собою прикладу любові своїх батьків та їхніх відносин між собою, а передусім — відмінностей у поведінці чоловіка і жінки. Можливо, виникатиме сексуальний потяг до власної статті, — але доки існуватиме переконання, що гомосексуалізм є ненормальним і морально злим, буде більший шанс подолати свої схильності, а не слідувати ним. Адже не тільки їхнє сумління буде підказувати про неприродність гомосексуальних контактів, але й ці діти знаходитимуть підтвердження у суспільстві.

Натомість гей-паради мають на меті передусім змінити менталітет суспільства. Навіть якщо більшість і не вважає гомосексуалізм нормою, то принаймні щоби вже не дивувалася двом чоловікам, які цілуються на вулиці. Але Україна перебуває в особливому ризику. Адже невипадково сексуальна революція набула поширення саме з 1960-х років. У цей час сексуальної зрілості досягнуло покоління, яке народилося під час або після ІІ Світової війни. Це діти, які виросли без батьків або в сім’ях, які переживали повоєнний синдром. Дівчата виховувалися без сильної і люблячої чоловічої руки, тому постійно шукали неотриманої, але такої бажаної любові в інших чоловіках, а це призводило до частої зміни сексуальних партнерів та розпусти. Хлопці не бачили прикладу любові між батьком і матір’ю, а отже, в жінках бачили тільки об’єкт пожадання. Або внаслідок відсутності чоловіка у родині, або його нівелювання сильною жінкою, яка брала всі його обов’язки на себе, їхній чоловічий стрижень був так сильно зруйнований, що вони частково або взагалі не почувалися чоловіками. Коли на війні загинуло чимало чоловіків, їхні обов’язки — у сім’ї також — перейняли жінки, які надмірно опікувалися своїми хлопчиками і тим самим пригнічували їхню мужність. Тому одночасно з сексуальною революцією активізується і рух за права геїв. Таке майбутнє може очікувати і Україну. Наслідки АТО (нині ООС) можуть проявлятися ще дуже довго після її закінчення. 

Тобто кількість гомосексуалістів та емоційно несформованих осіб зростатиме прямо пропорційно до кількості розлучень і неповних родин, а здорова і повноцінна родина зменшує шанси поширення гендерних ідеологій. Не думаю, що солдати, які воюють на фронті й там віддають життя, хочуть, щоб їхні діти виростали з неприродніми сексуальними схильностями.

Очевидно, що ми не можемо воскресити загиблого чоловіка і батька. Нам не під силу навіть зупинити війну. Але ми можемо дбати про екологію суспільства, щоб воно було морально здоровим і відрізняло добро від зла, речі корисні від шкідливих.

3.З поваги до самих гомосексуальних осіб.

Особисто знаю багатьох людей, які мають гомосексуальні схильності, а деякі навіть ідентифікують себе як геї. І хоча я не поділяю їхній спосіб життя чи погляди, це не заважає мені з ними спілкуватися, дружити чи просто попити чаю. Бо передусім я бачу в них людей, а не їхні проблеми. І, певне, так само на них дивиться Бог. Як на дітей, які мають імена. Свою історію і труднощі. А як подає вас гендерна ідеологія та гей-паради? Як явища та прикметники: гей, трансвестит, лесбіянка. Моя сексуальна сфера і мій потяг до жінок не визначають моєї культури та особистості. Спочатку йде мій внутрішній світ, а вже потім — тілесність. У гей-культурі все навпаки. Іншого там сприймають передусім за його тілом та фізичними якостями. Але найгірше, що гендер і гей-паради показують  вади і недоліки у дозріванні як норму, ба навіть причину гордості. Не знаю, чи ви б знайшли людину, яка б пишалася своєю інвалідністю чи сліпотою. Так, ці люди, буває, досягають чималих вершин попри всі наявні перешкоди; але вони роблять це завдяки своїй силі волі, а не отриманій хворобі. І навряд чи вважають свій недолік нормою та пропагують у суспільстві відрубувати кінцівки й виколювати очі. Очевидно, що може бути марш інвалідів, які показують, що вони також є у суспільстві і хочуть поваги до себе, але чи вони виходять, аби переконати всіх, що зі здоров’ям у них все нормально? Чи буде формою дискримінації, якщо сліпому відмовлять у працевлаштуванні водієм автобусу, а людині з проблемами слуху — у телефонній компанії? Ні, адже мова про здатність цієї людини виконувати свою роботу і про добро оточення.

4.Я хочу правди, а не маніпуляцій.

Коли відбуваються гей паради, то картина виглядає «маслом». Усі усміхнені, щасливі (саме слово «гей» перекладається як «веселий»). Але за цією барвистою картинкою криється сумна реальність. Щорічно 30% з усіх самогубств серед молодих людей чинять саме молоді геї та лесбіянки, а самогубство стоїть на першому місці у списку причин їхньої смерті. І це дані з західних держав, де гомосексуалізм давно перестав бути гріхом і причиною «дискримінації».  Численні дослідження спростовують взаємозв’язок високого рівня суїцидів серед ЛГТБ із недоброзичливою соціальною атмосферою, адже гомосексуалізм є сам у собі джерелом страждань та психічних відхилень.

Реалії ЛГБТ зовсім інші, ніж це показують. Самотність, численні зради (40,3% опитаних геїв в Америці зі сталих партнерських зв’язків і 49,3%, які не перебувають у постійних відносинах, за певних умов готові мати секс з іншим партнером), поширення венеричних хвороб, насильство. Тобто гей-парад сам у собі є фейком та інформаційною пропагандою, яка хоче видати бажане за реальність. А головне — довести самим учасникам, що вони щасливі.

5.Гей-парад — це лише початок.

Яка взагалі мета гей-параду в Києві? Показати, що в Україні є сексуальні меншини. Хоча про це й так усі знають, і гомосексуальні акти у нас (на жаль чи на щастя) декриміналізовані.

Довести, що їх дискримінують? То для цього потрібні реальні факти. Очевидно, що прийдуть представники радикальних кіл, які намагатимуться завадити цьому параду. Хоча для ЛГБТ і це потрібно. Створити картинку переслідування сексуальних меншин в ім’я мучеництва за гендер.

Насправді гей-марші — це лише початок. Далі будуть домагатися узаконення своїх відносин, зрівняння їх із подружжям, права на всиновлення дітей… Нарешті, все не допомагає, тоді звертаються до найвищої інстанції — Господа Бога. Хоча більшість гомосексуалів узагалі невіруючі, проте вони вимагають, щоби Церква (неважливо яка) благословляла їхні зв’язки. Насправді для них не має значення сама церемонія. Важливо, щоби стався прецедент. Аби задекларувати, що тепер Бог, тобто Його офіційний представник — Церква, визнає гомосексуалізм нормою.

Але узаконення одного збочення провадить до легалізації всіх інших. Адже тепер головним критерієм будуть не природні закони, а власне задоволення. Як уже показує приклад Європи, слідом за ЛГБТ виникають товариства педофілів, які вимагають зняти зі списку злочинів секс із неповнолітніми, якщо є згода останніх. Весь парадокс ситуації можна побачити на прикладі Німеччини, коли прихильники статевих відносин із тваринами не домоглися узаконення своїх практик через опір «зелених», яким стало шкода чотириногих. Хоча ця партія відома своїм захистом прав ЛГБТ!

У суспільстві, як і в природі, діє закон цілісності. Коли порушується один закон або робляться винятки для певних груп, це впливає на весь моральний і законодавчий порядок. Тому який буде наступний парад після геїв — здогадайтеся самі. У нас партія «зелених» не така сильна, як у німців.

PS: Не варто доводити світові, ніби гомосексуалізм це норма. Просто треба прийняти світ із його нормами. Це означає відмовитися від гомосексуального стилю життя і визнати його перешкодою для особистого щастя. А це вже є першим і, можливо, одним із найважливіших кроків до власного зцілення.