Так, так — попри загальну думку «Середньовіччя — це темні віки», існує дуже багато речей, з яких ми можемо брати приклад!
У часи до винаходу друку студенти та учні не могли розраховувати на легкий доступ до підручників. Часто єдиною науковою підтримкою була їхня власна пам’ять, якій вони полегшували завдання, як тільки могли.
У Середні віки книжки були дуже дорогими, і не тільки через необхідність їхнього кропіткого переписування вручну, а й через величезну ціну самого пергаменту, який заміняв тоді невідомий в Європі папір. Тому студенти не могли звернутися до письмової копії підручника, коли їм це було потрібно. Щоб вирішити цю проблему, їм довелося не раз запам’ятовувати цілі частини тексту. На щастя, середньовічні письменники та переписувачі виходили їм назустріч.
Тож не дивно, що в цих обставинах запам’ятовування стало мистецтвом, яке високо цінувалося і вдосконалювалося згідно з порадами, що містилися в двох старовинних книжках: «Про оратора» Цицерона та приписуваного йому тоді твору «Риторика для Гереннія».
Перетворення тексту на образ
Насамперед текст потрібно було перетворити на образ. Наприклад, замість того, щоб зубрити на пам’ять формулу «король повернувся до свого замку», треба було просто уявити короля, який в’їжджає до свого замку. Образами також можна було представити небуденні речі та явища. Свята Трійця? Будь ласка, — так виникла знаменита схема Scutum Fidei, у вигляді малюнка із зазначенням Осіб Трійці та взаємини між ними.
«Сума теології» та швидше запам’ятовування
По-друге, потрібно було уявити собі інший образ і якось поєднати їх. Найкращий приклад — це різноманітні атрибути святих, які не тільки дозволяли розпізнати їх у церковних скульптурах, але насамперед допомагали легко їх запам’ятати. Також простіше запам’ятати, з якого Євангелія походить певне речення, якщо замість абстрактних імен євангелістів пов’язати його з чоловіком, левом, биком чи орлом.
Було також корисно теж запам’ятати в цілому всю ситуацію, в якій ми про якусь річ дізналися. Якщо це була цитата з якоїсь книжки, то варто було поєднати її з тим, хто, де і за яких обставин це сказав. Що докладніше картина, то краще запам’ятати. Хорошим образом були також… сторінки книги, яку читали. Сьогодні це абстрактно, але в середні віки на допомогу приходило мистецтво ініціалів, тобто багато прикрашених початкових літер, від яких починався певний фрагмент. «Сторінку 40» важко поєднати з чимось, але «сторінку з ангелом у червоній туніці, який підтримує літеру М» — легше.
Крім того, запам’ятовування полегшували не тільки графічні елементи. У Середньовіччі виник літературний жанр, відомий як сума, який служив саме освітнім цілям. Хто читав хоча б «Суму теології» святого Томи Аквінського, звісно, звернув увагу на дві особливості цієї роботи: на дуже розбудовану, багатоповерхову систему поділу цієї величезної роботи на невеликі фрагменти, які можна було легко подумки візуалізувати, і форму «питання-відповідь», що полегшувало навчання методом асоціацій.
Римська кімната
По-третє, знання треба було систематизувати. Для цього найкраще пасує техніка, яка називається «кімнатою пам’яті» або «римською кімнатою». Ця техніка виникла ще в давнину, коли грецький поет Сімонід із Кеос чудесним чином врятувався від будівельної аварії, вийшовши раніше з бенкету. Понівечені тіла своїх співрозмовників він упізнав лише тому, що пов’язав їх у своїй уяві з місцями, які вони займали раніше за столом. Потрібно було надати певні образи якимось місцям у будівлі, яка існувала насправді, або у вигаданій. Можна було уявити, що різні уроки з якихось предметів проходили в певних кімнатах. Якби ми хотіли щось згадати, достатньо було «ввійти» в кімнату і послухати те, що розповідав учитель. Звісно, це було набагато складніше, бо після поділу цілого курсу на окремі лекції потрібно було поділити ще й саму лекцію і таким чином розкласти велику структуру на легкі для запам’ятовування фрагменти.
Repetitio est mater studiorum
І четверте: нарешті, потрібно було отримані знання зафіксувати. Тому увійти в справжнє місце було краще, ніж уявити фіктивну будівлю — можна було кілька разів робити справжню прогулянку уявним садом або храмом і відтворювати інформацію, пов’язану з цим місцем. Але якщо хтось використовував вигадане «місце», то залишалося складне споглядання вибраних питань у тиші, що, однак, не було проблемою, оскільки це відповідало популярному тоді чернечому способу життя.
Переклад CREDO за: Рафал Урбановіч, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
