«Покликання мирян зараз для Ордену важливіше, ніж будь-коли раніше», — написав о. Брюно Кадоре, Генерал домініканців. Цей лист цікавий не тільки для Ордену Проповідників, він дає багато до роздумів про мирян у Церкві загалом.
Отець Брюно написав листа до домініканців-мирян, тобто до тих, хто живе харизмою св.Домініка, але не складає обітів послуху, чистоти і вбогості. Однак уже у вступі дивує те, що Генерал не сприймає участі світських в Ордені і (ширше) у Церкві на підставі «прибудови» до спільноти отців, які би прекрасно без них обійшлися. Це також не є спробою позитивної реінтерпретації зменшення духовних покликань і висвячених братів, так ніби терціарії (як про них історично говориться), долучаючись до отців-домініканців, мали би доповнити собою цей спад. Лист говорить набагато більше.
Хтось більше, ніж «не-священик»
Вразило мене колись ствердження однієї викладачки на теологічному факультеті в Познані. На її думку, те, як учення Церкви говорить про покликання мирян, — страшенно вбоге. І це попри стільки документів, виданих на цю тему! Майже завжди їхнє покликання описується у якійсь конфронтації з духовним покликанням. А це веде за собою думку, що їхня роль у Церкві прочитується трохи через заперечення: це не духовна особа. Або ще інакше: що, власне кажучи, духовні собі з усім самі дали раду, але що їх малувато, то треба займатися мирянами. Лист Генерала домініканців — найліпший доказ того, що питання про суть покликання мирян у Церкві залишається актуальним і що можуть з’явитися нові, глибші від попередніх, відповіді. Тому що — наскільки я бачу намір о.Кадоре — він не хоче, щоб справи залишилися на такому рівні, як зараз. Його намір — зробити наступний крок у контексті розуміння участі мирян в домініканському ордені, а через це — також і в Церкві.
Учасники послання
«Ми всі повинні собі нагадати, що миряни, через хрещення, є “учасниками священицького, пророчого і царського уряду Христа”», — пише настоятель домініканців уже у вступі. Й справді, надто часто забуваємо, особливо ми, духовні, що через хрещення всі є «учасниками уряду Христового». Миряни — не тільки ті, хто приймає та виконує Добру Новину; вони також її посередники. Вони мають участь у посланні Христа на світ. І це по-своєму стосується всіх вимірів цього послання: священства — тобто посередництва між Богом та світом і складання духовних жертв; пророцтва — тобто проповідування Євангелія; і царювання — тобто керування у Церкві. Автор листа зосереджується на тому, що найбільше відповідає харизмі св.Домініка: пророцтві як проповіді.
Домініканський Генерал підкреслює існування спільної місії богопосвячених і мирян. Звідси — велика свіжість цього листа, який багато дає для практичного розуміння участі мирян у місії Христа. Отець Кадоре дуже послідовно використовує термінологію, яка відходить від називання домініканців-мирян терціаріями. Він говорить про повну приналежність мирян до Ордену (читаємо ширше: Церкви), підкреслюючи при цьому, що це відбувається на інших підставах, ніж у тих, хто присягає жити євангельськими радами. Але що найважливіше — він не робить цього так, ніби просто хотів змінити мову на сучаснішу, на «говоріння про рівність». Ідеться про щось набагато глибше.
Творча міць братерства
«Для Домініка, який від самого початку місії в Лангедоку хотів, щоб його називали просто “братом Домініком”, братерство невіддільно пов’язане з проголошенням Царства», — сказано в листі. Участь мирян у домініканській харизмі проповідування має, таким чином, у сучасному контексті, на думку Генерала, полягати насамперед у будуванні братерства. «Бути у своєму світському житті знаком братерства — це свідчити про те, що люди мають у собі здатність жити як брати, що вони здатні будувати стосунки», — читаємо далі. Саме братерство має зробити так, що проповідь Євангелія стане плідною у світі. Воно має бути своєрідною «притчею», а отже, свідченням, яке включає всіх по дорозі у простір впливу Слова. Отець Кадоре пише: «Ми запрошені бути саме свідками, “притчею про єдність”, готовими в усьому космосі наших людських здібностей ставати братами й сестрами у конкретному етапі історії людства».
Плідність проповідування Євангелія, таким чином, тісно пов’язана з реалізацією братерства у Церкві на світі. Мирянське «розширення» ордену з цього погляду має дуже важливе значення. Люди, живучи в конкретних стосунках із домініканцями-мирянами (розширимо: з віруючими активними християнами загалом), на різних етапах своєї віри і морального життя відчуватимуть спонуку замислитися над власним життям, відкрити надію в зустрічах зі свідками братерства та віру, що любов — це єдиний сенс життя, а її істинне джерело це тільки Христос. «Необхідним є виразний знак братерства, — пише о.Кадоре. — Братства мирян-домініканців мають місію бути присутніми в Церкві та у світі й інтегрувати завжди недосконалу дійсність життя людини, яка, відповідаючи на покликання до святості, ступає на шлях навернення».
Рух подвійного обміну
Головний настоятель домініканців розглядає участь мирян не як додаток до спільнотного життя отців і братів-домініканців, а як сутнісне розширення Ордену у світ. Бо це миряни «стикаються на щодень — часто безпосередньо — з атеїзмом, агностицизмом, релігійною байдужістю, скептицизмом чи навіть ворожістю щодо християнства… І то саме миряни — а не, як це може здаватися, церковні служителі — мусять ставати перед доконечністю розпізнання такої дійсності та входження у діалог із нею». Рух духовного обміну має відбуватися у двох напрямках: консекровані впливають на мирян та світ через своє життя у спільнотах євангельських рад, а миряни вносять у життя консекрованих конкретний досвід братерського життя у сім’ї та суспільстві. Й це реальний обмін, тобто такий, що дає духовні блага обом сторонам.
«Тому на світських домініканцях лежить подвійна відповідальність, — пояснює о.Кадоре, — ad extra (назовні Ордену) й ad intra (всередину Ордену). Ad extra — через залучення людської креативності, натхненої євангельським життям і прагненням апостольства, у творення світу, в якому буде місце для кожного. Ad intra — через неустанне впровадження у саму суть життя нашого Ордену глибокого усвідомлення, що братерська спільнота проповідників має бути піддатлива на доторк тим, що ранить цей світ, а також через повчання Ордену, в позиції солідарності з жертвами і “забутими” світу цього, як розпізнавати знаки часу, в діалозі з якими Орден хоче проповідувати Слово».
Переклад CREDO за: о.Мирослав Тикфер, Dominikanie
фінансово.
Щиро дякуємо!
