Якщо йдеться про обжерливість, то я думаю, що можна говорити про обжерливість як у буквальному сенсі, так і в духовному, який описав святий Йоан від Хреста.
Євагрій каже, що пристрасть починається з думки про обжерливість.
Якби нам треба було пояснити комусь, що таке гріх обжерливості, то ми напевно описали б людину, яка об’їдається, їсть вишукані страви чи просто поглинає їжу без міри. Євагрій має на увазі інше. Спробуємо спочатку пошукати синонімів до слова «обжерливість», які, можливо, повніше відображають намір нашого автора. Гадаю, що це може бути слово «ненаситність».
Різні види думки про обжерливість можна класифікувати так: через страх голоду і втрати здоров’я; як спокуса помилкового аскетизму і неповаги до братів; спокуса легкого шляху в аскетизм; і, нарешті, як перешкоду в молитві та причину поганих снів. Ця класифікація показує, з якою складною реальністю ми маємо справу.
Євагрій називає обжерливість «неприборканим божевіллям» і «дірявим оборонним муром», яка, «нерозривно пов’язана з нечистотою, робить розум нечистим, викликає слабкість тіла, призводить до важкого сну, приносить сумну смерть». Євагрій показує людину, переможену думкою про обжерливість, як одержиму, неспроможну побачити наслідки своїх рішень: обжерливість приносить сонливість і безумство, послідовно ведучи до погибелі.
Для кращого розуміння того, що таке обжерливість за своєю природою, варто нагадати, що наш автор протиставляє їй поміркованість, яку називає «наслідуванням воскресіння» і «чуванням очей, що не знають сну». Пишучи про пожадання їжі та приправ, Євагрій водночас вказує на те, що зло значною мірою полягає в порушенні рівноваги й житті спогадами про старі добрі часи, коли різних речей було вдосталь. Наслідок обжерливості — це той «дірявий мур», крізь який прагнення монаха витікають у пошуках слідів минулих задоволень.
Ті, хто підпадає думці про обжерство, сприймають світ, у якому живуть, як велику страву для споживання. Світ для них — не допомога на шляху до спасіння, знак Божого існування, а швидше річ, яку вони мусять спожити; щось, що їм належить, може бути ними справедливо «з’їдене»; одним словом — це люди завжди ненасичені, яким завжди мало.
Гадаю, що можна говорити про обжерливість як у прямому сенсі, як ми це розуміємо інтуїтивно, так і в духовному, описаному святим Йоаном від Хреста, коли людина цікавиться лише духовними переживаннями, а не самим Богом; прагне видінь, почуття солодкості, що йде від молитви…
Є також емоційна обжерливість, коли від інших людей ми очікуємо тільки вдячності, аплодисментів, визнання, нам завжди недостатньо похвали: які ми чудові та особливі. Це грабіжницькій підхід до реальності; це ставлення, яке змушує нас шукати лише способів задовольнити хворі бажання, що народжуються з наших комплексів та ран. Це приховує в собі велику небезпеку — така обжерливість провадить до повної руйнації життя на всіх його рівнях. Людина, яка піддалася поганим думками про обжерливість, — не здатна відмовитися від будь-чого, людина, позбавлена вміння відрікатися.
Читайте також: Два корені, з яких виростає демон смутку