Я можу помилятися, і добре якби я помилявся, але в мене таке враження, що сьогодні занадто мало й рідко ми молимося одні за одних. Я переконаний, що ми повинні повернути значення заступницької молитви.
Останнє речення з наведених нижче слів апостола Йоана вже чимало кого занепокоїло, а декого навіть і перелякало: «Коли хто бачить брата свого, який грішить гріхом не на смерть, нехай молиться, і він дасть йому життя, тим, що грішать не на смерть; бо є гріх, що веде на смерть, і я не за це кажу, щоб молитися» (інші переклади: в такому випадку не раджу молитися, 1Йн 5,16).
Можна молитися чи не можна молитися?
Святий Тома Аквінський переконливо пояснив цей поставлений Апостолом знак запитання щодо дієвості молитви за великих грішників: тільки чудо може дати навернення таким людям, чудо на рівні воскресіння померлого. Вочевидь для Бога немає нічого неможливого. Але разом із тим звичайною молитвою ми не випросимо ні воскресіння померлого, ні навернення закоренілого грішника. У таких справах Бог вислуховує тільки своїх великих друзів.
Ще переконливішим мені здається пояснення, яке я знайшов чи не в книжці «Сестра Луція говорить про Фатіму». А саме, Луція, найстарша з фатімських дітей, колись сказала: «Пані не каже молитися за грішників». Франческо розхвилювався і сказав, що саме грішники особливо потребують нашої молитви. На що Луція відповіла: «За грішників треба умертвлюватися».
Коротше кажучи. Якщо хтось із наших близьких здається нам особливо віддаленим від Бога, то ми повинні своїй молитві за цю людину надавати якісь нові виміри. Потрібна більша й ревніша молитва за цю людину, ніж досі. Нехай цю молитву супроводжує, наприклад, якесь умертвіння, а насамперед спробуймо молитися своєю — по змозі якнайбільшою — любов’ю до Бога і ближніх.
У нашій молитві тоді могли би з’явитися, до прикладу, такі напрямки: «Ісусе, Ти ж маєш міць так перемінити моє серце, щоби зробити мене Твоїм великим другом! Я знаю, що не гідний цього. Я знаю, що навіть як Ти мене приймеш за когось найменшого у Твоєму Царстві, то я все одно не вміщу в собі того безміру дарів, якими Ти хочеш мене обдарувати. Але Ти, Господи Ісусе, маєш міць, попри те що я такий малий і грішний, принаймні моїй молитві за цю людину надати такої цінності, як би за неї молився би хтось із Твоїх найближчих друзів. Зрештою, Ти можеш, Господи Ісусе, молитву навіть такої негідної людини, як я, наповнити Твоїм Святим Духом і зробити її плідною!»
Власне кажучи, прагнення зарадити різним бракам нашої молитви багатьом людям служить для шукання допомоги у Матері Божої. «Якщо ти можеш запропонувати великому царю тільки два яблука, — пояснювали значення марійної «протекції» давні проповідники, — то цей твій дар, сам по собі не вартий царської уваги, стане для царя безцінним, якщо сама мати царя візьме тебе з собою на аудієнцію, покладе твої яблука на золоту тацю й від твого імені вручить їх цареві».
Мені здається, що сьогодні ми замало й надто рідко взаємно одні за одних молимося. Навіть віруючі батьки не завжди моляться за своїх дітей. Нам рішучо треба повернути значення заступницької молитви.
Теологічні сумніви
Особливо два сумніви не раз нападають на нас, коли ми думаємо про заступницьку молитву. Навіщо Господу Богу наша молитва за інших? — думаємо інколи. Зрештою, Він же і без нашої молитви знає, що потрібно Його дітям!
А другий сумнів може торкнутися нас тоді, коли ми глибоко пізнати, що Ісус Христос — єдиний Посередник між Богом та людьми. Наш Заступник у Предвічного Отця — сам Спаситель. Слово Боже повчає нас, що «Він завжди живе, щоб заступатися за нас» (Євр 7,25). Відповідно до цього — інколи може з’явитися така думка — хіба ж навіть Його заступництва недостатньо, якщо ще й ми повинні молитися одні за одних?
Перш ніж розглянути ці два запитання, варто згадати, як високо заступницька молитва цінується у Святому Письмі. Певно, всі ми пам’ятаємо зворушливі сцени торгу Авраама з Богом за долю Содому (див. Бут 18, 23-33), молитву Мойсея під час битви з амалекитами (див. Вих 17, 8-13), а також у чорну годину відступництва, коли люд віддався культові золотого тельця (див. Вих 32, 9-14). До числа великих благальників за грішників та весь люд Божий належали Самуїл (1Сам 7,8; 12,23), Єремія (Єр14,11; 15,1; 2Мак 15,13n).
У книзі Єзекиїла є скарга самого Бога, що Він надаремно чекає на заступників, які б завадили Йому карати грішників. «І шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загороду, і став би в виломі перед Моїм обличчям за цей Край, щоб Я не знищив його, та Я не знайшов» (Єз 22,30).
Про що тут ідеться? — питаємо. Чому своє милосердя щодо одних людей Бог ставить у залежність від заступництва інших? Чому навіть Ісус Христос, єдиний Посередник між Богом і нами, не скасував нашого взаємного заступництва одні за одних?
Так твориться Церква — спільнота спасенних
Сенс і потребу заступницької молитви можна пояснити так. Остаточна мета усіляких прохань, що їх ми заносимо до Бога — також і прохань стосовно земних справ, — це вічне спасіння, моє і тих, за кого я молюся. А вічне спасіння це сповнення Богом та уподібнення до Бога на всю призначену людині міру. Бог є Любов, отож спасіння це максимальне уподібнення до Того, Хто є Любов.
Створюючи нас на свій образ і подобу, Бог від початку зробив нас здатними взаємно обдаровувати і створювати між собою зв’язки любові. Одним зі способів виразити одне одному любов, що сягає аж до нашої остаточної мети, є заступницька молитва. Завдяки цій молитві ми взаємно пов’язуємося немовби системою духовних капілярів, які нам роблять можливою реальну спільність у духовних благах.
Заступницька молитва діє за принципом дружнього окрилення. З одного боку, ми звертаємося до Бога, який тільки один є джерелом благодаті, навернення і спасіння. Самому Богові ми доручаємо когось, хто для нас дуже важливий, бо ж то Він його створив на власний образ і подобу, а отже, тільки Він може цю людину привести до спасіння.
Натомість з другого боку, за допомогою заступницької молитви в нас самих формується позиція духовного звернення до тих, за кого ми молимося, а це безсумнівно сприяє творенню та зміцненню тих таємничих духовних «кровоносних судин», що нас єднають.
Саме тому так важливо, щоб ми взаємно одні за одних молилися. І саме тому наша взаємна молитва одних за одних не тільки не порушує винятковості Христового посередництва, але навпаки: Христос Господь, єдиний Посередник між Прежвічним Отцем і нами, також і таким чином наближає нас до свого Отця, формуючи нас у спільноту людей, які одні одним навзаєм допомагають і одні за одних навзаєм відповідальні.
Тому нема нічого дивного, що в Новому Завіті є так багато свідчень про заступницьку молитву і так багато закликів до цієї молитви. Наприклад, коли перший з Апостолів, Петро, опинився у в’язниці, «Церква за нього невпинно молилась до Бога» (Діян 12,5). Звісно, то була молитва в тому духовному просторі, який перед ним відкрив Христос — єдиний Посередник.
«Ми… не перестаємо молитись за вас та просити, — зізнається св.Павло колосянам, — щоб для пізнання волі Його були ви наповнені всякою мудрістю й розумом духовним» (Кол 1,9). Але для св.Павла важливо також те, щоб інші молилися за нього: «Благаю ж вас, браття, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа, помагайте мені в молитвах за мене до Бога» (Рим 15,30).
Таких текстів у Новому Завіті — багато. Треба тільки, щоб ми чули вміщений в них заклик до взаємної молитви. Нехай хоч батьки частіше моляться за своїх дітей, а подружжя — за свою другу половинку.
Переклад CREDO за: Яцек Салій ОР, Dominikanie
фінансово.
Щиро дякуємо!
