У травні Будинок Милосердя, що в Городку Хмельницької області, святкував десятиліття з дня заснування. Все починалося наприкінці 80-х років, після освячення новозбудованого храму, коли о. Владислав Ванаґс «підчепив вакцину щось будувати». Він розумів, що одного храму мало – потрібно втілювати на практиці те, про що проповідує.
Перше приміщення Будинку Милосердя збудували у 1991 році. На той час вже почала відроджуватися структура Кам’янець-Подільської дієцезії Римо-Католицької Церкви і тодішній єпископ Ян Ольшанський попросив новобудову віддати під семінарію. За кілька років о. Ванаґс збудував ще один будинок, який певний час між собою ділили перші мешканці Будинку Милосердя і семінаристи-першокурсники. Це спричиняло незручності як для одних, так і для інших, тому священику довелося будувати третє приміщення. В 2000 році його завершили і передали для стареньких і самотніх. З того часу і ведеться відлік Будинку Милосердя, хоча опіка над хворими в Городку існує вже сімнадцять років.
На святкування ювілею директор закладу о. Віктор Ткач запросив людей, які серцем вболівають за справу милосердя – це директор місії Карітас-Спес Україна єпископ Станіслав Широкорадюк, о. Анатолій Клак, котрий після смерті о. Владислава Ванаґса опікувався будинком, і благодійників, які допомагають будинку та його мешканцям.
Подячну Службу Божу, в якій взяла участь велика сім’я Будинку Милосердя і гості, очолив єпископ Широкорадюк. «Ми дякуємо сьогодні тим, хто опікується цією справою: священикам, благодійникам і волонтерам, – зазначив єпископ, – але не забуваймо також дякувати за свободу в країні, де ми можемо це робити». Звертаючись до присутніх єпископ також наголосив, що такі маленькі ювілеї нас зобов’язують до вдячності, бо вдячна людина – це та, яка вміє бачити і цінувати добро, бути радісною і всім задоволеною. Тільки той, хто щось втратив, може дякувати за те, що він ще має. Милосердя – то Божа справа, а Він завжди послуговується людьми, які мають добре серце і відкриту душу, – сказав єпископ і разом з о. Віктором Ткачем, вручили подяки тим, хто постійно підтримує діяльність будинку. З нагоди свята працівники і мешканці Будинку Милосердя подарували єпископу ікону Матері Божої, яку він пообіцяв повісити в дитячому будинку, який незабаром буде освячений в Києві.
На закінчення о. Віктор розповів, що за період існування будинку, через нього «пройшло» близько двохсот чоловік. Щорічно тут помирає 8-10 чоловік, а прибувають в порядку живої черги, вільних місць практично не буває, тому що потреби набагато перевищують можливості.
Сьогодні в будинку проживає сорок сім чоловік і є потреба розширити опіку над хворими на дому. «На жаль, ми не можемо собі дозволити утримувати персонал для того, щоб обслуговувати стареньких людей на дому, хоча це нагальна потреба», – каже о. Віктор. Від держустанов він допомоги не чекає, адже щоразу, коли звертається до них, приходить майже однакова відповідь – «ви не наша комунальна власність». На жаль, законодавство сьогодні ще не на боці людей. «Дуже прикро, коли людину, що багато років пропрацювала в колгоспі, на заводі чи фабриці на старість роблять комунальною власністю», – бідкається отець. Однак варто відмітити, що проблем з контролюючими органами в Будинку Милосердя немає. «З одного боку ми самі зацікавлені в тому, щоб у нас було все відповідно до вимог, – каже отець, – а з іншого – люди, що представляють служби нагляду, свідомі того, що то благодійна справа і якщо не допомагають, то хоч не заважають.
«Загалом, добрих людей більше, – наголошує о. Віктор, – і саме завдяки їм Будинок Милосердя існує, а бабусі, дідусі та інваліди мають гарні умови проживання, смачну їжу і головне – вони мають спільність, не покинуті сам на сам зі своїми немочами і проблемами. Бо, окрім матеріального, людина завжди потребує духовного».
фінансово.
Щиро дякуємо!
