Тиша небезпечна для апостолів

Сьогодні всі, мабуть, погодяться, що ми живемо в дуже шаленому ритмі, де кожен крок наперед спланований, кожна дія продумана так, що… про літній відпочинок залишається тільки мріяти.

Часто єдине, про що ми мріємо щовечора, повернувшись з роботи, — це спокій, тиша. І це природно, бо людині потрібно відпочивати. Для цього ми маємо вихідні; для цього Господь вибрав собі один-єдиний день, щоби кожен міг до Нього прийти та в Ньому спочити (пор. Мт 11,29).

Вже дуже скоро, а точніше — цієї неділі, Східна Церква теж відзначатиме велике свято — Зіслання Святого Духа. Це «день народження Церкви». З цього моменту молода спільнота християн, яка, за великим рахунком, почалася з 12 осіб, починає свій рух до світу. У цьому русі дуже важливим є один нюанс: апостоли не шукали тиші та спокою. Отож, щоб бути успішним апостолом сьогодні, потрібно, щоб Дух Святий пробудив у нас той самий запал та ревність.

Як бути апостолом сьогодні?

Насправді слова Христові: «Ідіть і навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мт 28,19) стосуються не тільки певної частини людей. Вони стосуються всіх, хто називає себе християнином. Кожен із нас, хто був охрещений, намагається жити життям Церкви, — покликаний також до апостольської місії.

У проповідях я часто кажу своїм парафіянам: «Кожен із вас повинен свідчити Христа, можливо, не так словами, як власним життям». І це правда. Відоме прислів’я каже: «Слова повчають, а приклад потягає до наслідування». Так і тут. Ми дуже гарно вміємо поводитися в храмі: вдягаємо прекрасний одяг, приводимо себе до порядку. Навіть в особистому духовному житті чимало з нас стараються тримати лад: ми сповідаємося, ходимо до Причастя. Однак на цьому ми чомусь зупиняємося. Дуже легко бути християнином у святому храмі, в колі однодумців — це не коштує нам фактично нічого. Але щойно ми виходимо з церкви, як наша віра кудись зникає.

І виходить, що дуже просто бути віруючим — і давати хабарі, ходити до храму — а опісля йти на свято Івана Купала, хрестити дитину, повісивши на неї червону нитку, і т.д. Отож наголошую: надзвичайно важливо бути християнином постійно, 24 години на добу і 7 днів на тиждень!

Бути християнином означає: коли я вдома — я християнин, а значить, не можу поводитися негідно; коли я на роботі — я християнин, а значить, повинен сумлінно ставитися до своїх обов’язків; коли я гуляю парком — я християнин, а значить, не можу смітити, і т.д.

Апостол має бути підготовлений

Кожен із нас покликаний іти й не боятися свідчити Христа Воскреслого повсюди, де лиш може. Так, це не означає, що в мене немає інших тем для розмови, щоби про мене думали, ніби я затятий фанатик. Ні. Це означає, що коли я прокидаюся вранці — молюся; коли проходжу повз храм — не соромлюся зробити на собі знак святого хреста; коли в мене вимагають хабар — я не боюся відмовити; коли чую наклеп або якийсь жарт про Церкву — знаю, що відповісти, щоби бути її апологетом (захисником).

Але щоби знати, що відповісти, треба і справді щось знати! Давайте начистоту. Більшість із нас, які ходимо щонеділі до церкви, часто вже й не пам’ятають, скажімо, чому ми хрестимося, склавши три пальці пучкою, або ж які то є істини віри і скільки їх: 6 чи 10?

Саме тому наша Церква, особливо в період між Вознесінням Господнім та Зісланням Святого Духа, пропонує по-особливому пережити ці 10 днів очікування. Ми маємо так звану Декаду місійності. В цей час єпископи пропонують нам пригадати основні істини віри, принципи й норми християнського життя, щоби, коли на свято П’ятдесятниці ми почуємо «ідіть і навчайте», ми справді мали з чим іти й навчати.

Бути християнином сьогодні — значить ніколи не переставати шукати Бога. Християнин не може заховатися в свою хатку, мов равлик, і там сидіти у своїй зоні комфорту, бо ж так роблять усі. Ні! Ми покликані йти і проголошувати — кожен на своєму місці, кожен у свій спосіб. Якщо, скажімо, ви не викидатимете сміття повз урну, чи буде це вашою проповіддю? — Безумовно!

То що там із тишею?

Відомий уривок зі Святого Письма, коли пророк Ілля втікав від переслідування, описує його зустріч із Богом, який приходить до нього в подуві легенького вітерцю. Цей момент такий ніжний, що кожного разу, коли його читаю, і справді відчуваю легенький подув весняного вітерцю.

Однак уже інший момент із Діянь Апостолів, який описує, як відбувалося Зіслання Святого Духа, показу нам прихід Бога в гучному шумі, який усе так сповнює радістю, аж складається враження, ніби апостоли п’яні. Й справді, перебувати в Божій присутності, поруч із Богом, — це завжди перебувати в радості. Цар Давид, коли переносив Кивот завіту, танцював із радості. Те саме робить і Йоан Хреститель, коли Марія відвідує вагітну Єлизавату: «Дитя з радості здригнулося (затанцювало) в моїм лоні» (Лк 1,41). Отож попри дивну думку, ніби Господь любить сумних, понурих старих людей, які вже не здатні згрішити, — сам Бог показує цілком протилежне: Він живий, а якщо живий, то любить рух, любить, коли людина радісна, бо ж, як казав св.Йоан Боско: «Сумний святий — сумнівний святий».

Тому, вступаючи в це гарне свято — Зіслання Святого Духа, просімо в Нього Його дарів, щоб, наситившись ними, ми йшли й ніколи не боялися свідчити Господа, насамперед своїм життям, своїми словами. Нехай той заклик Христа: «Іти і свідчити» — буде постійно перед нами, щоби кожен наш крок приносив добрий плід, плід Духа Святого.