Бувають розмови, які за змістом виходять далеко за межі конкретної місцевості, де вони відбулися. Одну з таких розмов пропонує сайт Католицької Церкви в Казахстані.
Журналіст цього сайту поспілкувався з о.Езрою Салліваном — професором моральної теології в університеті св.Томи Аквінського в Римі (Angelicum).
— Що включає в себе сфера ваших інтересів у царині моральної теології?
— Я цікавлюся питаннями, в яких наука стикається з етикою. Як функціонує мозок. Як працює організм. Що це може нам сказати про емоції, моральність, етику — оскільки зараз постає дедалі більше запитань, з огляду на появу нових технологій та нових відкриттів, що пояснюють процес функціонування людського мозку, який супроводить мислення. Де межа між нашою відповідальністю за те, що ми їмо, чи займаємося спортом, як ставимося до свого тіла. Одне слово — мене цікавлять усі питання, які постають на тлі взаємодії науки і морального богослов’я.
— Розкажіть про ЕКЗ [екстракорпоральне запліднення]. Які наслідки цієї проблеми? Чи маєте Ви поради для сімейних пар, які зневірилися у спробах мати дітей природним шляхом?
— Питання ЕКЗ стосується такої наукової сфери, як біоетика. Поява ЕКЗ виводиться з прагнення подружніх пар мати дітей у тих випадках, коли природне зачаття не відбувається або коли пара вже мала кілька викиднів. Ця техніка будується на забиранні яйцеклітин із жіночого організму та сперми з чоловічого з їх подальшим з’єднанням заради утворення людського ембріона. Отримавши певну кількість ембріонів, фахівці поміщають кілька з них у тіло матері, щоби той, який виявиться життєздатним, згодом став дитиною. Проблема в тому, що в ході цієї процедури гине велика кількість запліднених ембріонів. А згідно з католицьким віровченням, людське життя починається від моменту зачаття, коли постає новий генетичний код — і нова людська душа, створена Богом. Людині властиво мати як фізичну єдність, так і духовну. Церква виступала проти ЕКЗ уже багато разів. Прикладом може стати документ «Donum vitae». Він пояснює, що несправедливо стосовно дитини бути зачатою поза материнським лоном. Коли дитині доводиться проходити через процедуру, виконану медиками, тут немає місця для акту любові між батьком і матір’ю. В такому разі дитина може сприймати себе як продукт технології, бо для її зачаття батьки пройшли через процедуру, яка не становить частини нашої біології. Як із машинами: можемо сконструювати робота і можемо сконструювати людську істоту. Дослідження показали, що вже дорослі люди, колишні діти, народжені таким способом, мають труднощі з самовизначенням, тим більше що є викривлення і з боку батьків, які вважають дитину своєю власністю, адже вони заплатили за те, щоб вона у них була. Але ж дитина — це дар Бога.
Тому найперша трудність, пов’язана з цим питанням, полягає в тому, що, з одного боку, люди хочуть мати дітей — і це дуже хороше, добре бажання; а з іншого боку — це бажання має бути наповнене відповідним змістом. А відповідний зміст у цьому разі — це природне зачаття. Якщо пара нездатна зачати дитину, то треба насамперед з’ясувати причину, через яку зачаття не відбувається. Їх може бути безліч. Тому потрібно відвідати фахівця, щоби це з’ясувати. Якщо проблему з’ясувати не вдається, тоді парі треба молитися і, звісно, просити Бога про дар зачаття. Але важливо пам’ятати, що ми не можемо взяти все у власні руки. Треба постаратися прийняти складність становища людини, яка не може мати дітей, як частину страждання чи жертви, про яку просить Господь, — замість того, щоб казати: «Я можу контролювати світ через медичні досягнення». Адже неможливо виправити одну помилку іншою помилкою.
— Не секрет, що значна увага суспільства прив’язана до гендерних проблем. Будь ласка, викладіть позицію Церкви стосовно цього питання.
— По-перше, треба згадати Книгу Буття, де сказано: «І створив Бог людину (…) чоловіком і жінкою створив їх». Про це сказано вже в першому розділі. А в другому можемо прочитати про стосунки Адама і Єви. Це не якийсь винахід Католицької Церкви. Звісно, у такого бачення є богословські корені, — але також і суто біологічні. Я зазвичай пропоную людям подивитися на природу. Деякі рослини і тварини розмножуються поза поняттями статі. Наприклад, гриби розмножуються спорами. Але всі ссавці, з приматами, дельфінами і людиною включно, розмножуються за наявності представників двох різних статей. Це біологія, і так написано в Біблії. Якщо ми заперечуємо поняття статі, то ми заперечуємо і науку, і Боже Провидіння.
На заході виникла велика плутанина з цього питання. І ця плутанина виводиться з сексуальної революції 1960-х. Тоді стався розрив між статевим актом і переказуванням життя. І тут дуже добре прослідковується зв’язок із тим-таки ЕКЗ. Зараз статевий акт скерований не на виконання біологічних процесів, а на отримання задоволень. Людське тіло більше не сприймається як частина цілісної людини, воно сприймається як інструмент. Це рівнозначне тому, що ми б говорили про пластик. Хто замислюється — «чоловік» чи «жінка» оцей шматок пластику? Але справжня особистість представляє собою духовну натуру, а тіло — те, в яку форму натура зодягнена. І це тільки поверховий погляд на корені проблеми, яка бере початок із сексуальної революції.
Якщо заглиблюватися, то треба торкнутися труднощів із розумінням дуалізму в філософії, про який говорив Декарт. Можна згадати висловлювання філософів, які заявляли, що тіло — це машина, всередині якої є дух. І ця машина — зовсім не частина тебе. Ти можеш цю машину взяти, поміняти її, загалом беручи, так само, як із пластиком, із якого можеш зліпити що заманеться. В такому разі маємо заперечення того, що тіло — це частина цілісної особи.
Папа Павло VI в енцикліці «Humane vitae» передбачав, що коли станеться розрив від статевим актом і процесом відтворення людського роду, то це потягне за собою розлучення, сексуальну аморальність, розпад стосунків між чоловіком та жінкою — що ми, власне, зараз і спостерігаємо, хоча навряд чи він тоді уявляв, що це виглядатиме саме так. Що сталося після сексуальної революції? Проголошується, що будь-який вид кохання — це добре; як наслідок — з’являються геї та лесбійки, з чого випливає, що взагалі ніяких чоловіків і жінок нема. Це все наслідки тієї революції 60-х. Ось уже 6-7 років як це переросло у всесвітній рух. Років 10 тому це ще не було предметом обговорень. А це свідчить про те, що людський розум швидко зазнає змін. Я називаю це пропагандою сексуальної революції. І ця пропаганда використовується проти нас, щоб установити політичну владу, утискати позиції традиційних релігій, адже вони всі будуються на основі сімейних цінностей. «Я робитиму, що забажаю, ніхто не може мені диктувати, що робити» — ось вона, сексуальна революція.
— Чимало дискусій розгорнулося останнім часом з приводу документа Папи, яким спрощено процедуру допуску розлучених до Святого Причастя. Як це треба розуміти?
— Вважаю, що тут ідеться про два питання, які можуть викликати плутанину. Одне стосується людей, які потрапили в ситуацію, коли дійсність їхнього шлюбу під питанням і вони вже вступили у нові стосунки. При цьому немає змоги повною мірою розслідувати цю ситуацію, щоби з’ясувати, чи був укладений шлюб дійсним. Тобто канонічний процес, який мав би відбутися в цій ситуації, не може бути проведений об’єктивно. Я знаю випадок однієї жінки, яка опинилася в такій ситуації. Вона походить із Південної Америки, перебралася в Штати. Раніше була заміжня, але не мала жодних документів про цей шлюб, і не було змоги встановити зв’язок із тим чоловіком, із яким був укладений перший шлюб. Вона почала зовсім нове життя у Сполучених Штатах, і не було можливості повернутися й розслідувати цю ситуацію. Згідно з Канонічним правом, вона не мала би змоги приступати до Святого Причастя, не мала би шансу звертатися по визнання попереднього союзу недійсним. І що ж робити? Папа Франциск декларує, що в разі відсутності доказів та за умови, що йдеться про людину, яка викликає довіру, вона може приступати до Таїнства Причастя. Тому що ми не можемо дозволити собі бути скованими законом.
Але зовсім інший приклад — коли чоловік і жінка живуть разом і є можливість провести розслідування стосовно попереднього союзу. В такому разі це має бути зроблено. Мета — у будь-якому разі — щоб торжествувала справедливість стосовно розлученої людини. Ісус нас вчить, що шлюбний союз триває до смерті. Тому неможливо одруженому знову одружитися. Тут нічого нового. Так само як Церква забороняє приступати до Таїнств тим, хто не перебуває в шлюбі і має сексуальні стосунки, — так вона не дозволяє тим, хто одружений і вступив у нові стосунки, також і тілесно, приступати до Таїнств.
Мені здається, що плутанина виникає саме через те, що люди не зовсім зрозуміли: між першим випадком, коли немає можливості довести дійсність чи недійсність шлюбу, і другим випадком, коли така можливість є, із залученням у розгляд попереднього подруга, дітей, — принципова відмінність. Умова прийняття Причастя — бути у стані благодаті, що припускає, що ти ходиш на сповідь і живеш таким життям, яке Христу угодне. Звісно, що життя в перелюбі не належить до стану благодаті.
Моя порада — пам’ятати, в чому суть Євхаристії. Це Христос. І Він хоче, щоб ми були у стані освячувальної благодаті для повного єднання з Ним, а не з прагнення певного шоу, переймаючись, «що люди скажуть, якщо я не піду до Причастя». Головне, що треба пам’ятати, — що людина не може приймати Причастя, перебуваючи у стані тяжкого гріха. Якщо у вас немає доказів того, що перший шлюб, скажімо, взагалі був, то Церква приймає свідчення людини за правду. Церква взагалі покладається на слово людей: коли двоє перед вівтарем обіцяють любити і бути вірними одне одному до кінця життя, Церква їм вірить і благословляє їхній зв’язок.
— Які ще питання актуальні в моральній теології сьогодення?
— Ще можна назвати тему штучного інтелекту і роботів, тобто питання стосовно нових технологій. Це дуже масштабні питання. Вони насамперед стосуються праці: чи замінять роботи людей-працівників, чи постане ще гостріше проблема безробіття. Друге питання стосується конфіденційності. Наприклад, такі компанії, як Гугл чи Фейсбук, володіють усією нашою інформацією. І на практиці виходить так, що ці служби інколи мають більше впливу та сили, ніж уряди держав. Тому постає чимало моральних питань стосовно того, наприклад, чи потрібно закрити Гугл. У Євросоюзі, скажімо, довіра до нього втрачена після того, як у нього з’явилося забагато сили і ця компанія стала використовувати свою силу, що стало призводити до частих несправедливостей стосовно інших рекламодавців та представників інших пошукових систем.
Гугл співпрацює з Китаєм у питанні обмеження попереднього пошуку. Так Гугл створив іншу пошукову систему, яка працює на китайський уряд, вона називається Firefly. Ця система відсіює результати пошукових запитів, які не угодні китайському уряду. Це екстремальна сила для диктаторів, які просто можуть обмежити доступ до сайтів, що їм не подобаються в тій чи тій ситуації. Безсумнівно, це може зачепити й Церкву. Адже зрозуміло, що Церква поширює вчення, не всі аспекти якого подобаються урядам. Наприклад, у США стає дедалі важче говорити про питання, які стосуються шлюбу, сім’ї, міжстатевих відносин. У Канаді законом заборонено називати жінку, яка народилась як жінка, — жінкою, якщо вона заявляє, що вона чоловік. І якщо я відмовлюся її так називати, то потраплю за ґрати. І це реально обмежує свободу християн у можливості поширення церковних істин, також і через ці самі велетенська компанії, які регулюють функціонування інтернет-простору.
— Як фахівець у галузі моральної теології, що Ви можете порадити сучасним батькам? На яких цінностях їм варто наголошувати в процесі виховання дітей?
— По суті, це традиційні цінності, що їх зазвичай батьки стараються прищепити своїм дітям. Але, окрім цього, треба звернути увагу на те, щоб не старатися підмінити сучасними технічними засобами живе людське спілкування, для формування здатності до хороших людських стосунків. На заході широко застосовують телевізор як замінник спілкування, бо, щойно ти посадиш дитину перед екраном — вона затихає, а ти можеш спокійно займатися справами. Але це короткотермінове вирішення проблеми, яке не привчає дітей до відповідальності, самодисципліни, бажання бути корисним.
Телебачення — це перше, а друге — інтернет, який втягує ще сильніше. Тому що телевізор принаймні стоїть у вашому домі на одному місці й ви так чи інакше можете прослідкувати за тим, що дивиться ваша дитина. А інтернет є всюди, де є телефон, комп’ютер, ноутбук. Він має тенденцію втягувати, а при цьому проконтролювати, які саме інформацію звідти отримує ваша дитина, фактично неможливо. Тому треба пам’ятати, що людські стосунки дуже важливі і ми не повинні навчати дітей знаходити друзів переважно через інтернет.
І друга дуже важлива річ, якій батьки мають приділити увагу, — це навчити дітей любити Бога, тобто ставити Його над усе у вашому житті. Моліться разом, розповідайте про свята і святих, влаштовуйте свята вдома, не тільки з нагоди великих свят, як Різдво й Великдень, але і менших, причому не тільки на святого Миколая. І неважливо, що ці свята не відзначає суспільство, в якому ми живемо. Ми ж самі їх відзначаємо! Це допомагає дітям жити вірою і нести її у світ.
фінансово.
Щиро дякуємо!
