Емігрант завжди згадує найкраще, що пов’язує з батьківщиною. Адже так чи інакше є претензії до рідної країни, бо від «добра» добра не шукають. Питання, що найбільше згадується з Португалії, змусило замислитися. Чи наша архітектура? Іспанська (там, де живу) не гірша, музика – у кожного свій смак. Література – вона цікава, але потрібно знати мову, щоби вповні насолодитися. Натомість те, що зможе достукатися до серця кожного, – це кухня і вино, тобто стукати треба у шлунок.
Насправді, без жодного пафосу, коли думаю про Португалію, то думаю про кулінарне розмаїття, що починається з величезної кількості начиння у мами на кухні. Стільки різноманітних каструль, пателень, друшляків, горнят, які є чи не в кожної господині у Португалії, я ніде не бачив. Все це має своє призначення та окремі назви. Як це називається англійською, я й не знаю.
Зрештою, це не дивно. Португалія, попри те, що є на краю світу, перебуває на роздоріжжі, й увібрала в себе європейські традиції, піддавалася потужному впливові Сходу і завжди була відкрита на Захід, тобто на колоніальні товари з Індії, Африки й Америки. У XV ст. принц Енріке-Мореплавець наказав кораблям, що вирушали у заокеанські подорожі, привезти екзотичні фрукти, горіхи і рослини з далеких країв. У результаті, епоха географічних відкриттів драматично змінила португальську традиційну кухню. Помідори і картопля, ананаси й гострий перець, кава і горіхи кеш’ю – це стало частиною нашої ментальності (напевно, вашої також), і жодна португальська родина не уявляє свого дня без цих продуктів. Зрештою, як і без кориці та карі, що їх португальці вважають 100% своїми, але ці прянощі увійшли в португальську кухню кількома століттями раніше, разом з арабськими впливами. Римляни, які хотіли з Піренеїв зробити житницю для Риму, привезли нам пшеницю, цибулю, часник, оливки та виноград. Згодом маври посадили рис, фініки, лимонні та апельсинові гаї, вкрили регіон Альгаври мигдалевими деревами.
Нинішня традиційна португальська кухня різниться залежно від регіону, але у кожному меню знайдеться місце для риби та морепродуктів. Загальнонаціональною стравою є «баккалао» – суха, солона тріска. Є сотні рецептів її приготування і подавання. Португальці відкрили для себе цю рибу в XVI ст., коли рибалки досягли Ньюфаундленда. Моряки солили і сушили рибу просто на кораблі під сонячним промінням, вигадуючи все нові й нові способи її приготування. Кажуть, їх існує близько 365 – по одному на кожен день року.
Сардини на грилі і ставрида також користуються популярністю, особливо у прибережній зоні. А рибна суміш, тушкована у сотейнику, називається «кальдейрада». У країні безліч рибних ресторанів, де готують просто-таки мистецькі шедеври з омарів, креветок, устриць і крабів. Вдалість цих страв залежить не лише від якості морепродуктів, а й від соусу, секрет приготування якого кожен має свій. Головне – це баланс оливкової олії та білого вина, або лимонного соку з додаванням прянощів. Що далі від моря, то популярнішим стає м’ясо. Особливо «козідо по-португальськи» – товсті шматки м’яса тушкуються з різними овочами. Найулюбленішим м’ясом є свинина, напевне, тому українці так люблять до нас приїжджати. Маємо безліч способів приготування і подавання свинини. На півночі країни дуже популярним є смажене молочне порося, а також свинячі ковбаски.
Типово португальською стравою є квасолеве рагу, але воно не кожному смакує. За переказом, воно походить з часів Генріха Мореплавця, коли моряки, які вирушили завойовувати чужі землі, самі втрапили у халепу і були змушені харчуватися самими бобами. Чечевиця у нас у великій повазі. Традиційний сніданок – це кава з булочками, але я люблю какао з печивом, що є просто образою для моїх батьків. Проте обід для нас – це справді дуже серйозна справа. Зазвичай він триває до двох годин і складається з трьох страв. Суп є обов’язковим. Найпопулярнішим є «кальдо верде» з картоплею, порізаною капустою і шматками ковбаси. До речі, мої друзі-поляки вважають його своєю стравою, а українцям там заважає капуста. Обідають, як правило, від 13.00 до 15.00, а вечеряють у нас пізно, після 20.00. Напевне, тому, що португальські жінки традиційно не боялися погладшати. Але часи змінюються, і я часто чую від друзів, що їхні дружини хочуть перенести вечерю до 18.00. Але ми любимо вечірні та нічні гуляння, і як накажете веселитися до 2-ї години ночі, якщо повечеряв о 18-й? Нонсенс!
Улюбленим десертом є приправлений корицею рисовий пудинг. Також популярним є відкритий пиріг з карамельною начинкою, до якої часто додаються різні види сиру. Найкращим вважається овечий сир із регіону Сьєра де Естрела. Багато з тістечок були винайдені у XVIII ст. черницями, що відбилося у назвах: «живіт черниці» або «груди ангела», але особливо смачним є «нічна пастель» – кремовий торт зі смаком кориці.
Окрема пісня – це хліб і вино, але про це, напевно, іншим разом. Можу лише додати від себе, що ваш портвейн і наш портвейн – «дві великі різниці». Хоч я не великий фанат ЄС та уніфікаторської політики, але тут я погоджуюся, що портвейном може називатися наше вино. Коли скуштуєте – зрозумієте, що я був правий.
Н.З. (Корунья, Іспанія)
фінансово.
Щиро дякуємо!
