Роздуми над Словом Божим на середу Х звичайного тижня, рік ІІ
1 Цар 18, 20–39
І послав Ахав по всього Ізрáїля й скликав пророків на Кармель-гору. Тоді Ілля приступив до народу й каже: «Доки кульгатимете на обидва боки? Коли Господь є Бог, ходіть за ним; коли ж це Ваал — ходіть за ним». Не відповів йому народ нічого. Тож далі сказав Ілля до народу: «Я зостався один пророк Господній, а пророків Ваала 450 чоловік. Дайте нам двох бичків, і нехай вони виберуть собі одного бичка, розітнуть його на шматки й покладуть на дрова, але нехай не підпалюють; я ж приготую другого бичка й покладу його на дрова, але не підпалю. Ви взивайте ім’я вашого бога, а я візву ім’я Господнє. Котрий Бог відповість вогнем, той буде Богом». Увесь народ відповів: «Добре!» Тоді Ілля сказав до Ваалових пророків: «Виберіть собі одного бичка й починайте перші, бо вас багато. Взивайте ім’я вашого бога, але вогню не підкладайте». Взяли вони від нього бичка, приготували його й кликали ім’я Ваала з ранку до полудня, промовляючи: «Ваале, почуй нас!» Та не було ні голосу, ні відповіді. І танцювали перед жертовником, що його були зробили. Опівдні ж почав Ілля з них насміхатись і каже: «Кличте голосніше, бо він бог; може він замислився або чимось заклопотаний, або в дорозі, або може й спить, то прокинеться». І кликали вони ще голосніше і робили на собі, своїм звичаєм, нарізки мечами та списами, що аж кров з них дзюрчала. Минув і полудень, а вони все ще біснувались, аж до тієї години, коли час був приносити вечірню жертву. Та не було ні голосу, ні відповіді, ні слуху. Тоді Ілля сказав до народу: «Приступіть до мене!» І весь народ приступив до нього. І він знову поставив жертовник Господній, що був зруйнований. Узяв Ілля 12 каменів за числом колін синів Якова, до якого Господь сказав був: Ізрáїль буде твоє ім’я, і склав з того каміння жертовник імені Господньому, та й обвів його навкруги ровом, що міг вмістити в собі зо два сати зерна. Потім розклав дрова, розтяв бичка, поклав на дрова, і повелів: «Наберіть чотири відра води та й вилийте на всепалення й на дрова!» І зроблено так. І повелів: «Зробіть це вдруге.» І зроблено вдруге. Далі повелів: «Зробіть це втретє». І зроблено втретє, так, що вода текла навкруги жертовника, і в рові було повно води. А коли вже був час приносити вечірню жертву, приступив пророк Ілля й сказав: «Господи, Боже Авраама, Ісаака та Ізрáїля! Покажи сьогодні, що ти — Бог в Ізрáїлі, що я — Твій слуга і що я вчинив це все за Твоїм велінням. Почуй мене, Господи, почуй мене, щоб цей народ зрозумів, що Ти, Господи, — Бог, і що Ти навертаєш їхні серця». І впав вогонь Господній з неба й пожер усепалення, дрова, каміння, й порох, ба й воду висушив, що була в рові. І ввесь народ, побачивши це, припав обличчям до землі й промовив: «Господь є Бог! Господь є Бог!»
Ситуація, в котру потрапив Ілля, (на початку сьогоднішнього фрагмента з першого читання) видається безнадійною. Цариця Єзавель почала з успіхом запроваджувати язичництво, винищуючи пророків Господніх. Про це, як може здатися, свідчать слова Іллі: «Я зостався один пророк Господній, а пророків Ваала 450 чоловік» (1 Цар 18, 22). У сучасному світі й ми переживаємо дуже схожу ситуацію: все більше людей відходять від віри, світ висміює і переслідує християн, і навіть в Україні готуються прийняти закон, що націлений на обмеження свободи слова та можливість проголошення євангельських істин.
Все це означає, що перед нами постає виклик на випробування істинності та міцності віри. Для учителя горою Кармель із сьогоднішнього читання може стати школа, для лікаря — лікарня, для депутата — 449 колег у Верховній Раді. Що ж може допомогти нам у духовній боротьбі з «язичницькими пророками» у самому собі та навколо? Віра пророка Іллі. На початку вісімнадцятого розділу, коли Овдій, царедворець Ахава, боїться гніву царя і сумнівається у словах пророка, Ілля відповідає йому: «… як живе Господь Сил, у Котрого я стою на службі; ще сьогодні я покажусь йому [Ахаву]» (1 Цар 18, 15). Із цих слів ясно, що сила і фундамент упевненості пророка — Бог, навіть не якісь величні справи Господа, а саме Його існування. Тому Ілля зберігає спокій, не займається якимись особливими приготуваннями і не шукає «чудодійних» молитов. Славу Божу та унікальність моменту підкреслює те, що він спокійно очікує своєї черги, а потім промовляє звичайну молитву жертвування у святині. Це приблизно те саме як розгорнути молитовник, прочитати з нього звичне прохання про освячення дня, а у відповідь отримати блискавку та голос із неба.
Одразу пригадуються слова з пісенника паломника: «Руах! Не силою, не міццю нашою, та силою Духа Святого!» Саме це й необхідне, саме цього потребують наші ближні та весь світ — щоб ми не опиралися на власні сили чи людську логіку, а чули Боже слово і діяли силою Святого Духа! Тільки так можемо вистояти в духовній борні на сучасній горі Кармель.
«Господи, наповни мене Твоїм Духом! Дій у мені та через мене!»
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
