Чи можна пробачити своєму подругу, пам’ятаючи при цьому, що він (вона) зробив, — зокрема, при зраді? Чи справді «пробачити» не означає «забути»? І як віднайти радість подружнього обов’язку при такому досвіді?
Луїза і Поль саме опинилися в центрі такої напруженої ситуації. Страждання, які вони переживають, для них нестерпні, й вони не можуть знайти вихід. Поль (але це також могла бути і Луїза!) мав позашлюбний роман, про який дізналася його дружина. Вони проаналізували цю ситуацію, краще зрозуміли смертоносний для їхнього шлюбу перебіг подій, який до цього призвів, і вирішили кожен зі свого боку підвищити планку.
Вони попросили пробачення, але все одно зараз мають справу зі спогадами минулої кривди, які знову пробуджують у них гнів. А це не дозволяє їм заново спокійно приймати свою участь у подружжі й переступити це приниження.
Пробачення — бальзам, що гоїть рани, які завдали ми і яких завдали нам
Що таке пробачення? Чи це добровільне забуття зради, болю, гіркоти, які викликають обурення? Цей гнів — справедлива реакція, яка, однак, часто пробуджує бажання помсти і знищення. Іноді — це відкрита рана, викликана тим, що жертва розцінює як несправедливість: «Я на це не заслуговую». Чоловік чи жінка, які допустилися такої зневаги, стають боржниками людини, яку вони скривдили. Пробачити — означає не стерти чи забути рану, яка виникла через цю образу, а анулювати цей борг.
Пробачення потребує певної практики, а це, своєю чергою, вимагає зусиль і самозречення. Це означає, що стикаючись зі своїми обмеженнями і приймаючи їх, ми можемо відкритися на співчуття щодо обмежень інших людей. Що стосується ран, то завжди потрібен час, щоб утамувати біль… Але шрам залишиться назавжди — Ісус Христос навічно носить стигмати нашої невірності.
Проте Він простив нам усі наші борги як свідчення того, що полюбив нас до кінця, що немає більшого доказу любові, ніж обдарувати всією своєю любов’ю того, хто був невірний. Однак не забуваймо, що кожного дня, коли ми молимося молитвою, яку дав нам Господь, ми звертаємося до Отця, осмілюючись просити: «Прости нам борги наші, як і ми прощаємо тим, хто перед нами завинив» (дослівний переклад Євангелія від св.Матея 6,12 із грецької). Чи можемо ми, благаючи так Бога, нашого Отця, не прощати боргу, хай би який великий він був, обранцю чи обраниці нашого серця?
Для зцілення потрібен час
Коли потрібно пробачити — крім страждання, часто ще є те, що знову оживляє наш біль і перешкоджає повернутися до іншого. Це події — зустрічі, образи, розмови, — які занурюють подружжя у спогади з їхнього життя і повертають до того, що призвело до розбрату. Якщо вони почнуть затримуватися на цих невеселих думках — є ризик, що перетворяться на стовпи солі… Конструктивне майбутнє вимагає не оглядатися назад.
Якщо Луїзі важко впоратися з цими неконтрольованими думками, їй необхідно скористатися з допомоги компетентних фахівців. А Поль має погодитися з тим, що праця над зціленням потребує часу, щоби можна було сказати слідом за Єремією: «Про гріхи їхні вже не згадуватиму» (Єр 31,34).
фінансово.
Щиро дякуємо!
