Чергове повчання Святішого Отця про молитву було присвячене молитві прохальній, що є притаманною нашій людській природі. Він зазначив, що навчаючись молитися і в хвилини щастя, ми не повинні приглушування благання, що зроджуються в нас спонтанно. Не треба соромитися молитви!
Християнська молитва є «повністю людською», вона включає як хвалу, так і благання. На цьому наголосив Папа Франциск, розпочинаючи під час загальної аудієнції в середу, 9 грудня 2020р., 18-ту катехизу про молитву. В центрі її уваги була молитва благання, зазначає Vatican News.
Згідно з ученням Ісуса
Коли учні просили Ісуса, щоб навчив їх молитися, то Він навчив їх молитви «Отче наш», яка складається саме із прохань, зазначив Святіший Отець. У цій молитві ми просимо як про «вищі дари», такі як освячення Його імені між людьми, прихід Його панування, сповнення Його волі, — але також молимося і про «простіші та буденні дари», як от «насущний хліб», що включає також здоров’я, дім, працю, а також Євхаристію, «необхідну для життя у Христі». Просимо прощення гріхів і «миру в наших стосунках», підтримки в спокусах і визволення від зла.
«Просити, благати. Це дуже людське», — сказав Папа, цитуючи Катехизм Католицької Церкви. Цей документ стверджує, що благальна молитва є визнанням усвідомлення наших стосунків із Богом: як створіння, ми не є початком себе самих, ні панами над труднощами, ні метою, але завдяки проханню повертаємося до Отця, від якого віддаляємося через гріх.
Ілюзія самодостатності
«Іноді, — сказав Святіший Отець, — можемо повірити в те, що нічого не потребуємо, що ми самодостатні. Так, іноді це стається… Але раніше чи пізніше ця ілюзія розсіється». Бо людське буття є «призиванням, яке іноді перетворюється у волання, часто придушене».
Всі ми в певний момент «переживаємо періоди меланхолії та самотності». Біблія не соромиться показувати стан людини, що випробувана недугою, несправедливістю, зрадою друзів чи погрозами ворогів. Буває так, що здається, «ніби все валиться, а дотеперішнє життя було даремним», і в такі хвилини існує «єдиний вихід»: волання, молитва: «Господи, допоможи!». Бо «молитва пробиває промені світла серед найгустішої пітьми».
Разом з усім створінням
Папа зазначив, що ми, люди, поділяємо це призивання з усім створінням, бо «ми не єдині, що “моляться” в цьому безмежному всесвіті». Адже, як навчав святий Павло у Посланні до римлян, кожна частка створіння «носить вписаним у собі прагнення Бога». У нас відлунює «багатоманітний стогін створінь». Ми, однак, єдині, які «моляться свідомо».
«Отож, ми не повинні брати собі за зле, якщо відчуваємо потребу молитися; не соромитися, насамперед тоді, коли перебуваємо в потребі; просити», — вів далі Святіший Отець. Багатьом притаманно соромитися просити про допомогу, і стається, що це відчуття переноситься на стосунки з Богом.
«Не сороммося молитися: “Господи, потребую цього!”, “Господи, маю ось такі труднощі”, “Допоможи мені!” – волання серця до Отця. Але також чинити це і в щасливі періоди: дякувати Богові за кожну річ, яку Він нам дав, не вважаючи нічого само собою зрозумілим чи належним, бо все є благодаттю. Мусимо затямити: Господь завжди нам дає, й усе завжди є благодаттю. Однак, не приглушуймо благання, що спонтанно випливає з нас», — заохотив Наступник св.Петра. Благальна молитва означає «прийняття наших обмежень і нашої створеності». Трапляється, що можна не дійти до віри в Бога, але «важко не вірити в молитву», бо вона «просто існує», всі ми мусимо рахуватися з «цим внутрішнім голосом, що може тривалий час мовчати, але одного дня пробуджується та взиває».
Бог відповість
У Книзі Псалмів, сказав Папа, ми не зустрінемо молільника, що підносить своє лементування та залишається непочутим. Бог завжди відповідає, «так чи інакше», але завжди. Біблія постійно повторює, що «Бог слухає волання того, хто до Нього взиває». Слухає також і наші «пробурмочені прохання, і ті, що залишилися в глибині серця», ті, які «соромимося висловити».
«Отець вислуховує їх і прагне дарувати нам Святого Духа, який оживляє кожну молитву та перемінює кожну річ. Браття й сестри, молитва завжди включає питання терпеливості, вміння впоратися з очікуванням. Зараз у нас період Адвенту, який є типовим періодом очікування, — очікування на Різдво. Але також усе наше життя перебуває в очікуванні. Й молитва постійно перебуває в очікуванні, бо знаємо, що Господь відповість. Навіть смерть тремтить, коли християнин молиться, бо знає, що кожен молільник має союзника, сильнішого від Неї: воскреслого Господа», — підсумував Франциск. На завершення він заохотив «навчитися жити очікуванням Господа», який навідується до нас «не лише на великі свята», але ми «дуже часто не помічаємо, коли Господь близько, коли стукає до наших дверей».
фінансово.
Щиро дякуємо!
