Невід’ємний елемент останніх днів перед Різдвяними святами — черги до сповіді.
Щороку священники заохочують не відкладати сповідь на останній момент. Цього ж року чинні обмеження ще більше мобілізують — і навіть вимагають від нас глибших роздумів щодо Таїнства Покаяння.
Брати участь чи дивитися?
Темі переживання трансляції Святої Меси присвячено цього року доволі багато текстів та дискусій. Форма, якою користувалися тільки люди, які не могли вийти з дому (наприклад, через хворобу), викликала в березні велику зацікавленість разом із оголошеннями про перші обмеження та диспенси, надані єпископами. Ще тоді турбота про духовне життя та підтримання стосунків із Богом вимагала зусиль, щоби насправді брати участь, а не просто дивитися трансльовану Святу Месу. Якщо з якихось причин такий стан тривав довше — духовні загрози, пов’язані з цим, могли стати дедалі більшими. Чому? З тієї ж причини, що ми скаржимося, коли нам доводиться підтримувати стосунки з близькими через інтернет.
Суть християнського життя — це сопричастя з Богом, який діє в Таїнствах. Діє живо, актуально, в момент уділення Таїнства. Як погляд у веб-камеру не замінить погляду в очі іншої людини, так і відмова від Таїнств на довший час завжди збільшує тугу й сухість душі, позбавленої благодаті. Варто нагадати, що намір каяття та духовне Причастя пов’язані з конкретними умовами неможливості приступити до Таїнства і не заміняють його.
Між плитою та покупками
Хоча стан християнина за замовчуванням — це стан освячувальної благодаті, а сповідь має бути якнайшвидшою реакцією на важкий гріх, та в декого ця реакція трохи сповільнена. Добре, що є такі моменти протягом року, коли ми особливо мобілізуємося, щоб відбудувати свої стосунки з Богом у Таїнстві Сповіді та примирення. Розуміння суті цього Таїнства розвіює сумніви тих, хто певний час запитує, чи не можна якось «залагодити» сповідь здалека. Якщо головною темою іспиту совісті будуть не гріхи (які, звісно, треба визнати), а те, як вони вплинули на присутність Бога і на стосунки з рідними в нашому житті, то стане очевидним, що у світі є справи, яких неможливо владнати дистанційно. Сповідь — це не ритуал, черговий пункт у передріздвяному списку справ, який можна швидко розмістити між приготуванням різдвяної випічки та замовленням подарунків онлайн. Вона, радше, належить до тієї ж категорії, що й довгоочікувана зустріч із близькими, з якими ви давно не бачилися, за різдвяним столом. Тому, якщо в стосунки з Ісусом останнім часом занадто увійшла соціальна дистанція, якої вимагають скрізь, — необхідно зробити зусилля, щоб у цьому випадку її зменшити.
Не лише в натовпі
Нинішні умови створюють нагоду бути спритним у боротьбі за свої стосунки з Ісусом. Євангеліє показує нам приклади багатьох людей, які були в цьому креативними. Никодим прийшов до Ісуса вночі, щоби порозмовляти з Ним спокійно (пор. Йн 3,1-21); Закхей виліз на дерево, щоб Його хоч би побачити (пор. Лк 19, 1-10). Петро кинувся вплав, щоб поговорити сам-на-сам, перш ніж інші доберуться до берега (Йн 21, 7-8). Із розповідей євангелістів ми знаємо, що їхні старання не залишилися марними, а зустрічі привели до наслідків, яких ніхто з них навіть не уявляв.
Можливо, ціьогорічна сповідь пов’язана з більшими труднощами, ніж дотепер. Це може бути виняткова форма (наприклад, сповідь на відстані в окремому приміщенні або необхідність фольги чи поліетилену на ґратах конфесіоналу для дезінфекції); може, важче скористатися Таїнством через санітарні обмеження. Тим більше це нагода для того, щоб у цю зустріч — яка не може відбутися в будь-якій іншій формі — вкласти всю свою кмітливість і зусилля. Не вийде бути просто «християнином у натовпі». Віра, яку ми визнаватимемо на Різдво, має походити з того, що насамперед кожен із нас переживе під час особистої зустрічі з Тим, Кого ми визнаємо. Отже, не шкодуймо ідей, енергії, часу, щоби Той, із ким ми зустрічаємося, насправді відчув, що ми Його цінуємо.
фінансово.
Щиро дякуємо!
