Три основні духовні рани українського суспільства

Наше спільне завдання, зокрема Церкви, як матері та вчительки, – лікувати духовні рани українського суспільства, виховувати нову свідомість, яка насправді допомогла б нам збудувати справедливе, здорове суспільство, щоб у ньому хотілося жити, а не покидати його і шукати щастя в чужих державах.

Про це сказав Глава УГКЦ в інтерв’ю для газети «Порадниця, повідомляє Департамент інформації УГКЦ. Блаженніший Святослав відповів на питання: що засмучує Вас у церковному житті українського суспільства?

«Що глибше розумієш церковне життя України, то, з одного боку, виразніше бачиш велич і святість нашого Божого люду, а з іншого – його немічність і грішність. Оскільки моя місія як душпастиря – лікувати рани гріха, то мене завжди засмучують духовні хвороби українського суспільства», – зазначив Отець і Глава УГКЦ.

На його думку, наше суспільство позначене багатьма ранами, які утворилися в процесі історичного розвитку. Це пов’язано з тим, що народ перейшов тяжкі випробування, зокрема заперечення його права на існування. Відтак Блаженніший Святослав виокремив три основні духовні рани українського суспільства.

Першою раною, вважає архиєрей, є те, що «ми не вміємо бути вільними». «Свобода – це великий Божий дар. Але свобода – це також здатність чинити добро. А ми дуже часто трактуємо її як можливість чинити будь-що. Свобода – це певна якість людського духу. Адже можна мати зовнішню свободу від якогось поневолення, ув’язнення, але не мати свободи для того, щоб будувати, правильно використовувати цей Божий дар», – пояснив він.

«Звідси й наша наступна вада – брак розуміння, що свобода завжди пов’язана з відповідальністю. Ми настільки є зрілими в особистому, церковному, громадському житті, наскільки здатні брати на себе відповідальність за свої вчинки, за долю свого народу, за своє майбутнє. Хоча вже дозріваємо. Але часом є ситуації, коли, знову ж таки, десь шпортаємося, падаємо, піднімаємося», – ствердив Глава УГКЦ.

Ще одна риса, каже Глава Церкви, яка проявляється в умовах незалежної держави, – правовий нігілізм. Тобто ми не шануємо законів, навіть власної держави. Рік пандемії, на переконання Блаженнішого Святослава, дуже виразно це показав. Можливо, це відбувається через те, що багато століть ми не мали власної держави, жили в чужих, хоча й на рідній землі, ті закони були для нас репресивними та опресивними. А коли вже маємо свою державу, якось важко повірити, що вона є нашою.

Предстоятель УГКЦ зазначив, що зі зневагою до закону, який стоїть на сторожі спільного блага, пов’язана дуже глибока суспільна хвороба – корупція. «Корупція – один із способів нищення закону. Нерідко бачимо, як ті самі законотворці є першими корупціонерами, першими порушниками законів, які приймають», – констатував архиєрей.

На його переконання, таких моральних хвороб в українського суспільства немало. Але наше спільне завдання, зокрема й Церкви як матері та вчительки, – лікувати їх, виховувати нову свідомість, яка насправді допомогла б нам збудувати справедливе, здорове суспільство, щоб у ньому хотілося жити, а не покидати його і шукати щастя в чужих державах.

Блаженніший Святослав переконаний, що оскільки ми всі позначені такими стигмами, то й лікувати їх потрібно починати завжди із себе.

«Ось такий живий приклад. Ми вже довгий час змушені дотримуватися правил карантину, які стоять на сторожі нашого життя та здоров’я. Але ж бачимо, як українці нехтують ними, і хвороба вийшла поза можливості ефективного контролю. Перед нами насправді є великі завдання творити нову культуру життя і здоров’я. Отож ми, як християни, від самого початку мали усвідомити, що мусимо виконувати правила цих санітарних норм у наших храмах, у сім’ях, в особистому житті, не тому що хтось змушує, а тому що це може берегти і мене, і мого ближнього від поширення небезпечної хвороби», – переконаний духовний лідер українців.