Роздуми над Божим Словом на Велику Середу
Господь Бог дав мені язик учнів, щоб я підтримував моїм словом знесиленого. Щоранку будить Він, будить моє вухо, щоб я, як учень, слухав. Господь Бог відтулив мені вухо, і я не спротивився, назад не сахнувся. Плечі мої віддав я тим, які мене били; щоки мої тим, які бороду в мене рвали; обличчя мого не відвертав я від плювків та глузування. Та Господь Бог мені допомагає, тому я не осоромлюся. Тому й тримаю моє обличчя, мов кремінь: я знаю, що не застидаюся. Близько мене мій виправдувач. Хто посміє сперечатися зо мною? Станьмо разом! Хто мій супротивник? Нехай наблизиться до мене! Ось Господь Бог мені допомагає, хто мене осудить?
Іс 50, 4-9
Таке звичне для нас слово «сподіваюся». «Я сподіваюся, що отримаю підвищення», «сподіваюся, що з ним усе буде добре». Уживане в цих висловлюваннях дієслово «сподіваюся» більше схоже на невпевнений оптимізм, ніж на справжню чесноту надії. Адже тут говориться про те, що нам би хотілося отримати, про наше бачення того, що ми вважаємо добром для себе.
Сьогоднішнє Перше читання показує нам іншу надію. Хоча це слово тут і не використовується, але надія проходить червоною ниткою крізь усі вірші цього уривка. Тут ми бачимо Слугу Ягве, який поклав свою надію на Господа. І це не якийсь сумнівний оптимізм, а акт повної довіри. «Господь Бог мені допомагає, тому я не осоромлюся. (…) я знаю, що не застидаюся» (Іс 50, 7).
Обличчя Ісуса, як і цього слуги, також було «мов кремінь» (Іс 50, 7). Святий Лука говорить, що, коли наблизився час, Божий Син рішуче «постановив пуститися в дорогу до Єрусалиму» (Лк 9, 51). Він довіряв своєму Отцю і знав, що не осоромиться, виконуючи Його волю.
Ісус мав справжню надію, бо її фундаментом були взаємини з Отцем. Саме це має лежати в основі й нашої надії. Ми покликані повірити, що жодні труднощі не зможуть нас побороти, адже маємо Небесного Отця, який ніколи нас не залишить. І найкращий спосіб протистояти ситуаціям, що ставлять під загрозу нашу надію (будь то внутрішні схильності чи зовнішні обставини), — це безустанно спрямовувати свій погляд на Бога.
Отже, зосередь свій погляд на тому, що Ісус зробив для тебе на хресті. Адже саме там Він узяв на себе всі твої страждання, біль і гріх. Там Він пережив агонію смерті та переміг, що принесло тобі надію на вічне життя в Небі. Тому, пам’ятаючи про це, тримай своє обличчя, як кремінь, і будь певним, що, попри все, не осоромишся.
«Господи, допоможи мені, споглядаючи Твої Страсті, довіритися Твоїй любові та знайти в ній фундамент надії».
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
