Роздуми над Божим Словом на IV неділю Великоднього періоду, рік Б
Розпочинається тиждень Доброго Пастиря. Святий Григорій Назіанзький (†390) ретельно перелічує завдання справжнього пастиря: він веде на зелені пасовиська і провадить над тихі води все стадо та кожного особисто (Пс 23). Він захищає від хижих звірів, повертає тих, хто заблукав, віднаходить тих, хто загинув, перев’язує рани тих, хто покаявся, вигоює недужих, оберігає міцних та зміцнює слабких (Єз 34). Своїм голосом пастир громадить овець до однієї вівчарні: вони почують Мій голос, і настане одна отара й один Пастир (Йн 10,16). Важко знайти кращий образ для опису стосунків між Господом Ісусом та Його Церквою, ніж образ Пастиря.
Але чому Ісус будує такі близькі взаємини з нами, грішними й невдячними людьми? Чому Він, як Добрий Пастир, кладе свою душу, тобто своє життя, за овець? Як немислимо те, що людина могла би віддати життя за вівцю, — так немислимо й те, що Бог міг би віддати життя за людину. Це справді вражаюча істина! Чому ж для Господа кожний з нас такий важливий? Ісус пояснює: цю заповідь Я одержав від Мого Отця. Він глибоко вслуховується в голос Бога Отця. Так постановив Отець Небесний — і передав це своєму Синові, щоб Він поклав своє життя за нас та отримав його назад. Це означає, що Ісус мав померти і воскреснути за нас.
Божий Син усе отримує від Отця і знову все віддає Отцеві. Він прийняв нас від свого Отця як найбільший дар, і повертає нас знову до дому свого Отця. Ми стали вівцями Ісуса Христа — Його вівцями, — бо Він нас отримав від свого Отця. Він так турбується про нас, бо знає, що отримав нас від свого Отця. Це основна риса Доброго Пастиря. Він пасе не своє власне стадо, але стадо Бога Отця. Ми цілковито були довірені Божому Синові.
Слова Ісуса Христа «Я знаю Моїх і Мої знають Мене» в прямому історичному значенні треба застосувати до ізраїльського народу. До них найперше був посланий Ісус, їхній Месія. Вони, бувши Божим народом, були перші передані Божому Синові під Його супровід та опіку — на спасіння. Але Ісус каже також: Я маю й інших овець, які не з цієї кошари [дослівно «не з цього двору»], тож Мені треба і їх привести; і вони почують Мій голос, і настане одна отара й один Пастир. Тут ідеться про язичницькі народи всіх часів, які приймуть учення Євангелія і приєднаються до Божої Церкви впродовж її історії.
Ось чому Ісус Христос передав свої вівці під опіку інших пастирів: своїх апостолів та їхніх наступників. Так само, як Отець довірив нас і передав своєму Синові, так і Син довіряє та передає Божу отару під опіку сьогоднішніх пастирів. Апостол Петро теж підкреслює цю істину: Пасіте довірене вам Боже стадо, доглядаючи за ним не примусово, а добровільно, по-божому; не для лихого зиску, а доброхіть, і не як пануючі над вибраними, але бувши зразком для стада (1Пт 5, 2-3).
Вівці — це тварини, що відзначаються добрим слухом. Як Ісус слухав Отця, так і ми покликані до послуху в одній Божій Церкві: і вони почують Мій голос, і настане одна отара й один Пастир. До послуху в Церкві закликав Ісус; до послуху Церкві закликав також апостол Петро: Так само ви, молоді, коріться старшим (дослівно: пресвітерам-священникам). А всі ви вдягніться в покірливість одного супроти одного, Бог бо гордим противиться, а покірливим дає благодать (1Пт 5,5).