Роздуми над Божим Словом на урочистість Пресвятих Тіла і Крові Христа, рік Б
У Євангелії від Марка Тайна вечеря обрамлена: на початку — заповіддю про зраду Юди, і заповіддю відречення всіх апостолів, зокрема Петра, — на закінчення вечері. В центрі — Євхаристія Господа, по краях — зрада й відречення найближчих. Та, незважаючи на це, Ісус хоче себе передати в руки саме таких апостолів: Беріть і їжте з цього всі! Беріть і пийте всі! Чиніть це на Мій спомин.
Попри всі недосконалості апостолів, саме вони звертаються з ініціативою щодо приготування Пасхи: Першого дня Опрісноків, коли жертвували Пасху, Його учні говорять Йому: «Де Ти хочеш, щоб ми пішли приготувати, аби Ти спожив Пасху?» Але далі все вже має відбутися так, як каже Ісус. Він усім керує, дає конкретні й точні розпорядження. Ісус усе передбачає: І відійшли учні, й прийшли в місто, і знайшли так, як Він сказав їм, — і приготували Пасху.
Перед ними (попереднього дня, в середу) вже вийшов Юда Іскаріотський, але зовсім не за наказом Ісуса Христа. Він залишив Витанію і попрямував до первосвященників, щоби продати свого Вчителя. Двоє інших апостолів також виходять із Витанії, щоби приготувати Пасху. Та насправді що Юда, що апостоли — вони всі готують одну і ту саму Пасху, тільки Юда це робить без послуху, а апостоли шукають і знаходять те, що каже Ісус:
Він посилає двох своїх учнів і каже їм: «Ідіть до міста, зустріне вас чоловік, який буде нести в глечикові воду, — ступайте за ним. Куди він увійде, скажіть господареві дому: “Вчитель каже: де Моя світлиця, в якій Я мав би споживати з Моїми учнями Пасху?” І він вам покаже велику кімнату: прибрану, готову; там ви і приготуйте для нас» (14, 13-15). Ісус дає чотири накази: «ідіть», «слідуйте» (ступайте за ним), «скажіть», «приготуйте». Він говорить про все, перш ніж те станеться: кого вони зустрінуть і що той чоловік їм скаже. Ісус об’являється як Господь і Володар ситуації, який усе тримає у своїх руках; але Він хоче себе самого передати в руки апостолів. Перш ніж бути виданим у руки грішникам, Він буде переданий у руки апостолам на Тайній Вечері.
Ісус усе вирішує, все визначає, але ніхто так і не знає, до кого йти і кого шукати. В Єрусалимі було багато криниць. Було багато водозбірників у різних частинах міста. На свято Пасхи кількість населення в Єрусалимі зростала понад мільйон осіб, і місто перетворювалося на справжній вулик. На вузьких вуличках було легко загубити навіть знайому людину. Й ось учні Ісуса мають знайти незнайомця, якусь невідому їм людину без імені, власника невідомого дому, невідомо в якій частині міста.
Але найбільш дивна річ — це те, що вони мають сказати при зустрічі: скажіть господареві дому: “Вчитель каже: де Моя світлиця, в якій Я мав би споживати з Моїми учнями Пасху?” В той час коли апостоли думаю про Ісуса, де для Нього приготувати Пасху, Ісус думає про апостолів, де Він міг би спожити Пасху з Його учнями. Він наказує: там приготуйте для нас. Ісус ототожнюється і з’єднується з учнями. Євхаристія має створити єдність. Служба Божа — не тільки для Ісуса, а для нас з Ісусом: там приготуєте для нас.
Ісус запитує: де Моя світлиця? Моя світлиця. Колись у Віфлеємі не було місця для Йосифа, Марії та Дитятка. Не прийняли їх до горішньої кімнати, тобто до світлиці, де мешкали люди. Тому Ісус народився внизу, між худобою, в стайні. Після того Ісус мав дім у Вифлеємі, жив у Назареті. Пізніше дім апостола Петра у Капернаумі став для Ісуса домом. Ісус називав храм у Єрусалимі «домом свого Отця», «домом молитви», але Він постійно, все своє життя шукав Горниці, Світлиці, де міг би спожити ось цю єдину Пасху: Вчитель каже: де Моя світлиця, в якій Я мав би споживати з Моїми учнями Пасху? Ісус уже спожив дві пасхальні вечері зі своїми учнями, але Він ще не дав їм свого тіла і крові, усього себе. Це має статись в Великий Четвер, у вечір перед Його мукою.
Цей вислів — «Моя світлиця» — творить відчуття сім’ї, бо той не названий на ім’я чоловік, який має надати кімнату, є не тільки простим мешканцем Єрусалима, власником якогось будинку, але й виявляється, що він має близькі родинні (не кровні, бо «хто є Моїми братами і сестрами?») зв’язки з Ісусом. В його домі Ісус має свою кімнату, про яку не знають Його найближчі апостоли. Для чоловіка, не названого на ім’я, Ісус є Вчителем, — тобто він належить до кола Ісуса, але не є Його послідовником; можливо, тому, що ще занадто молодий. Ісус поводиться як справжній вчитель: не просить свого учня про кімнату, а λέγει (лєгеі) говорить-запитує. Куди він увійде, скажіть господареві дому: “Вчитель каже: де Моя світлиця, в якій Я мав би споживати з Моїми учнями Пасху?” (Мк 14,14)
Власник дому — οἰκοδεσπότης (ойкодеспóтес) — поводиться як справжній учень: не заперечує, не обурюється (адже була остання пора перед святами і всі приміщення були давно зайняті). Власник не перепитує апостолів: хто ви і звідки. Він просто без жодних слів дає кімнату в повне розпорядження, щоб учні могли приготувати пасху. Учні не знали, хто це і де він живе, але Ісус добре його знав, Ісус знав, що та людина погодиться, і сам власник дому добре знав Ісуса.
Апостоли мали впізнати чоловіка по глечику κεράμιον (керáміон). Носити воду — це була жіноча робота; але якщо хтось був удівцем чи ще не одруженим, такий чоловік міг нести воду сам. Однак, за величезної кількості паломників на свято, таких людей могло бути дуже багато по всьому Єрусалиму. Де починати шукати? Потрібен був виразніший знак. Жінки носили воду в глечиках, а чоловіки — в бурдюках. Тому чоловік із глечиком — це незвичайний і виразний знак, який не сплутаєш з іншим. Чоловік міг виконувати послугу носіння води, коли був безженним, целібатарієм. Тепер відомо, що Тайна Вечеря відбувалася в домі Марії, матері Марка, а тим чоловіком, правдоподібно, і був сам Марко. І сьогодні ми чуємо опис встановлення Євхаристії саме від Марка.
Що вся ця незрозуміла ситуація означає? Чому така таємність? Можливо, тому, щоб Юда не видав місцезнаходження Ісуса раніше, ніж цього хотів сам Ісус. Все відбулося саме так, щоб Ісус міг спокійно спожити Пасху, залишити нам найбільший дар — Святе Причастя, й тільки після цього бути виданим через поцілунок Юди у Гетсиманському саду.
Все було готове до найурочистішого моменту, до найпрекраснішого моменту: Коли вони їли, Ісус узяв хліб і, поблагословивши, переломив, подав їм і сказав: «Прийміть: це тіло Моє!» І, взявши чашу, Він склав подяку, подав їм — і всі пили з неї.
Дав їм, кажучи: «Беріть»; дав їм, і пили з неї всі. Євхаристія творить єдність. Тут підкреслено, що вони споживали разом, а не як окремі особи. Ісус їх єднає, перш ніж вони розбіжаться кожний у свій бік. Він єднає апостолів у собі, у своєму тілі. Коли Господь каже, що «це Моє тіло», то Він дає не якусь частинку себе, але усього себе. Коли Ісус дає свою кров, то Він дає не тільки щось своє, але усього себе, своє життя. Ісус, коли дає своє Тіло і Кров, не дає себе у двох частинах, але дає двічі усього себе. Адже слово «тіло» в Біблії означає особу, а кров означає життя. Наче Ісусові було замало віддати усього себе один раз, Він віддає себе повністю двічі: і своє тіло, і свою кров. Бога неможливо стримати у тому, як Він віддає себе людині. Його любов і Його дар — безмірні. Для Бога ніколи не достатньо, Він ніколи не насититься у своєму віддаванні людині; навпаки, Він хоче своїм відданням наситити людину.
Ісус установлює Новий Завіт, нові взаємини Бога з людьми: Це моя кров Завіту. Він має бути нашим Богом, а ми — Його народом. Це наче шлюбна присяга між чоловіком і жінкою: Я — твій, а Ти — моя! І ми маємо спільне життя, спільний стіл, одні стосунки з Ісусом.
Немає жодного тіснішого зв’язку, немає іншого ближчого способу з’єднатися з людиною, ніж Святе Причастя. Люди єднаються через рукостискання, поцілунок, обійми; але вони залишаються відмежованими один від одного, окремими особами. Коли ми споживаємо їжу, яку їмо, яку п’ємо, приймаючи через уста, — ми з’єднуємося з нею якнайтісніше. Їжа стає нами, а ми, в певному сенсі, стаємо собою, ростемо, живемо завдяки їжі. Так Ісус може діяти в нас і через нас. Може бути з нами максимально близько.
Воістину кажу вам, що більше не буду пити з плоду виноградного аж до того дня, коли його буду пити новим у Божому Царстві! На жаль, ці слова не ввійшли в сакраментальну формулу відправлення Божої Служби, але це дуже прекрасні слова. Так говорив наречений при заручинах у домі молодої: більше не питиму з чаші заручин, доки не введу тебе до свого батьківського дому.
Тобто причастя, яке ми споживаємо на землі, матиме своє остаточне сповнення на небесній трапезі того дня, коли його буду пити новим у Божому Царстві. Єдність із Богом розпочинається тут, при вівтарі на Божій Службі, але провадить до повної єдності з Богом у Царстві Небесному. Ось коли приходить Боже Царство; ось тут воно розпочинається, будується, зростає, наповнює.
Досі Ісус був зі своїми апостолами у видимий спосіб. Тепер Він перебуватиме в них — і в нас — у спосіб невидимий. Особливість опису Євхаристії у Євангелії від Марка в тому, що апостоли спочатку випили чашу з вином, а потім Ісус сказав: це Кров моя. Тобто вино стало кров’ю Ісуса Христа вже в самих апостолах. Вони стали новими чашами, новими посудинами, в яких міститься життя Ісуса Христа. Колись Ісус перебував з апостолами фізично й видимо на землі; тепер Він перебуває реально і невидимо в нас у Причасті; але повна єдність здійсниться у Небесному Царстві: Воістину кажу вам, що більше не буду пити з плоду виноградного аж до того дня, коли його буду пити новим у Божому Царстві!
фінансово.
Щиро дякуємо!
