Читати Святе Письмо (і правильно його розуміти) часто виявляється непростим завданням. Це вимагає як терпіння, так і старань.
Це вимагає уважності до деталей, певного загального знання контексту, в якому були написані ці тексти, а також — інтелектуального смирення. Але насамперед Святе Письмо потрібно читати з авантюрним духом та готовністю мати справу з його численними «дивацтвами».
Сказати, що у Святому Письмі багато дивних речей, це не сказати нічого. Сказати, що це складна книга, — водночас і правильно, і неправильно. Почнімо з того, що це не одна книга, а сукупність окремих книг, більшість із яких (якщо не всі) утворені з переплетення різних, часом суперечливих джерел. Це — продукт кропіткої праці численних поколінь письменників, упорядників і редакторів. Це — колекція текстів, писаних, редагованих та кодифікованих протягом тисячоліть.
Є безліч різних перекладів Святого Письма. Є різні, в прямому розумінні, канони Святого Письма, які відрізняються за змістом: євреї мають свій канон, протестанти — свій, православні й католики — свій.
Єврейський канон, зібраний протягом століть, часто називають «Танах». Це слово — абревіатура, що складається з перших літер кожного з трьох «наборів» біблійних текстів, які до нього входять: «Т» — це Тора (П’ятикнижжя Мойсеєве), «Н» — це Небіїм (пророчі книги), «Х» — це К’тубім (історичні книги).
Але у християнському Святому Письмі ці книги розташовані в іншому порядку. У той час як Танах починається з книги Буття і завершується книгою Естери, християни реорганізували канон, надавши пріоритет своєму розумінню цих книг у світлі Ісуса. Християнський Старий Завіт закінчується не історичними книгами, а пророчими, щоб підкреслити той факт, що Ісус був здійсненням Закону та слів пророків, — і це редакційне рішення має для християн очевидний сенс. Але чому єврейський канон закінчується особливо жорстокою книгою, в якій узагалі не згадується Бог? Чому він починається книгою Буття, що описує всюдисущого Бога, а завершується книгою Естери, в якій Його немає? Як, власне, ця книга потрапила до біблійного канону? Деякі стародавні джерела припускають, що ця книга якимось чином непомітно «вкралася» до нього. Справді, включення книги Естери до канону Святого Письма було предметом дискусій ще у перші століття християнства.
Але деякі автори стверджують, що Бог у цій книзі не відсутній. Він просто «ховається» в її тексті.
Книга Естери свідчить про те, як складно бути євреєм під владою чужинців. Коротко кажучи, вона розповідає про Естеру, єврейську жінку в Персії, яка зрештою стає царицею і запобігає геноцидові свого народу, скасовуючи заплановану різню. Деякі вчені сходяться на думці про те, що цю книгу не можна вважати історичною, вважають її вигаданим твором, покликаним пояснити витоки єврейського свята Пурім. Але цінність книги Естери полягає в чомусь більшому.
Звісно, той факт, що в біблійному тексті жодного разу не згадано Бога, насправді вражає. Грекомовних євреїв перших століть це бентежило так сильно, аж вони додавали до неї певні епізоди й молитви, покликані підвищити рівень благочестя провідних персонажів і чітко окреслити причетність Бога до подій — згодом ці фрагменти увійшли до Септуагінти, грецького перекладу текстів Старого Завіту. Складаючи латинську Вульгату, святий Єронім зазначив, що ці шість розділів не були частиною оригінального тексту на івриті, й додав їх наприкінці основного тексту. Лише набагато пізніші перевидання Вульгати включали їх безпосередньо у розповідь.
Отже, до того часу як до книги Естери включили пізніші благочестиві доповнення, вона не містила згадок про Бога. Науковиця Крістін Гейз у своєму «Вступі до Старого Завіту» порівнює цей текст з іншими апокаліптичними книгами — зокрема, з книгою Даниїла. Обидві книги розповідають про радикальну екзистенційну загрозу для єврейського народу: загрозу геноциду. Даниїл наказує людям з вірою чекати на Боже вирішення кризи. У книзі Естери, як здається, люди вирішують проблему лише власними зусиллями. Але чи це так насправді?
Погляд на оригінальний єврейський текст може пролити світло на відсутність Бога. Рабини пояснюють, що тетраграматон JHWH — запис імені Божого, яке не вимовляється, — у прихованій формі міститься в різних складних акровіршах: це або перші, або останні літери чотирьох слів, які йдуть у тексті послідовно і які можна прочитати або у звичайному, або ж у зворотному порядку. Щонайменше у трьох давньоєврейських рукописах літери JHWH виділялися червоним кольором. Отож книга Естери демонструє нам, що Бог завжди керує ходом історії, навіть якщо ми не помічаємо цього.
Підводячи підсумок, можна сказати, що книгу Естери потрібно читати як свідчення стійкої віри та сміливих людських дій, натхненних Богом, так тісно пов’язаним із людиною, аж іноді нам потрібно звертати увагу на, здавалося б, незначні деталі, щоб насправді помітити Його присутність.
Переклад CREDO за: Даніель Еспарса, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
