Питання: «Сьогодні всі радять читати Біблію, але мені здається, що в ній багато фундаменталізму, особливо, в Старому Завіті: адже, по суті, там звучить заклик до геноциду народів, які мешкали в Палестині до євреїв. Йдеться, наприклад, про знищення цілих народів, зокрема, жінок і дітей, при чому наказ походить безпосередньо від Бога під загрозою тяжкого покарання у разі його невиконання. Чесно кажучи, у розмові з невіруючими людьми я не знаю, що відповісти на такі зауваження. Як розуміти ті сторінки Святого Письма, де Бог закликає до війни та масових убивств?
Відповідає Vatican News:
Читання Святого Письма має бути для віруючої людини щоденним хлібом. На жаль, це не для всіх так. Ісус сказав: «Я — хліб життя. Хто приходить до мене — не голодуватиме; хто в мене вірує — не матиме спраги ніколи» (Йн 6,35). Він говорив про необхідність живитися не лише Його Тілом, а і Його Словом. Те саме Він мав на увазі, навчаючи учнів про Господню молитву : «Хліб наш щоденний дай нам нині» (Мт 6,11) — це також і хліб Божого Слова. Коли йдеться про святе Письмо, завжди є ризик фундаменталістського помилкового розуміння. Тому церковна влада схвалює публікації Біблії з поясненнями і коментарями.
Переходячи до конкретного питання про війни та масові вбивства, можна навести слова св. Августина про те, що Старий Завіт — це книга терпеливості Бога; Бог схиляється над людством, яке погрузло у гріху настільки, що люди більше не відрізняють добра від зла. Саме це людство Він крок за кроком веде до спасіння.
Тему війни та масових убивств у Біблії треба тлумачити у світлі книги Буття: «Хто проливає кров людини, того кров буде пролита людиною; бо на подобу Божу створено людину» (Бут 9,6). Тут встановлено закон помсти, характерний для Старого Завіту й типовий для ще не організованого суспільства кочових народів, де правосуддя звершувалося окремими людьми. У ті часи правове суспільство, як нині, було неможливим.
Повернемося до цитованого вірша з книги Буття: «Хто проливає кров людини, того кров буде пролита людиною; бо на подобу Божу створено людину» (Бут 9,6). У відомому виданні Єрусалимської Біблії до нього дають таке пояснення: «Будь-яка кров належить Богові, але насамперед — кров людини, створеної на Його образ. Бог відплачує за неї, передаючи цей ефект самій людині. У Старому Завіті війни представлені як Божа кара деяким народам за їхні важкі пороки. Наприклад, у книзі Мудрості читаємо: “Колишніх мешканців твоєї землі святої ти зненавидів за їхні злочини преганебні, за їхнє чарівництво, обряди нечестиві, за їхні немилосердні дітовбивства, за учту, в якій вони споживали нутрощі, людське тіло і кров, посвячені у таємному бенкетуванні; родителів, убивників безпомічних дітей, вирішив ти вигубити руками батьків наших, щоб земля, яку ти над усі інші цінуєш, прийняла гідних поселенців — дітей Божих” (Мудр 12, 3-7). Таким чином, у Старому Завіті війни представлені як своєрідна помста Бога: «Хто чим грішить, той тим і карається» — написано далі в книзі Мудрості. Ця тема багато разів повторюється в Святому Письмі, але ще в Старому Завіті відкривається перспектива миру і примирення месіанського царства: «І він судитиме народи, буде розсуджувати людей многих; вони перекують свої мечі на рала, а списи свої на серпи. Народ на народ не буде меча підіймати, і не вчитимуться більше воювати. Доме Якова, прийдіть, і будемо ходити в світлі Господнім!» (Іс 2,4-5).