Цілюща сила псалмів

У своєму «Листі до Марцелліна» святий Афанасій пропонує прекрасні роздуми про унікальну силу псалмів для емоційного зцілення.

Хоча він написав їх багато століть тому, вони не втратили своєї сили й донині, особливо для тих, хто молиться Літургію Годин.

Сьогодні нерідко можна почути слова: «Я відчуваю, що…». Молоді люди, зокрема, часто кажуть: «Мені здається, що я отримав несправедливу оцінку», «Я відчуваю, що ти мене не розумієш». Такі твердження насправді виражають судження, а не почуття, але вони вказують на те, наскільки ми близько підійшли до узгодження своїх емоцій із думками. Почуття стали непомильним провідником у реальність. Я чоловік, якщо я відчуваю себе ним, або ж я жінка, бо я так почуваюся, і це не залежить від моєї біології. Якщо я відчуваю себе ображеним, значить, ви сказали щось образливе, незалежно від того, як і чому ви це сказали.

Це різко контрастує з поглядами, які становлять більшу частину класичної думки: почуття можуть бути як розумними, так і необґрунтованими, і щоб жити повноцінним життям, слід формувати емоції через розвиток чеснот. Наприклад, Платон описував емоції як норовливого коня, якого слід навчити утримувати свого візника (розум), незважаючи на упертого і ледачого коня (апетити), з яким він ділить упряж. Арістотель, натомість, наводить схему чеснот, необхідних для пом’якшення наших емоцій: скажімо, мужність — це середина між надто великим страхом (боягузством) і надто малим (поспішністю). Іншими словами, емоції — це реакція на реальність, яка може бути як пропорційною, так і непропорційною. Тому мудреці давнини визнавали важливість правильного звикання до наших емоцій, часто через мімезис.

«Мімезис» — це грецьке слово, що означає «наслідування». Воно означає здатність мистецтва формувати наші емоції, а отже нашу моральну чутливість і характер. Поезія та музика, наприклад, можуть бути своєрідною катехезою — як на благо, так і на шкоду людини. Греки усвідомлювали важливість гарного мистецтва, оскільки вони вважали: ми раціональні, а тому реагуємо на абстрактну аргументацію; але ми також маємо тваринне начало, а тому нас зворушує конкретне й індивідуальне.

Відповідно до міметичної традиції, святий Афанасій дає нам чудовий підсумок того, як псалми можуть формувати наші емоції з огляду на процвітання людини і, зрештою, на спасіння. Книга Псалмів, як зазначає він, містить елементи інших старозавітних книг, як-от історію, пророцтва та моральні застереження, що їх вона поклала на музику, але також демонструє і власні унікальні речі, які вона подає у пісні разом із ними. «Книга Псалмів має певну власну витонченість і відмінну точність виразу», — писав він.

У чому полягає унікальна благодать псалмів? По-перше, каже святий Афанасій, вони впорядковують і зцілюють наші емоції. Яким чином? Не через філософські трактати чи моральні повчання, а через «досконалий образ життєвого курсу душі», який вони пропонують. Вони звертаються до нашої інтуїції через конкретні приклади та служать стандартами, відповідно до яких ми можемо формувати наші власні емоції. Наприклад, якщо ми хочемо навчитися витривалості у випробуваннях, нам варто звернутися до Псалма 40: «Надіявся, на Господа надіявся я твердо, і Він нахиливсь до мене й вислухав моє благання» (Пс 40, 2); якщо хочемо подякувати за уникнення небезпеки, це можна зробити словами Псалма 34: «Я шукав Господа, і Він почув мене; і звільнив мене від усіх моїх страхів» (Пс 34, 5). Для розкаяння у гріхах ми використовуємо Псалом 51: «Помилуй м’я, Боже, з милості Твоєї; з великого милосердя Твого зітри мої провини» (Пс 51, 3), а прославляємо Господа словами Псалма 8: «Господи, Боже наш, яке предивне Твоє ім’я по всій землі!» (Пс 8, 2). 

Чим частіше ми читаємо псалми, тим краще вони формують наше буття. Святий Афанасій каже, що той, хто бере до рук Псалтир, «зворушується так сильно, ніби він промовляє свої власні слова, і слова пісень впливають на нього так, ніби це його власні пісні». Він вважає, що псалми потрібно саме співати, тому що мелодія слів стає символом і сприяє духовній гармонії душі.

Сказане вище повинно розвіяти будь-які побоювання, що Афанасій заохочує психологічно нездорове придушення емоцій або, принаймні, своєрідну стоїчну байдужість до них. Навпаки, він каже, що «слухання [Псалмів] вчить не тільки не нехтувати пристрастями, але й тому, як потрібно зцілювати їх через розмову та дію». Він визнає велику користь емоцій, але також і потребу формувати їх належним чином через м’яке заохочення.

Другий елемент благодаті, яку містять псалми, полягає у тому, що вони не просто пристосовують наші емоції до якогось похвального природного чи культурного стандарту добра; вони пристосовують їх до Христа, джерела усякого добра. Як навчає Католицька Церква, Старий Завіт передбачає Новий Завіт і служить його прообразом, особливо ж — слів і дій Христа. Таким чином, зазначає святий Афанасій, псалми — це попередники «досконалого навчання чесноти, характерного для самого Господа». Слова псалмоспівця — це прообраз слів і вчинків Христа, «модель», згідно з якою ми можемо формувати свій характер. Вони також чітко пророкують життя, страждання і смерть Христа, наприклад: «Пробили мені руки й ноги, всі мої кості я міг би полічити. Дивляться на мене і з радістю позирають. Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають» (Пс 22, 17-19).

Послання Афанасія демонструє силу християнства, яке очищує і звеличує все, що є природним і добрим. Ще до часів Афанасія люди усвідомлювали роль, яку мистецтво відіграє у формуванні нашого характеру, допомагаючи або ж перешкоджаючи нашому процвітанню. У псалмах ми отримуємо досконалий «мімезис», оскільки вони вказують на Того, через кого ми створені, і в кому знаходимо свій кінець, у доступний для всіх та відповідний нашій тілесній природі спосіб.

Переклад CREDO за: Пол Кухарскі, Catholic Exchange