Отець Анрі Ноувен, голландський католицький священник, теолог і психолог, сказав, що після багатьох років роботи з людьми він зрозумів, що найбільша життєва пастка — це не успіх, популярність чи влада, а неприйняття себе. Це — серйозна перешкода для справжнього щастя.
Хоча з першого погляду ви можете у це не повірити, поміркуйте хвилинку ось про що: як ви розмовляєте самі з собою у своїй голові? Що ви кажете собі? Що ви думаєте про себе?
Багато з нас, часто самі цього не усвідомлюючи, говорять самі з собою так, як ніколи не говорили би з іншою людиною. (Ну, можливо у соціальних мережах, але це інша історія). Зазвичай це сягає корінням дитинства — голоси, що ми їх чули удома, якість нашої прив’язаності до батьків, наш ранній досвід — усе це з часом впливає на наше самосприйняття. У нас може сформуватися звичка постійно говорити про себе негативні та критичні речі, і це призводить до своєрідного самовідкидання.
Варто уточнити, що тут йдеться про щось інше, ніж про визнання своєї гріховності чи навіть своїх слабкостей. Регулярно казати собі, що ти дурень, невдаха, негідний тощо не означає визнавати, що ти, як і будь-який інший представник людського роду, грішний і потребуєш спасіння. Правда полягає у тому, що нам буде простіше визнати свої гріхи, якщо ми робитимемо це з позиції прийняття і належної любові до себе. Це відбувається завдяки усвідомленню — справжньому усвідомленню — що Бог безумовно любить нас.
Отець Ноувен казав: «Самовідкидання — найбільший ворог духовного життя, бо воно суперечить священному голосу, який називає нас “улюбленими”. Бути улюбленими — це головна істина нашого існування».
Сама суть того, ким ми є, — це реальність. Ми створені на образ Божий, і ми не можемо зробити нічого, що змусило би нас втратити Його любов.
Що відбувається з нами, коли ми остаточно відкидаємо і заперечуємо це?
По-перше, це створює велику перешкоду у наших стосунках із Богом. Це заважає нам жити життям, яке Він для нас призначив.
Це також заважає нам мати щирі, відверті стосунки з іншими. Якщо ми відкидаємо себе, ми не можемо з миром і радістю дарувати себе іншим.
Якщо ви звикли регулярно погано говорити й думати про себе — можливо, навіть несвідомо — як щодо того, щоб почати працювати над цією звичкою? Це непросто, але це можна зробити.
Почніть із кращого усвідомлення того, як ви розмовляєте з собою, а потім почніть виправляти це — не за допомогою фальшивих позитивних промов, а за допомогою простих правдивих слів: «Я створений на образ Божий. Я — дитина Божа, мене люблять. Я гідний любові та поваги».
Якщо навіть це важко, почніть зі Слова Божого:
«Хвалю Тебе, що сотворив мене так дивно; діла Твої предивні, Ти душу мою знаєш вельми добре» (Пс 139, 14).
«Гори зрушаться й горби похитнуться, моя ж любов від тебе не відступить, мій союз миру не похитнеться, — каже Господь, якому тебе жалко» (Іс 54, 10).
«Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними. І тому світ нас не знає, бо він Його не спізнав» (1Йн 3, 1).
«Але Ти, Господи, Бог милосердний і милостивий, повільний до гніву і повний ласки та правди» (Пс 86, 15).
«Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду» (Іс 49, 15).
«Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йн 3, 16).
Коли ви щиро вірите, що ви — улюбленець Божий, ви краще побачите себе таким, яким ви є насправді — з усіма своїми «бородавками» — і приймете себе, йдучи до життя більшої любові.
Переклад CREDO за: Зої Романовськи, Aleteia