Слава Господу Богу, що Він є присутній у нашому житті, що ми маємо молитви, церкву і збираємось на молитву, приймаємо участь у Святій Месі; приймаємо Святе Причастя. А все – ж – таки, у нас є безліч проблем, так мало радості… На неї не розраховане земне життя. Буває появиться вона та радить, – та, як сонечко в хмурну погоду, – зникає. Щодень якісь турботи, праця, молитва, хвороби і смуток… Цей останній “смуток ” так важко відігнати від серця. Обдумуєш свої безкінченні життєві помилки, страшить душу особиста неуважність до ближніх, заздрість чи незичливість. Робиш висновок, що неправильно прожила життя, бо все у нього треба було робити інакше.
А тепер, – часто бачить безладдя у своїй сім’ї , свою нетактовність. І знову набігає смутна думка: – А що далі?… Вкрадаються до душі депресія, можливо через важко хворих чи через неправильно організоване життя.
Часто буває, коли говорять люди, – старість не радість. Але так часто людина може відчути цю ”радість“ у житті набагато раніше. І в молодших роках буває приходять кляті і невиліковні депресії.
Часто слухаєш на проповідях історії важкого життя святих, переживаєш Христові муки, але все ж кожна душа хоче аби щодень приходила якась добра вісточка, якийсь маленький сюрприз, чи якесь тепле і лагідне слово співчуття, добрий чийсь приклад, – як справитись з тою чи іншою недугою. Саме найбільше хвороба, якісь великі невдачі несуть в з собою вірус важкої хвороби “депресія”. Інколи говорять: – Що там журитися, – вмерти то вмерти.
Але і від цього сказаного не відходить смуток… Пам’ятаю сумні мамині очі, опущені руки, ніякого яскравого бажання у душі. Тільки тепер я зрозуміла як мама потребувала якоїсь моральної підтримки чи мудрого лікування.
В кожній церкві багато стареньких та одиноких, чим могла б зарадити мудра редакція журналу ”Кредо“ цим бідним людям повинна бути для них, якась рубрика.