Як люди, ми сприймаємо життя через наші органи чуття. Те, що ми бачимо, чуємо, куштуємо і нюхаємо, те, чого ми торкаємось, може мати довготривалий вплив на нашу психіку.
Католицька Меса має звучати, смакувати, виглядати, пахнути і відчуватися як щось із іншого світу — бо вона не від світу цього. Меса — це небо, яке спускається на землю. Коли ви заходите з вулиці у католицький храм, ви маєте перенестися у щось зовсім інше, ніж ваше повсякденне життя.
Літургійна музика повинна втілювати потойбічний характер Меси. Вона має бути контркультурною. Що це означає?
У 2007 році Конференція католицьких єпископів США дала вказівку: «Хоча літургія завжди має бути належним чином інкультурована, вона також має бути контркультурною». Подібним чином Папа Франциск у 2019 році сказав про літургійну музику: «[Літургійна музика] — це не будь-яка музика; це свята музика… Перш за все, вона має бути чітко відокремлена та відмінна від тієї, що використовується для інших цілей».
Літургійна музика якнайкраще виражає красу, яка вириває нас із нашого поточного часу/простору/культури/тощо. Це музика, яка може піднести нас до Бога, котрий існує поза часом і простором. Така музика спонукає дух до стрибка у вічність; на крок ближче до блаженного бачення.
Читайте також: Останній вибір Боромира
Тут з’являються Фродо і Сем, два гобіти з Ширу, персонажі «Володаря перснів». В останній книзі, «Повернення короля», Фродо та Сем бредуть темною землею Мордору, і розлучаються, коли Фродо хапають орки і забирають до вежі над Кіріт-Унголом. Сем докладає героїчних зусиль, щоб врятувати свого друга та господаря. Він піднімається на вершину вежі, ухиляючись від безлічі орків, і не знаходить жодних слідів Фродо:
«Нарешті, вкінець стомлений, він опустився на верхню сходинку і затулив обличчя руками. Його оточувала тиша, ворожа тиша. Смолоскип догорів, засичав тихо і згас. Темрява холодною хвилею залила гобіта. І раптом, сидячи ось так після довгих і марних зусиль, сам собі дивуючись, Сем заспівав давню гобітанську пісеньку».
Сем починає співати народну пісню Ширу. Цій пісні не місце в Мордорі, і лише корінний мешканець Ширу міг би упізнати цю мелодію. Сам того не знаючи, Сем таким чином знаходить Фродо! Його утримують у верхній кімнаті саме над місцем, де співає Сем. Фродо чує пісню, і музика призводить до їхнього возз’єднання:
«— Я не кажу “прощай”, — повторив він і змовк. Йому раптом почулася слабка відповідь…»
Саме таку музику ми маємо використовувати на Месі. Пісні, що їх ми співаємо під час богослужіння, мають бути контркультурними, а не світськими. Це має бути небесна музика, яку ми співаємо нашому Небесному Отцеві. Подібно до Сема, ми співаємо цю мелодію, піднімаючись на вежу нашого грішного життя, постійно шукаючи нашого Творця, який перебуває просто над нами, і тепер фізично присутній із нами у Святій Євхаристії. Папа Бенедикт XVI досить гостро підсумовує цю думку:
«Церква, яка використовує лише утилітарну музику, яка захопилася тим, що насправді є марним, і сама стає марною. Бо її місія набагато вища… Церква не повинна зупинятися на тому, що є просто зручним і практичним на рівні парафії; вона повинна пробудити голос космосу і, прославляючи Творця, виявляти славу самого космосу , роблячи його славним, прекрасним, придатним для життя та улюбленим».
Літургійна музика — це «народна пісня Неба». Тому вона повинна завжди шукати Бога. Нехай ми назавжди возз’єднаємося з Ним у вічній горниці небес.
Переклад CREDO за: Марк Гаас, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
