За словами брата Клодовіса Боффа OSM, тривале домінування «теології визволення» в Бразилії є причиною занепаду католицизму у країні.
До 2007 року він був видатним представником «теології визволення», хоча й не таким відомим, як його брат Леонардо Бофф — колишній священник, що у 1970-х був одним із засновників цього руху, який наголошував на свободі від бідності та пригноблення як на ключі до спасіння.
Після відходу від руху Клодовіс Бофф написав статтю «Теологія визволення та повернення до основ», у якій звинуватив теологів визволення у тому, що вони зробили центром теології бідних, а не Ісуса Христа. Тепер же він написав книжку «Криза у Католицькій Церкві і теологія визволення», яка закликає відновити христоцентричність Католицької Церкви у Латинській Америці.
«Необхідно, щоби Церква знову зробила акцент на Христі, Священникові і Господі, а не лише на боротьбі з бідністю і кліматичною кризою, — сказав він під час презентації книжки, написаної у співавторстві з отцем Леонардо Расерою. — Це важливі питання, але без пиття з джерела Христа усе висихає, усе помирає».
Наприкінці 1960-х років, коли теологія визволення почала своє тривале панування над релігійною думкою Бразилії, понад 90% бразильців були католиками. Відтоді частка католиків серед населення суттєво зменшилася і зараз становить 51%.
Крім того, бразильські католики мають дуже низький рівень відвідування храмів. Опитування, проведене минулого року Центром прикладних досліджень апостольства Джорджтаунського університету (CARA) у 36 країнах, показало, що лише 8% бразильських католиків ходять на Месу в неділю. Бразилія (разом із Францією) посіла передостаннє місце у цьому списку.
Бофф і Расера пояснюють зниження відвідуваності храмів відсутністю передання депозиту віри.
«У теології визволення віра інструменталізується довкола бідних, — пише Бофф. — Людина впадає в утилітаризм або функціоналізм відносно Слова Божого і богослов’я загалом».
За його словами, теологія визволення апелює до таких ідей, як «межі дарування» та «есхатологічний резерв», щоб підтвердити свою повагу до трансцендентності віри. Але насправді трансцендентна частка у цій теології є найменшою і несуттєвою, бо «левова частка» припадає на «визвольне прочитання» віри. На його думку, це веде багатьох католиків у бік протестантизму, езотерики, неоязичництва чи навіть сатанізму.
«Віра в Христа не зникла, це абсурд, вона й надалі є орієнтиром для Церкви, — каже Бофф. — Але вирішальне питання полягає в тому, чи є віра в Христа вашим центральним, головним, визначальним орієнтиром. Йдеться не про те, щоби Церква підтверджувала чільне місце Христа лише у формальному та теоретичному плані, але про те, щоб підтверджувати це екзистенційно та оперативно, як серце усього її життя та діяльності.
Доктринальне підтвердження примату Христа у Церкві коштує мало. Проте екзистенційне підтвердження того, що Христос — абсолютний центр Церкви, має високу ціну: серця і душі, якщо не сліз і, можливо, крові».
У своїй книзі брат Клодовіс розповідає, як співпрацював із прихильниками «теології визволення» під час понтифікатів Йоана Павла ІІ і Бенедикта XVI. На його думку, «теологію визволення» потрібно переосмислити у христоцентричному ключі, а не з бідними у центрі, щоби бути «своєчасною, корисною та необхідною», як сказав святий Йоан Павло ІІ у своєму листі до бразильських єпископів у 1986 році.