Одержимість. 7 найпоширеніших… байок

Чи може диявол із легкістю заволодіти кожним людським тілом? Чи явище одержимості поширене аж так сильно, як дехто про це говорить?

Згідно з теологічним визначенням, одержимість (posessio) є тоді, коли демон використовує людський мозок таким чином, щоб керувати тілом одержимого, а отже, змушує його говорити і робити те, за що ця людина не може бути відповідальною, а часто навіть не була би спроможна це вчинити. У крайніх випадках справа доходить до повного і сталого перехоплення контролю над тілом. Вустами одержимого тоді вже говорить не сама людина, а демон. Іншими словами, це присутність у людині чужої, розумної та зловорожої істоти.

Тема одержимості й пов’язаних із нею екзорцизмів викликає чималу зацікавленість у жадібних до сенсацій медіа — бо це оповито таємницею і щодо цих тем поширені різноманітні міфи та омани.

Байка 1: одержимі — серед нас, причому повсюди

Треба сказати відкрито, що явище одержимості це факт, навіть якщо деякі теологи і священники в неї не вірять. А з іншого боку, є перебільшення, яке полягає в тому, що одержимість бачать там, де її взагалі немає. Безсумнівно не потрібно впадати в надмірність як в одному, так і в другому підході. Йоан Павло ІІ у катехизі від 13 вересня 1986 р. сказав: «У певних випадках діяння злого духа може посунутися аж до заволодіння тілом людини; тоді ми говоримо про одержимість. Однак не завжди легко визначити те, що в таких випадках є наслідком дії надприродних сил».

Церква не підтримує і не може підтримувати тенденцію до поспішного приписування багатьом фактам безпосередньої дії демона.

Часто поведінка, приписувана впливові злого духа, може бути пояснена як прояв психічної патології. Межа між психотичними явищами і справжньою дією злих духів не завжди виразна і її буває тяжко визначити. Тому потрібно багато розважливості та обережності, щоб занадто легко не визнати проявом одержимості щось, що є тільки симптомом глибоких психічних розладів.

До священників, які виконують служіння екзорциста, дуже часто зголошуються люди, переконані, що вони або їхні близькі стали жертвами одержимості. У 99% випадків, однак, стверджується відсутність демонічного втручання. В такому разі зацікавлену особу відсилають до відповідних лікарів-спеціалістів (оскільки лікування психічних розладів чи хворобливої уяви не входить до компетенцій екзорциста). На психіатричне обстеження відправляють також людей, у яких виявлено якісь початкові симптоми одержимості. Йдеться про те, щоб екзорцист поспішно не почав відправляти обряд, перевищуючи свої компетенції коли пацієнт, наприклад, насправді хворіє на епілепсію, роздвоєння особистості, шизофренію, або ж зазнає якогось виду психозу. Тільки після такого обстеження модна шукати надприродні прояви, які би підтвердили доконечність звернення екзорцизму.

Дуже виразно про потребу розважливості й обережності говорять документи Католицької Церкви, наприклад, Катехизм: «Екзорцизм спрямований на те, щоб вигнати бісів або звільнити від бісівського впливу силою духовної влади, яку Ісус дав своїй Церкві. Зовсім іншим випадками є недуги, особливо психічні, лікування яких належить до сфери медицини. Тому важливо впевнитися (перед здійсненням екзорцизму), що йдеться про присутність лукавого, а не про хворобу» (ККЦ 1673).

Тому вельми дискусійним є, наприклад, використання екзорцизмів із діагностичною метою. Ця суперечлива практика, на жаль, і надалі часто наявна у деяких екзорцистів, що різко засуджує о. д‑р Яцек Прусак SJ, психолог і психотерапевт. Така практика полягає у вступній молитві екзорцизму, під час якої екзорцист перевіряє, чи проявляються симптоми, вказані в «Ритуалі» як ознаки одержимості. Отож фактично йдеться про провокування злого духа завчасним екзорцизмом проявити себе (що заборонено!), щоб отримати моральну певність, що маємо справу з випадком одержимості. Такий метод оцінки, чи це насправді одержимість, не повинен застосовуватися, бо це може зашкодити, коли його застосовують щодо психічно хворої людини, яка вважає себе одержимою. Служіння над нею обряду екзорцизму може навіть посилити її психотичні переживання. Тим часом же справжні одержимості, що вимагають застосування т. зв. «великого екзорцизму», трапляються дуже рідко. Частіше ми маємо справу з різними формами поневолення, які, однак, одержимістю не є!

Байка 2: світ демонізований повністю

В тому, як багато здорового глузду в позиції Церкви щодо одержимості, можна переконатися, приміром, порівнюючи принципи, викладені в Ритуалі, з «повним безладом», що практикується на п’ятдесятницьких зібраннях. Є такі пентакостальні спільноти, де вигнання демонів вважають найважливішою харизмою, а самозвані пастори вважають себе в цій царині «альфою і омегою». Як наслідок, приписуючи все підряд діянням демонів, вони силкуються виганяти з людей «демонів» усього, наприклад, «демона алергії» чи «демона синдрому дефіциту уваги».

Пастор Джон Вімбер свого часу стверджував, що для демона мати тіло — це як для нас мати автомобіль. Коли маєш авто, це дозволяє їздити містом. Деякі п’ятдесятники проголошують ще й такий дивний погляд, що демони входять у людські тіла через спеціальні «пропускні пункти», тобто визначені місця на тілі, такі як очі, рот, вуха чи геніталії, — а тому звільнитися від демона можна тільки тоді, коли молитва відбудеться над цим конкретним місцем.

Можна би довго писати про надмірності в практиках екзорцизму, які застосовуються у п’ятдесятників. Якщо комусь цікаво, пропоную почитати книжку Дерека Принса, який вважав, що злі духи втручаються фактично в усе, включно з поїданням м’ятних цукерок, залежністю від шоколаду чи страхом, що випічка пригорить. Дерек Принс жив у якомусь параноїдальному світі, майже повністю опанованому Сатаною, якого підтримує величезна, прекрасно організована армія його страхітливих слуг, готових знищити світ і людину. Християни-п’ятдесятники, відповідно до його бачення, були такими собі «партизанами», що діють на ворожій території, беручи участь у великій духовній війні.

Байка 3: екзорцизми — видовищні й разючі

Знання сучасної людини на тему одержимості та екзорцизмів у переважній більшості випадків походить, на жаль, із фільмів жахів. Безсумнівно, найвідомішим кінообразом у темі одержимості є «Екзорцист» Вільяма Фридкіна з 1973 року, де головну роль зіграв славетний актор Макс фон Зюдов.

Майже в кожному фільмі про екзорцизми жертви одержимості мають опухлі обличчя, землисті, спотворені гидкими гримасами. Тіло одержимого б’ється у конвульсіях і раптових спазмах, а з вуст сиплються блюзнірства.

З жанру горрор відомо, що коли демон заволодіває людиною, то він говорить грубим, ненатуральним голосом, гидко лається, сичить, біситься від самого вигляду свяченої води та витворяє різне нечуване. Злий дух вустами одержимого розмовляє різними мовами й особливо охоче демонструє свої знання арамейської — тобто рідної мови Ісуса. Також дух здатний навести будь-які відомості з життя екзорциста, а в нападі особливого біснування і безчинства він демонструє циркові номери, такі як вигинання тіла у позиції, неможливій з анатомічного погляду, підношення у повітря на висоту кількох метрів і безвладне зависання під стелею, ходіння по стінах, ну а передовсім — блювання чимось зеленим і подібним до горохового супу на вигляд; хоча це також можуть бути цвяхи, живі жаби та інша нечисть.

Справді, такого плану випадки описував у своїх книжках о. Габріель Аморт, давній ватиканський екзорцист. Ми не маємо права апріорі припускати, що він якийсь міфоман і фантазував заради того, щоби справити глибше враження або ж дієвіше налякати Сатаною. Найімовірніше, такі події справді були; але одержимість рідко виглядає саме так. Черпати знання і будувати переконання на підставі фільмів жахів точно не є чимсь розсудливим. У реальному житті справи зазвичай виглядають інакше. Екзорцизм — це не якийсь фокус-покус. Справжні екзорцизми найчастіше зовсім не видовищні, бо хоча такі «вражаючі» бувають, однак вони рідкісні.

Екзорцизм це передовсім літургійний обряд, під час якого найважливішим моментом є молитва, тоді як у фільмах ми бачимо священників-екзорцистів, які з безумним блиском в очах кричать на демона, розмахують хрестом, заливають усе підряд свяченою водою, ба навіть фізично борються з демоном. У зв’язку з цим постав дуже викривлений стереотип, ніби екзорцист — це якийсь навіжений фанатик.

Байка 4: демон може легко заволодіти будь-ким із нас

Якщо «Екзорцист» Фридкіна ще дотримувався якоїсь видимості достовірності, то наступні його сиквели щоразу більше втрачали контакт із реальністю. Фільми, що використовують мотив одержимості, ставали щораз більше епатажними у своїх спецефектах, а сценаристи, схоже, змагалися в абсурдності. Рекордне зібрання абсурдів проявилось у британському серіалі «Об’явлення» (Apparitions). Там, наприклад, можна побачити «одержимість» Матері Терези з Калькутти і доведення її до смерті; одержимості, звершувані душами ненароджених дітей; а також смерть молодого семінариста з гомосексуальними схильностями, який гине у гейській сауні від рук одержимого дияволом безпритульного чоловіка, що здирає з юнака шкіру. Далі було ще «цікавіше», дурниця дурницею поганяє.

В поп-культурі дуже характерною рисою, коли йдеться про представлення явища одержимості, є неймовірна легкість із якою демони здатні заволодіти тілом будь-якої людини і перейняти над нею контроль.

У серіалі «Надприродне» (Supernatural) одержимість є для демонів чимсь аж настільки простим, що вони можуть це влаштовувати без жодних проблем і з ким завгодно. Ну от просто собі так демон, у вигляді чорних клубів диму, проникає всередину чергового клієнта.

Самі екзорцизми у серіалі, звісно, не мають нічого спільного з особистим наверненням людини та міццю Христа. Вони полягають у механічному повторюванні відповідних формулок латиною, взятих із Римського ритуалу і трактованих суто магічним чином. Завдяки цьому можна навіть здійснити одночасний масовий екзорцизм численних одержимих, просто пускаючи запис «кодових слів» через радіовузол!

Своєю чергою, у фільмі «Полеглий» (Fallen) з’являється демон Азазель, який живе в людських тілах, переміщуючись від носія до носія за допомогою дотику. Вочевидь, можна просто стинати плечима над змістом таких фільмів… Ну бо який там зміст? Сценарист має право вигадати якнайбільш дивацький сценарій — але ми не зобов’язані (ба навіть зобов’язані не) сприймати серйозно все, що побачимо на екрані.

Однак є також фільми, розрекламовані як «на підставі реальних історій», де тему розглядають серйозніше. У фільмі «Ритуал», сценарій якого написаний за справжніми спогадами екзорциста, бачимо старого священника, якого грає Ентоні Гопкінс. Він довгі роки вів переможні битви з Сатаною, але достатньо було на мить засумніватися в Божій справедливості — і в його тіло вскочив паскудний демон Ваал.

Чи насправді вистачить хоч на хвилину завагатись у вірі, щоби демон перейняв контроль над людиною?

Одержимість — це не інфекційна хвороба, яку можна підхопити, а демон не може просто перескочити з одного тіла в інше, як тільки відчує ослаблення сили волі або сумнів якоїсь людини. Це — одна суцільна дурниця!

Одержимість збувається поступово, через почергові поневолення. Демонам зовсім не так легко це робити. Після того, як на світ прийшов Христос, який визволив нас з‑під влади Сатани, існування демонів це радше «тяжкий кусень хліба».

Вочевидь різні ситуації можуть наразити людину на небезпеку відкритися на демонічну дійсність, наслідки чого можуть виявитися сумними. Але одержимість є можливою зазвичай лише тоді, коли людина сама на це погодиться: чи то безпосереднім актом волі, чи способом свого життя. Загалом це результат практикування сатанізму або дотичності до окультизму (навіть якщо це «просто з цікавості»). Щоправда, деякі екзорцисти говорять про можливість одержимості й людини, яка сама в цьому не винна (наприклад, внаслідок накладеного на цю людину прокляття, спадкового прокляття чи гріха предків); однак погодитися з цим складно. В одному з інтерв’ю о. Анджей Грефкович, екзорцист Варшавсько-Празької дієцезії, сказав: одержимим може стати тільки той, хто сам цього хоче. Той, хто укладає пакт із дияволом. Навіть якби це був тільки якийсь умовний договір.

Насправді демон не має такої сили, щоб увійти, в кого сам захоче. Людина — це істота, яка має вільну волю. Святе Письмо чітко каже нам: якщо зі сторони людини такого дозволу немає, то Сатана чи інші злі духи насправді не можуть їй нічого поганого зробити.

Святий Павло написав цілком виразно, що нас ніщо не може відлучити від любові Христової: ні сили, ні влади, ні панування (див. Рим 8,38). Сатана щодо нас безсилий, якщо ми самі на нього не відкриємося і не допустимо його до себе. Це як із псом на ланцюгу. Він нас не покусає, якщо ми не підійдемо надто близько. Вочевидь ми можемо підійти на небезпечну відстань, не знаючи цього, наприклад, не усвідомлюючи небезпеки від гри у «викликання духів», захоплення астрологією та гороскопами, або від користування послугами ворожок. Випадки багатьох людей, які практикували магію чи окультизм, показують, до яких небезпечних наслідків призводять ці забави.

Байка 5: все підряд відчиняє двері до одержимості!

Деякі публіцисти, і частина екзорцистів теж, схильні на кожному кроці вбачати духовні загрози і потенційні причини одержимості. Велику роль у ширенні знання про духовні загрози відіграє о. Александр Посацкі, єзуїт, який безсумнівно має величезні знання і здатний бути вельми переконливим у своїх висновках. Особливо ж читання книжок про Гаррі Поттера деякі екзорцисти вважають «відкриванням дверей навстіж» для Сатани і ледь не декларацією «демоне, увійди до мене». Ба більше: одержимість загрожує також фанатам «Зоряних війн», дітям, які розглядають комікси про Покемонів або навіть дивляться мультики Діснея (які нібито пропагують сатанізм), а ще слухачам рок-музики, адептам різних мистецтв боротьби, людям, які займаються йогою, сповідникам абсурдної віри в гомеопатію і так далі і так далі.

Отець Міхал Ольшевський, екзорцист, сказав в одному з інтерв’ю, що він відмовився від занять із теквондо (здобувши вже в цьому бойовому мистецтві чорний пояс і кілька разів — титул віцечемпіона Польщі), бо усвідомив, що подальше практикування може його довести до входження у близькість із демонами. Складно полемізувати з його особистим досвідом, бо вочевидь є правдою те, що з цим національним спортом Кореї пов’язана чужа нам духовність, базована на східній філософії. Там говориться про енергії, рівновагу між інь і ян та про інші питання такого типу. Подібно і з йогою. Навіть Йоан Павло ІІ застерігав від таких занять йогою, які провадять до формування життя відповідно до чужої нам духовності.

Дуже здоровий підхід мав о. професор Валеріан Сломка. В його книжці «Медитую — отже, існую» можна знайти, зокрема, вельми цікаві роздуми про можливість використання медитаційних технік йоги у християнській медитації та контемпляції (спогляданні). На думку о. Сломки, застосовування християнами йогічних технік може бути пов’язане з певними потенційними небезпеками для нашої духовності; але, практикуючи їх як методи розслаблення і дихання, ми зовсім не зобов’язані приймати ідеологію, яку з цими техніками пов’язували на Далекому Сході. Шукач духовних загроз напевно визнав би слова о. Сломки вкрай небезпечним промуванням синкретизму і розмиванням істини. А йдеться просто про збереження тверезого розуму, здорового глузду.

На мій погляд, вбачання повсюди демонських пасток — це надмірність. Імовірно, вона випливає з припущення, що краще дмухати на холодне, аніж зазнати наслідків нищівного діяння Сатани.

Можна повністю зрозуміти те, що таку позицію часом зустрічаємо в екзорцистів, які, зрештою, перебувають на передовій у цій війні зі Злим. Назвімо це їхньою профдеформацією. Однак я побоююся, що вбачання духовних загроз і потенційних причин одержимості в усьому і повсюди — це класичний приклад «виливання дитини разом із купіллю».

Байка 6: одержимі духами померлих

Ті, хто бачив фільм «Шість демонів Емілі Роуз», певно, пам’ятають, що демони, які заволоділи молодою німкенею Аннелізою Міхель, представилися екзорцистові, серед іншого, ще й іменами засуджених.

Такі постаті, як Каїн, Гітлер, Нерон чи Юда, не потребують особливого представлення, бо ми їх загалом знаємо; натомість останнє ім’я — таємничий отець Фляйшманн — може бути співвіднесене з Валентином Фляйшманном, який у 1572–1575 роках був настоятелем римо-католицької парафії в Еттлебені (Баварія, Німеччина). Згідно з записами в парафіяльних актах, він був усунутий з посади настоятеля за п’янство, побиття і вбивство. Еттлебен був місцем служіння о. Альта, який брав участь в екзорцизмах Аннелізи Міхель. Коли вона говорила як Фляйшманн, її голос був низьким, чоловічим, і з місцевим діалоектом. З інформації, отриманої під час екзорцизмів, випливало, що Фляйшманн опинився в пеклі, бо він убив людину і спав із жінками, порушуючи обітницю целібату.

Як ставитися до цих цікавинок? У темі духовної боротьби ми говоримо про так звану «проблему присутності». З цим пов’язано багато питань. Чи є така можливість, щоби злий дух мучив якусь людину, послуговуючись душею засудженого? Чи в тих, кого екзорцизмують, можна зіткнутися з присутністю душ померлих? Екзорцисти тут мають різний досвід, і дехто мав справу з такими випадками, коли демон заявляв, що він є душею померлого, точно називав ім’я та прізвище, обставини смерті й причину засудження. Однак робити з таких фактів теологічний висновок — це поза межами служіння екзорцистів. Вони не мають компетенції пояснювати це явище. Думки демонологів у цьому питанні неодностайні.

Дехто схиляється до того, щоб допустити можливість, що диявол, щоби мучити живих, може використовувати засуджених, які перебувають у пеклі, зокрема тими, хто був одержимий уже за життя. Така думка випливає з принципу, що засуджені душі перебувають у пеклі під владою Сатани. Але інші рішуче відкидають можливість одержимості душею когось померлого.

Християнська теологія визнає демонів збунтованими ангелами, які стали по стороні Сатани. А отже, як сам Сатана, так і демони — це тільки творіння, ангели, навіть якщо збунтовані.

Тому думка, що душі засуджених, які відкинули Бога і опинилися у стані пекла, стають демонами, суперечить католицькому богослов’ю.

Коли одержима Аннеліза Міхель говорила шістьма різними чоловічими голосами, і кожен з них називав себе іншим іменем, — це зовсім не повинно означати, що вона була одержима душами померлих, бо те, що говорять демони під час одержимості, фактично завжди є брехнею. Для злого духа немає жодних проблем говорити різними голосами і поводитися по‑різному. Тут варто пам’ятати нагадування з «Римського ритуалу» (п. 14), яким екзорциста застерігають перед можливим маскуванням злого духа. Тому завжди потрібно виходити з того, що злий дух намагатиметься ошукати екзорциста, застосовуючи тонку підступність. Під час екзорцизму всіх духів, які є причинами спокус, шкоди або страждань, треба сприймати як злих духів, а не як душі засуджених. Зрештою, Новий Завіт саме так їх і називає.

Позиція невпинної брехні характерна для Сатани. Вона добре показана у фільмі «Екзорцист», де диявол маскується під матір священника, який звершує екзорцизм, щоб налякати його і занурити у розпач.

Варто зауважити, що саме в спіритизмі такі явища інтерпретовані як об’явлення духів померлих. Різноманітні так звані «світські екзорцисти» відкидають існування Сатани і його демонів, стверджуючи, що в разі одержимості завжди задіяна душа когось померлого. Вони вважають, що дух, яким заволодіває одержимим, це, наприклад, душа людини, яка не вірила у Бога і безсмертя (отже, це був атеїст) або вірила у жорстокого Бога, мстивого карателя, і в суворість Останнього суду, який може приректи людину на вічне засудження. Така людина не приймає у свою свідомість факту своєї смерті і не вирушить на зустріч із нею, бо панічно її боїться. Тому вона воліє залишатися серед живих і вдавати, ніби ніщо не змінилося. За думкою цих псевдоекзорцистів і спіритів, це так звані «духи, що блукають», тобто душі людей, яким за життя багато бракувало до ідеалу «цноти»: пияки, розпусники, злоріки, злочинці, вбивці та всілякого роду неприємні типи. Також це можуть бути жертви раптових аварій, дезорієнтовані, які не усвідомлюють повністю свою нову ситуацію (смерть), як  у фільмі «Привид» із Патриком Свейзі. Зрештою, в цьому фільмі саме показано одержимість померлим. Герой Патрика Свейзі входить у тіло героїні Вупі Голдберг; а як це назвати інакше, ніж одержимістю?

Погляд про «душі-блукальці» або про душі померлих наглою смертю, які входять у живих людей, щоб іще брати участь, хоч би ілюзорно, в земному житті й таким чином немовби паразитувати на живих людях, вочевидь ніяк не узгоджується з католицькою теологією.

Згідно з усталеннями Соборів у Ліоні та Флоренції, душі померлих одразу по смерті йдуть на подрібний суд і відходять у призначене їм місце перебування: або до Неба (найчастіше — це шлях, який провадить через Чистилище), або до Пекла.

Байка 7: одержимість заради спасіння інших

На завершення я б хотів порушити питання, з яким ніяк не можу погодитись, і сподіваюся, що воно неправдиве — хоча деякі екзорцисти допускають таку можливість. Ідеться про так звану експіаційну («відплатну») одержимість. Саме про це говориться у випадку згаданої Аннелізи Міхель.

Традиційний погляд каже, що одержимість трапляється в людей, які впали у винятково тяжкі гріхи або відкрилися на дію Сатани через санатістські пакти, практикування магії, спіритизму чи інших форм окультизму. Аннеліза ніколи не займалася спіритизмом чи окультизмом, не ходила до ворожок, не користувалася порадами біоенерготерапевтів. Вона була віруючою і практикуючою католичкою; ба більше — вона стверджувала, що ставить Бога на перше місце.

Отець Ернст Альт, духовний керівник Аннелізи, дійшов висновку, що вона добровільно прийняла на себе страждання, пов’язані з одержимістю, як покуту за гріхи інших людей (тобто прийнята так звану експіаційну одержимість) заради воздаяння Богу за гріхи людства. Сама Аннеліза казала, що страждає за священників, зокрема за тих, хто не вірить в існування особового зла в Сатані, та за німецьку молодь. Під датою 24.X.1975 у щоденнику Аннелізи записано:

«Спаситель сказав: будеш багато страждати, заступаючись за інших, і зносити терпіння вже тепер. Твоє страждання, твій сум і покинутість служать мені для того, щоби спасати інші душі».

Чи справді ця молода дівчина «ув’язнила» в собі шістьох демонів, через що вони не могли гарцювати світом і нищити інших людей? Чи ми маємо справу зі святою, яка добровільно прийняла на себе тягар такого неймовірного страждання, щоб показати іншим, що зло насправді є Особою? Я навіть наткнувся на думку, що її одержимість могла бути відповіддю Бога на саме тоді опубліковану книжку теолога Гертерна Гаага «Прощання з дияволом» („Abschied vom Teufel”). Страждання, яких вона зазнавала, робили так, що вона прагнула завершення цих мук і тому вдавалася до екзорцизмів; але вони виявилися безрезультатними, бо їм не давав бути успішними… сам Христос! Отець Альт згадує, що під час екзорцизмів демони поводитися «дуже нетипово». Зазвичай вони не хочуть покинути одержимого, їх до цього змушує веління екзорциста. Однак у випадку Аннелізи було навпаки — демони кричали «Ми хочемо вийти! Хочемо вийти!», а слова екзорциста не були спроможні їх вигнати. Про це свідчить перебіг екзорцизму від 30 грудня 1975 року. В запису чути вереск демонів: «Ми не виходимо, бо Той не дозволяє!» Священник запитує: «Божественний Спаситель?» — «Так. Він цього не хоче».

Я дуже вибачаюся, але мій розум і серце бунтують проти цього! Я знаю, що думки екзорцистів розділилися. Мені самому ближчою є критикована багатьма позиція польського екзорциста о. Марка Мулярчика ОМІ. Він вважає, що Аннеліза Міхель була використана Сатаною як знаряддя, і її гадана жертва винагородження була деталлю одержимості. В рецензії на книжку «Екзорцизми Аннелізи Міхель» отець Марек пише, що Аннеліза піддалася диявольським нашіптуванням про свою вибраність і возвеличення. На його думку, Сатана ідеально зобразив перед нею Ісуса або Матір Божу, щоб дівчина добровільно погодилася на одержимість і повірила, що це буде покутою. Завдяки цьому Аннеліза довела свій організм до виснаження, що зрештою закінчилося її смертю. А демони весь цей час її обманювали — як її, так і екзорцистів.

Гіпотеза сатанинського обману викликає багато суперечок; але ж відомо, що таке підробляння Сатани під святих чи навіть Богородицю або Ісуса є цілком можливим і траплялося раніше, хоч би у випадку фальшивих об’явлень у Гарабандалі. Ми не знаємо, що там було насправді; але я особисто схильний прийняти думку о. Мулярчика, що щось таке, як «винагороджувальна одержимість», це просто обман. Причому це обман, автором якого є сам Сатана.

Переклад CREDO за: Роман Зайонц, Stacja7