Коли ми обмінюємось побажаннями за різних нагод — дуже часто згадуємо про радість. Бажаємо, наприклад, «радісних Свят» на Різдво чи великодньої радості.
Це свідчить про те, що прагнення радості вписане в серце людини. Зрештою, ніхто ж не має бажання бути сумною людиною! Отож який рецепт є для справжньої радості?
Якою буде відповідь на це запитання, що його багато разів ставили філософи, письменники, психологи, а також звичайні прості люди. Де є джерело радості?
Дивлячись на людей довкруги, як вони шукають сенсу й радості у житті, ми можемо легко помітити, що цю радість вони шукають найперше в алкоголі. Безсумнівно, кожен може одразу назвати кілька таких імен зі свого оточення. Може, на якусь хвилину ці люди забудуть про свої повсякденні проблеми; але одразу як протверезіють, проблеми повернуться з більшою силою, а боротьба з ними буде тільки в наступних дозах алкоголю. На жаль, такі шукання радості закінчуються тільки ще більшим розпачем, залежністю, браком грошей, розпадом сім’ї, сльозами…
Дивлячись на нинішнє молоде покоління, можемо також побачити, як багато молодих людей шукають радості у віртуальному світі. Численні контакти в соцмережах, може — нові знайомства, багатогодинне просиджування в комп’ютерних іграх… І все для того, щоб почутися добре. Щоби знайти радість.
Хоча поміркована присутність у віртуальному світі може бути доброю, однак зловживання ним провадить до проблем у стосунках, проблем із фізичним здоров’ям, а в підсумку і до втрати почуття сенсу життя, — бо ж ніщо не замінить здорових стосунків, контакту з природою чи звичайної любові, якої кожен з нас потребує.
Дехто шукає радості виключно у власному добробуті. Живе у гедоністичному стилі: у стараннях мати якнайбільше грошей, якнайкращий автомобіль, якнайбільш просторий дім, мати якнайбільше досягнень… Якщо жінка не відповідатиме моїм очікуванням, то її можна змінити. Якщо батьки хворітимуть, можна їх віддати в будинок престарілих, навіщо мучитися.
В алкоголі, інтернеті чи егоїзмі радості немає. Людина радісна тоді, коли прийме Христове Євангеліє, яке закликає до навернення. Радість, яку дає Бог, є чимсь більшим за емоційний стан, який зараз є, а за мить його не буде. Радість, яку нам дає Бог, є початком нескінченної радості, яку ми переживатимемо в Небі. Тієї радості не зможе подолати навіть страждання чи наближення смерті.
Коли я думаю про істинну радість — перед моїми очима постає сцена з останніх днів життя св. Максиміліана Марії Кольбе. В Освенцімі, у камері смертників — місці, де зазвичай чути прокляття і плач, — цей священник-францисканець зробив так, що в’язні піснями й молитвами прославляли Бога. Справжня радість не зникла навіть перед лицем голоду і смерті. Звідки така позиція? Вочевидь із радикального прийняття Євангелія і життя ним на повну.
Ми знаємо, що великим прагненням та ідеалом о. Максиміліана було, щоб його воля, позначена через маленьку «в», рівнялась на велике «В», тобто відповідала Божій Волі. Завдяки такому рішенню він мав від Бога благодать радості й миру.
Усвідомлюючи, що сучасна людина шукає радості різними способами, пам’ятаймо, що не знайдемо її поза Богом. Тільки прийняття Христового Євангелія може здолати всілякий смуток. Як казав св. Августин — «неспокійним є серце людини, доки не спочине в Бозі».