Свою авторську колонку, що виходить по середах, цього разу Джордж Вайґель присвятив сестрі Нійоле Садунайте, черниці, яка в роки радянського тоталітаризму допомагала створювати хроніку переслідуваної Церкви.
Сестра Нійоле померла на Великдень, 31 березня. Джордж Вайґель знав її особисто і теж мав відношення до «Хронік Католицької Церкви». Недовгий час відносного втихомирення росії та її духа переслідувань, що настав після розпаду СРСР, на жаль, швидко закінчився; але принаймні дехто з тих, хто боровся проти імперських духів пітьми, побачили світло свободи і втішилися плодами своїх трудів.
Хто така була сестра Нійоле? Безгабітова черниця, яка жила в Литві, окупованій совєтами. Вона допомагала створювати і поширювати «Хроніку Католицької Церкви в Литві», записи невпинних переслідувань і мучеництва. Це була найтриваліша за часом існування і безперервна дисидентська публікація в історії СРСР. Кожне наступне видання «Хроніки» (надруковане на друкарській машинці в 10 копій) контрабандою перевозили з Литви в Європу і США, потім перекладали різними мовами, на превелике незадоволення радянських сатрапів, які володіли багатомільйонною імперією. Вайґель її прямо називає «величезною в’язницею, що охоплювала 11 часовий поясів».
Одні за одними люди, пов’язані з творенням «Хроніки», опинялися за ґратами, заарештовані КДБ, і були засуджені до таборів ГУЛАГу. 1975 року с. Нійоле Садунайте почула свій вирок — три роки примусових робіт і три роки зіслання в Сибір.
У таборі її піддавали тортурам, ув’язнювали в психіатричній лікарні, прирікали на довгі періоди ізоляції в камері-одиночці. На засланні вона працювала прибиральницею, до того — виконувала фізичну роботу на фабриці та опікувалася осиротілими дітьми. Весь цей час вона тримала свою богопосвяченість у суворій таємниці перед усіма, за винятком найближчих членів сім’ї та кількох друзів. Вийшовши на свободу після заслання, вона поновила діяльність у русі опору. Коли 1982 року КДБ знову почав її шукати, с. Нійоле перейшла у підпілля на п’ять років. За цей час вона написала спогади про своє перебування в таборі. Вони були надруковані 1987 року під назвою «A Radiance in the Gulag» («Та, що сяє в ГУЛАГу»). Ця назва дуже влучно змальовувала її саму: сестра Нійоле була сповнена променистою радістю, надзвичайною енергією і мала незламного духа.
Під час горбачовської відлиги, під кінець 1980‑х, с. Нійоле — тоді вже народна героїня — з’являлася на масових демонстраціях, які зрештою дали Литві рішення про незалежність, у 1990-1991 роках.
30 серпня 1974 р., Вільнюс. Нійоле Садунайте в Слідчому ізоляторі КДБ при Раді міністрів Литовської РСР. Фото спеціального архіву Литви.
Джордж Вайґель згадує її як особливо близьку людину:
«В 1986-1987 роках я допомагав своєму приятелеві, конгресмену Джону Міллеру (який сам — єврей), у створенні двопартійного Литовсько-католицького клубу релігійної свободи у Палаті представників США. Робота цієї групи, за співпраці з адміністрацією Рейгана, допомогла звільнити з ГУЛАГу двох засновників «Хроніки» — о. Альфонсаса Сварінскаса і о. Сігітаса Тамкевічюса (пізніше — архієпископа Каунаського і кардинала). Ці двоє ‘білих мучеників’, а також с. Нійоле, зрештою дісталися Вашингтона, де я мав честь зустрітися з кожним із них (а також вдруге — під час зворушливої зустрічі у Вільнюсі в 2013 році).
Під час візиту в столиці США с. Нійоле хотіла відвідати вашингтонську катедру. Потім, стоячи перед катедрою св. Матея, по Роуд Айленд авеню, вона раптом витягла з сумочки шпильку зі стилізованою версією литовського національного герба, приколола її до відлоги мого піджака і міцно мене обійняла. Я почувся так, начебто мене, цивільного, нагородив ветеран війни».
Сестра Нійоле Садунайте померла на цей Великдень, 31 березня 2024 року. Вона була «пасхальною жінкою», що зуміла вірно залишатися біля Христа у найтяжчі хвилини переслідувань та відкинення, — і вона також пізнала радість воскресіння. Жалобна Свята Меса за сестрою Нійоле була відслужена у вільнюському храмі Знайдення Святого Хреста («Вільнюська Кальварія») з участю більшості єпископів цієї країни. На завершення Меси пролунали вигуки Santo subito! — латиською мовою, — подібно як при похороні св. Йоана Павла ІІ.
Джордж Вайґель додає: він сам має велике сподівання, що одного дня Церква визнає героїчність чеснот Нійоле Садунайте і проголосить її блаженною.
Мітинг у Вільнюсі біля пам’ятника А. Міцкевичу на знак засудження секретних протоколів пакту Молотова-Ріббентропа. 23 серпня 1987 року. Фото Музею окупації та визвольних змагань.
Біографічна довідка
Феліція Нійоле Садунайте народилася 22 липня 1938 року в Кедайняйському повіті, місто Дотнова. 1955 року закінчила середню школу, 1956 року вступила до підпільного монастиря Згромадження Служебниць Непорочної Діви Марії в Паневежисі. З 1970 року потрапила у поле зору КДБ. 1974 року була затримана під час друку 11 числа «Хроніки Католицької Церкви». У таборі боролася за права в’язнів, голодувала на знак протесту проти жорстокого поводження з політичними в’язнями, духовно і матеріально підтримувала співв’язнів із різних регіонів СРСР, зокрема, віддаючи та пересилаючи посилки, які надходили на її ім’я з‑за кордону та з Литви.
1987 року разом із Петрусом Цідзіксом, Вітаутасом Богушюсом та Антанасом Терлецкасом офіційно повідомила владу Вільнюса, що 23 серпня відбудеться мітинг на спомин пакту Ріббентропа-Молотова. На мітингу виступила з промовою. Через кілька днів співробітники КДБ силою посадили Нійоле в машину і 30 годин возили її лісами Білорусі, знущаючись і погрожуючи «застрелити і поховати тут».
1992 році нагороджена ювілейною медаллю. 13 січня 1998 року отримала Командорський Великий Хрест ордену Хреста Вітіса («Хрест Погоні», національна нагорода Литви з 1919 року за бойові та воєнні заслуги), 2000 року — медаль Незалежності Литви. 13 січня 2018 року Нійоле Садунайтеі була нагороджена премією Свободи.
Переклад CREDO за:Opoka, Lietuvos gyventojų genocidas
фінансово.
Щиро дякуємо!
