З нагоди свята Незалежності України єпископ Віталій Скомаровський, голова Конференції єпископів РКЦ, дав інтерв’ю для Vatican News.
Єпископ Луцький розповів ватиканським медіа про те, як українці святкують свою незалежність у нинішніх умовах.
Україна вже втретє відзначає День Незалежності в контексті повномасштабного російського вторгнення; сьогодні виповнюється рівно 2,5 роки від його початку. Сьогодні «незалежність нам дорого коштує», вона має «дуже високу ціну для нас», пояснює в інтерв’ю для Радіо Ватикану Його Преосвященство Віталій Скомаровський, єпископ Луцький і голова Конференції єпископів РКЦ в Україні. Ієрарх віддає шану численним жертвам цієї війни, просячи у Бога миру і благословення для українського народу.
— Ваше Преосвященство, що сьогодні для українського суспільства — і для віруючих, для християн зокрема — означає відзначати чергову річницю відновлення незалежності, коли вже третій рік триває повномасштабна війна?
— Ми отримали незалежність і свою державу внаслідок розпаду Радянського Союзу. За це, звісно, дякуємо Богу. І тоді, я пам’ятаю, багато людей говорили, як усе пройшло без жертв, так мирно… Інші країни заплатили за це — навіть, скажімо, і наші співреспубліки, країни Балтії мали заворушення, там війська вводили, були жертви. Небагато, але були. А в нас усе якось обійшлося.
Але й правдою є те, що наша незалежна Україна зіткнулася зі своїми проблемами: економічними, політичними тощо. Ми, звісно, отримали всі атрибути держави: прапор, День Незалежності, державні свята. Але це, на мою думку, більше сприймалося наче якась даність, що воно «повинно десь там бути». А війна наповнила це дуже глибоким змістом у рвзних сенсах, — також і духовним змістом. Тому що тепер ця незалежність вартує нам дуже багато. Бо війна, фактично, йде за незалежність.
Війна розпочалася з того, що агресор хотів позбавити нас незалежності, державності, самого існування нашого народу. І тому це боротьба за те, що, можливо, ми колись святкували, але не розуміли, що ми насправді святкуємо, що ми маємо. Тож війна, так би мовити, показала і цінність згуртованості народу, й цінність держави, цінність незалежності, — всього, що ми всі ці 33 роки мали, можливо, не завжди цінуючи. Не завжди використовували те, що ми незалежні.
А зараз ми виборюємо цю незалежність, і вона починає набувати для нас дуже великої ціни. І тому, скажімо, сам День Незалежності — це свято, коли ми згадуємо всіх, хто поліг, хто віддав своє життя, своє здоров’я за наше існування. Війна ще не закінчилася, ми далі боремося.
Для нас, як віруючих людей, це завжди є днями молитви, поглибленої молитви, власне, щоб Бог зберіг нашу незалежність і дарував нам мир, дарував нам незалежну державу і благословив нас.
— Що Ви хотіли би сказати в цей день тим, хто втратив близьких на війні?
— Насамперед, слова дуже глибокого співчуття, близькості, молитви. Перше — це молитва за наших полеглих. Як казав єпископ Станіслав Широкорадюк, воїни, які загинули, вони — в небі, бо склали своє життя в жертву за ближніх. Ми молимося за них, молимося також за їхні душі; завжди молимося. Я щоденно чую цю молитву під час Святої Літургії — і не тільки в нашій Церкві, в інших Церквах так само.
Ми також молимося за тих, хто переживає втрату, — щоби Бог дарував їм розраду, дарував їм сили жити далі, дарував їм спокій серця. Втрата велика; але допомагає ця молитва, теж і цілої Церкви, а також різні старання. Я знаю, що зараз з’явилося дуже багато ініціатив і для родичів, і для дітей. Усім, чим можна, ми намагаємося допомогти тим, хто втратив своїх близьких на цій війні. Це дуже важливо — що Церкви також шукають і знаходять можливості допомагати тим, хто втратив своїх рідних. Це і психологічна допомога, і матеріальна, і допомога в реабілітації дітей. Дуже багато таких ініціатив здійснюються; є люди, які навіть по цілому світі допомагають ці ініціативи здійснювати. Так що я думаю, що це теж Божий дар, який ми повинні використати.
— Ви навчалися в семінарії та стали священником ще до проголошення незалежності. На Вашу думку, чим саме свобода є важливою для розвитку суспільства, його релігійного виміру, для утвердження гідності людини?
— Ці спогади — наприклад, коли ми жили без незалежності, в соціалізмі, ту атмосферу, яка тоді була, — дуже багато людей уже просто забувають. Це забувається; я теж забуваю про це. Треба вже згадувати, що це було і як загалом це було. Пам’ятаю коли ми отримали релігійну свободу: це почалося ще в Радянському Союзі. Наприкінці вісімдесятих вже почали проростати невеличкі «пагони» цієї свободи — коли врешті-решт нам дозволили відкрити нову парафію чи збудувати храм. Це було величезне чудо, тому що такого ніколи не було; храми тоді тільки закривали… І я пам’ятаю, що коли зміни відбулися — багато хто був розчарований. Але це були люди, які більше звертали увагу на економічні аспекти, на почуття стабільності (що також є важливим для людей). А на початку дев’яностих була справжня економічна криза, велика, і багато людей були цим незадоволені. Але я пам’ятаю, що віруючі були дуже щасливі через те, що тепер можуть вільно, без страху сповідувати свою віру, говорити про неї, не боятися дітей водити до церкви, вчити їх віри. Що віруюча людина перестала бути приниженою на роботі, чи в школі, чи будь‑де. І це все навіть перевершило ті труднощі, які тоді переживала країна. Згодом трохи покращилося те, що стосується економічного стану. Він і зараз не є добрим, — але кращим, ніж те, що було тоді на початках.
Але величезна зміна, яка відбулася, — це все-таки зміна ставлення до людини. Це теж, так би мовити, ще не завершений шлях; є що робити і куди прямувати. Але вистачить порівняти, навіть просто ставлення на побутовому рівні: чи в магазинах, чи в органах влади. Не раз і сьогодні трапляється, деколи якась людина може зіткнутися з якимось принизливим ставленням; але це набагато змінилося. Самі люди відчули свою гідність.
І, власне, це велика причина, чому ми хочемо бути в родині європейських народів. Тому що в Європі шанується гідність іншої людини. І ми хотіли би жити в такій сім’ї, де людина щось значить, що вона не є якимось гвинтиком чи якимось інструментом, а — особою. І ми б хотіли серед таких людей жити; а нам хочуть перешкодити в цьому. Тому ця війна триває.
фінансово.
Щиро дякуємо!
