Найкращим підходом до читання Святого Письма є комплексний, при якому буквальне розуміння уривку поєднується з алегоричним, а історичне — з особистісним. Якщо надаємо перевагу якомусь одному з них, нехтуючи іншими, — ризикуємо віддалитися від Істини.
А так, прикликаючи Святого Духа, спираючись на досвід Церкви — святоотцівський та літургійний, і поєднуючи різні підходи, ми поступово доходитимемо до розуміння. Навіть розуміння таких складних і незрозумілих багато для кого фрагментів Святого Письма, у яких ідеться про останні речі.
Одним із таких уривків є Мт 24 — так звана есхатологічна промова Ісуса. Прочитавши цей розділ як цілісність, можна одразу виділити дві площини її трактування. Висловлюючи певні передбачення та попередження, Спаситель говорить як про поблизьке зруйнування Єрусалима військами Веспасіана (сталося 70 року н.е.), так і про «прихід Сина Людського» (24,27) наприкінці історії.
Важливою тут також є готовність кожної людини до Божого суду. Лейтмотивом серед лих, описаних у Мт 24, є: «Чувайте отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде» (24,42). І ця вимога готовності — універсальна: для слухачів Ісуса, які всього за кілька років зазнають руйнування Єрусалима; для тих, що житимуть наприкінці часів; для кожного з нас, які не знаємо дати своєї смерті.
Очевидців описаних лих — вершиною яких є «мерзота запустіння, провіщена пророком Даниїлом на святім місці» (24,15), — Ісус закликає втікати (24,16). Стосовно мешканців Єрусалима 70‑го року нам усе зрозуміло, адже в місті «не лишиться камінь на камені, який не був би перевернений» (24,2). Що ж означає втеча в інших площинах прочитання — це не настільки очевидно. І тут у пригоді стануть твори Отців Церкви та літургійні тексти.
Отці Церкви — залежно від власного досвіду та особливостей богословської школи, до якої належали, — можуть пояснювати біблійні уривки з різних підходів. Так, представники Антіохійської богословської школи надаватимуть перевагу буквальному трактуванню Святого Письма, Александрійської — алегоричному. Однак вони в жодному разі не суперечитимуть одні одним, а доповнюватимуть, виявляючи цілісність розуміння.
Каже Ісус: «Моліться, щоби втеча ваша не сталася зимою, ані в суботу» (24,20). Пересічному читачеві ця деталь може здатися зайвою. Описані раніше катаклізми набагато більше привертають увагу. Але в Писанні немає нічого зайвого! Щоб це зрозуміти, варто заглибитись у святоотцівську та літургійну традицію.
Святий Йоан Золотоустий, представник Антіохійської школи, підходить до цього стиха буквально — враховуючи історичний контекст події зруйнування Єрусалима. Коли римські війська 70‑го року оточили столицю Юдеї, її мешканцям довелося втікати. Однак, пише архієпископ Константинополя, «юдеї в ті часи не сміли втікати в суботу через повагу до Закону, а взимку втікати було незручно».
Святий Кирило Александрійський у притаманній для його школи алегоричній манері розширює розуміння цього стиха на есхатологічну перспективу. Під втечею він має на увазі наш вихід із тіла. Під зимою — стан людини, підвладної плотським пристрастям. А під суботою — стан «спокою від добрих діл», себто їхньої відсутності. Відходячи із земного життя та стаючи на суд перед Всевишнім у такому стані, душа прийме засуд. Отож треба молитися, щоб такої участі уникнути.
І тут нам стає в пригоді також молитва Церкви. На каноні Утрені візантійського обряду в понеділок 6‑го гласу ми просимо словами, що частково повторюють вищенаведену думку св.Кирила: «Зимою і в суботу, бідного добрими ділами, не візьми мене із життя неготовим — Ти, що вгамував зиму гріховну; але подай мені божественне навернення». Таким ось чином богослужбові тексти водночас пояснюють певні біблійні фрагменти і дають молитися ними.
Ілюстрація: Девід Робертс, «Падіння Єрусалима». Джерело: Вікіпедія