Серед імен тих, про кого кардинал Семераро говорив із Папою Франциском на першій у цьому році аудієнції для розгляду справ Дикастерію канонізацій, — тільки одна не-духовна особа, та ще й жінка: Луїджіна Сінапі.
Чому саме це ім’я потрапило до списку підготовлених декретів і чим така важлива для Вселенської Церкви ця італійка?
Декрет про героїчність чеснот відкриває шлях до беатифікації Луїджіни Сінапі. Приклад її життя і святості документи представляють як взірець духовної відданості і служіння. Вона відома тим, що приятелювала зі св.Отцем Піо, мала дар білокації — подібно як він, і дар пророцтва; зокрема, передрекла папство Пія ХІІ. Вона бачила в об’явленні Господа Ісуса і Діву Марію. Своє життя прожила як жертву за священників.
А починалося все з раннього дитинства. Допущена до Святого Причастя у 8 років, Луїджіна старалася не пропускати Святих Мес. А коли з неї сміялися, вона плакала: «Коли я не приймаю Ісуса у Причасті — я не живу».
Не просто так дівчинка говорила настільки глибокі слова…
Луїджа Сінапі, всіма звана Луїджіною (або й просто Джиною), народилася 8 вересня 1916 року в Італії, в місті Ітрі, була старшою з п’ятьох дітей. Вона мала сестру-близнючку, яка померла одразу після народження, — і з цим пов’язані перші відомі важливі слова Падре Піо, сказані до її матері, Філомени: «Ти маєш одну дитину на небесах, а Господь має великі наміри щодо іншої, яка тут, на землі».
До відомого в Італії капуцина-стигматика в Сан-Джованні-Ротондо побожна матір повезла свою дочку з тієї причини, що дівчинка стверджувала: їй являються Діва Марія, Ісус, ангели… Від моменту знайомства з Падре Піо ( у 1920‑ті роки) у них із Луїджіною виникли добрі стосунки, які з часом ставали дедалі міцнішими.
У листопаді 1931 року Філомена померла, і Луїджіна замінила матір своїм молодшим братам і сестрам.
Сучасність: Дочки Святого Павла звершують Ювілейне паломництво на Ювілей працівників медіа. Фото: paoline.org
Вона була «жвавою та імпульсивною», за спогадами одного з молодших братів, і мала звичку читати їм уривки з Євангелія, поки мама була на роботі, й коментувати прочитане. У 16 років Луїджіну захопив ідеал Дочок Святого Павла — «поширювати Євангеліє за допомогою найсучасніших засобів комунікації». Попри спротив батьків, вона вступила до інституту Побожного Товариства Дочок Святого Павла в Римі; на жаль, інститут довелось покинути через слабке здоров’я. Духовний наставник, блаженний о.Джузеппе Тімотео Джаккардо втішав її, запрошуючи присвятити своє життя молитві за душі й залишатися в паулінській родині як мирянка.
«Починаючи з раннього дитинства, Луїджіна відчувала сильну любов до Ісуса, яка проявлялася в бажанні жити в інтимній єдності з Ним, до чого вона відчувала особливий потяг», — пише кардинал Валліні.
Через кілька років Луїджіна захворіла. Їй діагностували рак кишечника, а лікар не хотів оперувати, вважаючи, що дівчина не переживе операції. Луїджіна хворіла дедалі сильніше, а її біль і страждання ставали дедалі гострішими.
15 серпня 1933 року вже всім здавалося, що прийшов її останній день. Луїджіна попросила бабусю переодягнути її та підготувати до переходу з землі на небо; з великою побожністю прийняла Таїнство єлеопомазання. Здавалося, вона вже переживала агонію — коли раптом біля її ліжка з’явився Ісус і всміхнувся їй. У своїй простій дитячій впевненості й любові, з якою вона змалку зверталася до Ісуса у молитвах, Луїджіна сказала з люблячим докором: «Ти не являвся мені два довгі роки, а тепер, коли я вмираю, Ти прийшов?» Усміхнений Ісус відповів їй: «Я прийшов дати тобі чудесний подарунок. Поглянь!» — і подивився на інший бік ліжка. Там, на свій превеликий подив, Луїджіна побачила жінку, яка мило їй усміхалася. Вважаючи, що це була її власна померла мати, яка прийшла разом з Ісусом, щоб забрати її на небо, хвора вигукнула: «О! Ти стала такою гарною на небі, мамо? Так сильно, що я не впізнаю!»
Але потім Ісус сказав їй: «Придивися ближче!»
Тоді Луїджіна зрозуміла, що ця прекрасна жінка була Пресвятою Дівою Марією.
Ісус запитав її: «Ми прийшли, щоб зробити тобі пропозицію. Ти вільна вибирати. Чи хочеш померти і вознестися в рай, чи хочеш віддати себе в жертву за Церкву та священників?»
Коли Ісус закінчив говорити, Ангел-хранитель Луїджіни на ім’я Самуїл взяв її за руку — і вона раптом зрозуміла, що повністю зцілена.
Після чудесного зцілення Пресвята Діва являлася їй у перші суботи та по великих церковних святах.
1934 року сім’я розпалася; молодших дітей забрали родичі, Луїджіна поїхала до тітки в Рим і працювала в бюро статистики. Відповідно до того, що Ісус сказав в об’явленні, вона була «скромною фіалкою» і «маленьким гірчичним зерном у борозні». У тому видінні в день зцілення Луїджіна побачила, наче у прискореному фільмі, скільки священників і монахинь у Церкві ризикують безсмертям своїх душ; їй було за що молитися.
12 квітня 1937 року вона поїхала в гроні інших Дочок Святого Павла до Трьох Фонтанів (Тре Фонтане), де зазнав мученицької смерті Апостол Павло. У гроті біля евкаліптового гаю вона знайшла кісточки — можливо, людські, можливо, то були рештки абортованої дитини; молячись, Луїджіна закопала ці кості разом із Чудотворним медальйоном, який мала при собі. Раптом у великому світлі вона побачила перед собою Пресвяту Діву, яка сказала їй:
«Я повернуся в це місце гріха, навернуся і використаю людину, яка бореться з Церквою і бажає вбити Папу. Іди на площу св.Петра, там знайдеш жінку, одягнену в чорне, яка відведе тебе до свого брата, кардинала. Йому перекажеш те, що я щойно сказала. Також ти маєш сказати йому, що незабаром він стане Папою».
Луїдджіна зробила, як було сказано. На площі св.Петра вона натрапила на жінку в чорному — це виявилась маркіза Пачеллі, яка познайомила її з кардиналом Еудженіо Пачеллі. Луїджіна переказала йому повідомлення, а він відповів: «Якщо це троянди — вони розквітнуть».
Через два роки він став папою і прийняв ім’я Пій XII.
Рівно через десять років, 1947 року, на тому самому місці, де Богородиця з’явилася Луїджіні (зараз там санктуарій), Вона об’явилася Бруно Корнаккіолі.
Цей водій трамвая, колишній військовий, який воював в Іспанії на боці комуністів, був глибоко ворожий до Католицької Церкви і, за намовою німецького протестанта, вважав, що в усьому винне папство. За кілька днів до того, як йому об’явилася Пресвята Діва, він вирішив убити Папу Римського. Але після зустрічі з Богородицею розпочалось його надзвичайне навернення, яке вразило багатьох у Римі.
Папа Пій XII відразу повірив в об’явлення Пресвятої Діви у Тре Фонтане. Через пів року, 5 жовтня 1947‑го, на площі св.Петра він освятив статую «Богоматір Одкровення», яку перенесли у Тре Фонтане в урочистій процесії. Сам Корнаккіола був згодом прийнятий на аудієнції, де передав Папі кинджал, яким мав намір його вбити. Коли Папу запитали про все це, о.Габріо Ломбарді заявив, що Папа просто відповів: «Я вже знав».
Луїджіна опікувалася слабкими та уразливими; займалася благодійністю в санктуарії Мадонни делла Чивіта. Її зв’язок із Падре Піо був незвичайним. 1950 року, звершуючи ювілейне паломництво Чотирма базиліками, вона бачила його, але завжди за спини, просто як капуцина-паломника, тільки відчуваючи, що він особливий. Наприкінці паломництва він до неї обернувся — це був Падре Піо, але в той час він перебував у Сан-Джованні Ротондо! То була білокація.
1953 року Луїджіну звинуватили у крадіжці в магазині, де вона працювала; вона втратила роботу і житло й подалася до Сан-Джованні-Ротондо, не знаючи, що робити. Отець Тарчизіо, який давав про це свідчення, здивувався, що о.Піо прийняв незнайому жінку «наче давнього друга». Святий капуцин дав Луїджіні банкноту в 5 лір і листа до друга поліцейського в Римі; у листі виявилося ім’я справжнього злодія.
Одного разу Луїджіна шукала поради щодо об’явлень Марії, і звернулася до Падре Піо. Він уважно її вислухав, а потім сказав: «Коли Мадонна знову прийде — поцілуй від мене Її ноги».
Ісус в об’явленні хотів, щоб Луїджіна залишилась мирянкою. В день зцілення вона вибрала жити і страждати за Церкву. Її містичне життя для багатьох було незрозумілим і робило Луїджіну «знаком запитання». Протягом 25 років вона жила в різних людей, в обмін на свою компанію і допомогу по дому, зазнаючи через це багатьох хрестів.
13 травня 1953 року, гостюючи в будинку члена хору Сикстинської каплиці, Луїджіна зустріла о.Рафаеле Прейте OSM, який порадив їй бути максимально обережною в розголошенні своїх «імовірних надприродних переживань». Він порадив їй записувати те, що відбувається, — і так виникло розуміння, що Луїджіні потрібен сталий духовний керівник. «Відтепер я хочу в усьому зректися своєї волі. Через нього Ісус прокладе шлях», — написала Луїджіна. «Я ставлю себе перед судом мого духовного отця, який, як мені здається, дуже близький до Святого Духа».
У пізніші роки життя Луїджіна отримала великий привілей — мати Ісуса Євхаристійного в маленькій каплиці свого будинку по вулиці Урбіно, де можна було відправляти щоденну та недільну Месу. Дозвіл мати Пресвяті Дари в домі був отриманий завдяки монсеньйору П’єтро Б’янкі, який глибоко поважав Луїджіну і захоплювався її побожністю й відданістю. Багато хто може засвідчити, що всіх, хто до неї приходив, Луїджіна завжди спочатку посилала до свого духовного наставника або до священників, яких знала, і кожне їхнє рішення приймала у смиренні.
У 1950 році, перш ніж офіційно оприлюднити догмат про Внебовзяття Пресвятої Богородиці з тілом і душею на Небо, Пій XII зустрівся з Луїджіною, яка сказала йому, що Богородиця в об’явленні дала своє схвалення цьому догмату.
Луїджіна Сінапі померла 17 квітня 1978 року, їй було майже 62 роки. Як писав кардинал Валліні, вона померла, «ставши добровільною жертвою милосердної любові Ісуса і Діви Марії, жертвою цілопалення заради Церкви та світу».
Її лікар, доктор Марк Грассі, засвідчив, що останні дні були для Луїджіни великим стражданням. Проте вона виглядала щасливою, сповненою миру й любові. Одного разу, усміхаючись, вона промовила: «Я чекаю!»
У момент смерті Луїджіна була абсолютно одна, як і передрік їй Ісус багато років тому. Її знайшли поверненою обличчям до дарохранительниці. Похорон відбувся в базиліці Святого Хреста в Римі, а похована Луїджіна Сінапі на цвинтарі Верано в Римі.
Переклад CREDO за: Mystics of the Church, Radio Maria
фінансово.
Щиро дякуємо!
