Простий і жертовний Юліан Ґбур

«Це був перший єпископ і про це варто пам’ятати,

Тарас Сеньків, Єпископ Стрийської архієпархії

В суботу, 26 березня, в Стрию поховали Владику Юліяна Ґбура. Всі, хто йшов по центральних вулицях зупинялися, в кафе і піцеріях переставали їсти і визирали у вікно. Це була велична процесія. Всю дорогу труну з Преосвященним отці несли на плечах, змінюючи один одного. Попрощатись приїхав майже весь Синод УГКЦ (49 єпископів), співслужителі, друзі та родина Владики з Польщі. На 68-му році життя, 40-му році священичого і 16-му році архиєрейського служіння помер перший єпископ Стрийської єпархії УГКЦ.

Втім, на похоронах Владики, в лавах отців, гостей і парафіян відчувався радше мир, аніж горе. Як сказав один польський єпископ, що приїхав аж з Північної Польщі, «ми не плачемо, Боже, що нам його забрав, але дякуємо за те, що дав». Дуже хворий, Владика два останні роки уже не міг повноцінно виконувати свої душпастирські обов’язки.

Протягом цілого місяця він пробув у реанімації Стрийської центральної районної лікарні і згодом, до останніх хвилин життя, ним опікувались сестри Милосердя Св. Вінкентія. Він лежав в тій же палаті і на тому ж ліжку, де помирав о. Василь Вороновський. Сестри, які дуже багато молились над Владикою, пригадують особливі моменти під час Богослужінь. На очах єпископа, що був без свідомості практично протягом 4-х місяців, в часі Літургії з’являлися сльози і тоді він підносив свої руки, немовби хотів ставати до Служби, хоч це було неможливо.

З моменту висвячення ніколи не обмежувався одною парафією. Почав служити у Кракові. Паралельно їздив правити на Перемишлянщину, де народився в українській сім’ї, і в Катовіце. Під час операції «Вісла» всю родину (ще три брати і дві сестри окрім нього) вивезли на Північ Польщі, де він став парохом у Гурові-Ілавецькому. Оскільки там не було греко-католицького храму, то Службу відправляв у костелі. О. Андрій, племінник Владики, згадує, що латинські парохи не дуже хотіли його приймати. Це підштовхнуло Юліана Ґбура до відновлення руїни старої готичної протестантської церкви, де греко-католики служать по сьогоднішні.

Окрім того, від Гурова доїжджав до парафії в Острому Барді, за 70 км, невеличкому селі при кордоні з Калінінградом. Згодом відкрив нову парафіяльну станицю в Бартошицях. І через деякий час, по смерті місцевого пароха, переїхав служити в П’єнєнжно. Там також взявся за ремонт старої святині і поставив новий храм у сусідньому селі. О. Мирон, настоятель церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Стрию, згадує випадок, коли Владика щось мурував на церковному подвір’ї. До нього підійшли люди і сказали, що отця переводять на іншу парафію. Але він продовжував мурувати, щоб міг спокійно передати завершену роботу новому пароху.

Переїхав жити в Україну у часи відродження. Тут йому, отцю, що виріс в Польщі, також було не легко. Проте одразу після висвячення в єпископи взявся за реставрацію Собору Св. Юра у Львові. По суті, він зберіг собор від нищення, як реліквію: не дав, щоб святі образи та іконостас були наново перемальовані. Згодом така ж історія повторилась в Стрию, де Владика разом і Борисом Возницьким захищали місцевий іконостас 1930-х років від пропонованої модернізації.

Стрийським єпископом став у 2000 році. Коли приїхав до Стрия, то довелось починати усе з початку. Шукав приміщення і на канцелярію, і на резиденцію. Проте найбільше Владика мріяв про будівництво нового великого катедрального храму, де можна було б проводити заняття з дітьми, катехизацію. І згодом завдяки хорошим відносинам з місцевою владою йому вдалось знайти територію для майбутньої катедри Св. Якова. Сюди Владику планують перепоховати, як тільки церкву збудують.

До речі, Владика страшенно любив дітей. «Коли виходив з церкви, – згадує о. Мирон, – не було такого, щоб він не підійшов до дитини, не пожартував, не обняв, не поцілував. І діти горнулися до нього, любили його». Власне, з його приходом у Стрию дуже активізувалась молодь. В храмі Успіння він започаткував Святу Літургію для дітей. Потім її запозичили інші храми єпархії. І сьогодні вся головна церква о 13:00 наповнена дітьми.

Окрема історія пов’язана із чудотворною іконою Ліської Богоматері, яка знаходиться в церкві Успіння. Владика часто казав, що вона нагадує йому його життя. Найперше тим, що походила з тих же теренів, що й він. Люди таємно переправили її до Стрия під час операції «Вісла». Тут ніхто не хотів забирати образ, бо боялися. І тільки згодом побачили, що ікона чудотворна. Юліан Гбур займався її реставрацією і наполіг на тому, щоб з неї зняли шати. Для багатьох це було безумство, але під низом виявився унікальний образ, мальований давніми майстрами кінця 17ст.

Це далеко не повний список справ, які робив через Владику Бог. Вартувало б ще згадати і про перевезення, за його клопотанням, мощей блаженного Петра Вергуна і блаженної сестри Тарсикії з Сибіру. Згодом, очолюючи комісію по приготуванню до візиту Йоана Павла ІІ, Владика долучився до проголошення обох мучеників блаженними. До речі, допомагали йому у справі перевезення римо-католики. Юліан Гбур взагалі мав хороші відносини і з римо-католиками, і з православними.
Це була дуже проста людина. «Коли б ви до нього не зайшли, – пригадує о. Мирон, – він завжди тримав у руках Часослов. Його Часослов був стертий, брудний від пальців. Він ніколи не просив грошей, а усе роздавав. Ось такий він жертовний».

Тісно знайомий з Юліаном Гбуром Богдан Трояновський, директор видавництва «Свічадо». «Владика був парохом на парафії, де проживали мої батьки. – ділиться пан Трояновський. – Ближче я познайомився з майбутнім єпископом, коли надумав вступити у духовну семінарію. Він намовляв мене їхати у Люблін, де готували греко-католицьких священиків. Часто приїжджав до нас і допомагав, давав поради. Знаю, що йому було важко переходити з польської території на українську. Мав труднощі і з боку духовенста, і з боку вірних. Але сліди після себе залишив досить виразні».

Владика помер в четвер, 25 березня о 5:00. В той же день Синод УГКЦ обрав нового Патріарха, який, до речі, теж зі Стрия. Багато людей не очікували такого вибору і тим не менше він виявився приємною несподіванкою. То ж напевно в такому повороті подій є Боже провидіння. Одних Він забирає. Інших дає.