Минулого тижня Святіший Отець Бенедикт XVI під час передачі «На Його образ», на італійському каналі RaiUno, відповів на сім запитань глядачів про Ісуса. Подаємо повний текст інтерв’ю і відео.
1
Журналіст:
Святіший Отче, хочу подякувати Вам за Вашу присутність, яка сповнює нас радістю і допомагає нам згадати, що сьогодні є той день, коли Ісус показує нам Свою любов у найрадикальніший спосіб, оскільки несправедливо засуджений Він вмирає за нас на хресті. І якраз теми незаслужених страждань стосується перше питання від японської семирічної дівчинки: «Мене звуть Елена, я японка, мені сім років. Я дуже злякалася, коли будинок, де я почувалася у безпеці, дуже довго трясло, а багато з моїх однолітків – мертві. Тепер я не можу бавитися в парку. Я запитую: чому я мушу переживати цей страх? Чому діти зазнають так багато печалі? Я прошу Папу, який говорить з Богом, щоб пояснив мені це».
Папа:
Дорога Елена, вітаю тебе з усього серця. Також і в мене виникають ті самі питання: чому так є? Чому ви повинні так багато страждати, у той час, як інші комфортно живуть? І поки що немаємо відповідей, але знаємо, що Ісус страждав, як ви, невинний, і що істинний Бог, який виявляється в Ісусі, стоїть на вашому боці. Мені видається, навіть якщо у нас немає відповідей, якщо печаль залишається, що дуже важливо пам’ятати зараз: Бог – на вашому боці, і будьте впевнені, що це вам допоможе. Одного дня ми зможемо зрозуміти, чому це було саме так. У цей момент, думаю, важливо знати: «Бог любить мене», навіть якщо здається, що Він мене не знає. Ні, він любить мене, стоїть на моєму боці, і ви повинні бути впевнені, що в світі, у всьму Всесвіті, багато осіб зараз з вами, думають про вас, роблять все, що в їхніх силах, щоб допомогти вам. І одного дня дізнаємось, що це страждання не було даремним, що за цим стоїть добрий задум, задум любові. Це не випадково. Знай, що ми з тобою, з усіма японськими дітьми, які страждають, ми хочемо допомогти молитвою, нашими діями, і будьте впевнені, що Бог допоможе вам. І в цьому намірі молімося разом, щоб для вас якомога швидше засяяло світло.
———————————————————————————————–
2
Журналіст:
Друге питання також стосується випробування – воно звучить від матері, яка стоїть під хрестом свого сина. Вона – італійка, її звуть Марія Тереза, отже вона запитує: «Ваша Святосте, мій син Франческо, від Великодня 2009 року перебуває у вегетативному стані, не повертається до свідомості, скажіть чи його душа вже залишила його тіло чи все ще в тілі?»
Папа:
Звичайно, душа, як і раніше, присутня в тілі. Ситуація, як з гітарою, акорди якої не настроєні, тому на ній не можна зіграти. Такий самий інструмент – тендітне, вразливе тіло, і душа не може грати, так би мовити, але, як і раніше, присутня. Я також впевнений, що ця невидима душа відчуває в глибині вашу любов, навіть якщо не розуміє деталей, слів і всього решту, але присутність любові вона відчуває. І тому ваша присутність, дорогі батьки, дорога мамо, поруч з ним, ці довгі години, які ви проводите з сином кожного дня, є справжнім актом любові величезної ваги, тому що ця присутність і ваші дії сягають до глибини цієї душі, і це є також свідчення віри в Бога, віри в людину, віри, можна сказати, прихильної до життя, поваги до людського життя, навіть в найбільш сумних ситуаціях. Тому я закликаю вас продовжувати, знаючи, що робите велику послугу людству цим виявом віри, цим втіленям поваги до життя, з цією любов'ю до немічного тіла, страждаючої душі.
———————————————————————————————–
3
Журналіст:
Ще одне питання переносить нас до Іраку, до молодих людей з Багдаду, переслідувані християни надіслали Вам таке питання: «Вітаємо з Іраку, Святіший Отче. Ми, християни в Багдаді, переносимо переслідування, як Ісус. Святіший Отче, на Ваш погляд, як ми можемо допомогти нашій християнській спільноті переглянути своє бажання емігрувати в інші країни, переконавши її, що втеча – не єдине рішення?»
Папа:
Я хотів би перш за все привітати від серця усіх християн в Іраку, наших братів, і я мушу сказати, що молюся кожного дня за християн в Іраку. Вони наші брати, які страждають, як і в інших країнах світу, і тому особливо близько до наших сердець. Ми повинні зробити, наскільки можемо, все можливе, щоб вони змогли зупинитися, оскільки вони можуть протистояти спокусі переїхати, яка водночас і дуже зрозуміла в тих умовах, в яких вони живуть. Я б сказав, що дуже важливо, що ми близькі до вас, дорогі брати в Іраці, що ми хочемо допомогти вам, також і коли ви прибуваєте, зустрічаємо вас дійсно, як братів. І, звичайно, всі ті організації, що мають реальний шанс зробити щось для вас в Іраці, повинні зробити це. Святий Престол знаходиться у контакті з різними громадами, а не тільки католицькою спільнотою, з іншими християнськими громадами, але і з братами-мусульманами, як шиїти і суніти. І ми хочемо працювати над примиренням, розумінням, і також з державою на цьому важкому шляху до відновлення суспільства, розірваного на частини. Тому що це проблема, що суспільство глибоко розділене, рветься, що живуть більше тим переконанням: «Ми –нація різних людей, які мають спільну історію, в якій у кожного є своє місце». Вони мусять відновити усвідомлення того, що, незважаючи на різноманітності, мають спільну історію, загальну рішучість. І ми хочемо саме в діалозі з різними групами сприяти процесові відновлення і закликаємо вас, дорогі християнські брати і сестри в Іраку, вірити, бути терплячими, мати віру в Бога, співпрацювати у цьому складному процесі. Будьте певні – ми молимось!
———————————————————————————————–
4
Журналіст:
Наступне питання задає жінка-мусульманка з Кот-д'Івуару, країни, яка протягом багатьох років перебуває в стані війни. Ця пані називається Бінту, вона шле Вам вітання арабською мовою: «Хай Бог буде в центрі всього, що ми говоритимемо один одному, і хай Бог буде з Вами». Цей вираз там уживають, коли починають розмову. А потім жінка продовжує французькою: «Дорогий Святіший Отче, тут, в Кот-д'Івуарі християни і мусульмани завжди жили в гармонії між собою. Члени сімей часто є представниками цих обох релігій; походять з різнних етнічних груп, але ми ніколи не мали проблем через це. Тепер все змінилося: та криза, в якій ми живемо, спричинена політичною ситуацією, сіє розділення. Скільки невинних людей загинуло! Як багато переслідуваних, а скільки матерів і дітей травмованих! Посланці закликали до миру, пророки закликали до миру. Ісус – людина миру. Як посланець Ісуса, що Ви рекомендуєте для нашої країни?»
Папа:
Я б хотів відповісти на привітання: Хай Бог також буде з тобою, хай завжди тобі допомагає. Мушу сказати, що я отримав листа з Кот-д'Івуару, я бачу всю вашу печаль і глибину страждань, і мені сумно, що ми можемо зробити так мало. Але ми можемо зробити одну річ: завжди буде з вами у молитві, і на скільки можливо, ми хочемо допомогти особливо в справах милосердя та в політичних і міжлюдських контактах. Я доручив кардиналові Турксону, який очолює нашу раду Справедливість і Мир, поїхати до Кот-д'Івуару, щоб спробувати бути посередником, говорити з різними групами, з різними людьми, щоб заохочувати почати нове життя. І понад усе ми хочемо почути голос Ісуса, в якого ви також вірите, але як в пророка. Він завжди був людиною миру. Можна було б очікувати, коли Бог прийде на землю, що Він буде людиною великої міці, зруйнує несправедливу владу, що виступить посеред насильства як інструмент миру. Нічого з цього не сталося: Він прийшов слабкий, Він прийшов лише з силою любові, повністю вільною від насильства і насамкінець пішов на хрест. І це показує нам справжнє обличчя Бога – насильство ніколи не від Бога і ніколи не допоможе здобути добро, це руйнівний спосіб, який ніколи не допоможе подолати неприємності. Його прихід – це сильний голос проти всіх форм насильства. І настійно закликаю всі сторони відмовитися від насильства, шукати мирні шляхи. Ви не можете послужити вашому народові через засоби насильства, навіть якщо думаєте, що ви маєте рацію. Єдиний спосіб це відмовитися від насильства, щоб почати з діалогу, зі спроби знайти мир разом з новим поглядом одне на одного, з новою готовність відкрити себе один одному. І це, дорога пані, справжнє послання Ісуса: шукайте миру за допомогою засобів миру і обалиште насильство. Ми молимося за вас, щоб всі члени вашого суспільства слухали цього голосу Ісуса, і так повернеться мир і спілкування.
———————————————————————————————–
5
Журналіст:
Святіший Отче, наступне питання надходить з Італії і стосується теми смерті та воскресіння Ісуса. Я зачитаю його Вам: «Ваша святосте, що робив Ісус в часі між Його смертю і воскресінням? У Символі Віри сказано, що після смерті Ісус зійшов до Пекла. Чи слід думати, що з нами буде так само після смерті, перед тим, як підемо до Неба?»
Папа:
Перш за все, це сходження душі Ісуса не слід уявляти як географічну чи просторову подорож, з континенту на континент. Це подорож душі. Слід пам’ятати, що Ісусова душа завжди торкається Отця, вона є постійно в контакті з Отцем, але водночас ця людська душа сягає країв людського єства. В цьому значенні вона йде до глибин, у загублені місця, куди йдуть всі, хто не досягнув мети свого життя, таким чином переходячи межі континентів минулого.
Ці слова про сходження Ісуса в Пекло в основному означають, що Ісус сягає навіть минулого, що дієвість Відкуплення не починається з 0-го чи 30-го року, але також йде в минуле, охоплює минуле, всіх чоловіків і жінок всіх часів. Отці Церкви кажуть, дуже гарним образом, що Ісус бере Адама і Єву, тобто людство, за руку і веде їх уперед, веде їх догори. Таким чином Він створює доступ до Бога, бо саме людство не може дістатися на рівень Бога. Він сам, будучи людиною, може взяти людство за руку і відкрити доступ. До чого? До тієї дійсності, яку ми називаємо Небесами.
Тому це сходження в Пекло, в глибину людського єства, в минуле людства, є невід’ємною частиною місії Ісуса, Його місії як Відкупителя, і до нас не застосовується. Наші життя – інші. Ми вже відкуплені Господом і постанемо перед Суддею після нашої смерті, під пильним поглядом Ісуса. З однієї сторони, цей погляд буде очищаючий: я думаю, що всі ми, хтось більше, а хтось менше, потребуємо очищення. Ісусовий погляд очищує нас, і тоді ми стаємо здатними жити з Богом, жити зі Святими, і понад усе жити в спільності з тими, хто є нам дорогий, хто був перед нами.
———————————————————————————————–
6
Журналіст:
Наступне питання, що надходить з Італії, також стосується теми Воскресіння. «Ваша Святосте, коли жінки прийшли до гробу в неділю після Ісусової смерті, вони не впізнали свого Учителя, але переплутали його з іншим. Те ж сталося з апостолами: Ісус показав їм свої рани, ламав хліб, щоб вони змогли Його впізнати, власне по його вчинках. Він має справжнє тіло, з плоті і крові, але воно також прославлене. Чи це означає, що його воскресле тіло не мало таких характеристик як до того? Що саме означає прославлене тіло? Чи для нас буде таке ж Воскресіння?»
Папа:
Очевидно, що ми не можемо дати визначення прославленому тілу, бо це поза межами нашого досвіду. Ми можемо лише зауважувати ті знаки, які Ісус дав нам, щоб ми могли розуміти, хоча б незначні, щоб ми знали, в якому напрямку шукати відповідь.
Перший знак: гріб порожній. Тобто, Ісус не залишив своє тіло для розкладу. Це показує нам, що навіть тканина є призначеною для вічності, що вона дійсно воскресає, а не пропадає. Але потім він надає цій тканині нових умов життя. Це друга точка: Ісус більше не вмирає, тобто, Він є поза законами біології і фізики, бо Він пережив смерть.
Таким чином, є нова умова, інша, яку ми не знаємо, але яку бачимо у випадку Ісуса, і яка є великою обіцянкою для всіх нас: що існує новий світ, нове життя, до якого всі ми прямуємо. Будучи в цих умовах, Ісус мав можливість дозволити, щоб його відчували, міг подати руку своїм послідовникам, їсти з ними, але водночас Він був поза умовами біологічного життя, яким ми живемо.
Ми знаємо, що, з однієї сторони, Він є реальною людиною, не духом, що Він живе справжнім життям, яке вже не підкоряється смерті, що є нашою великою обіцянкою. Важливо розуміти це, хоча б настільки, наскільки ми можемо це розуміти, для Євхаристії. В Євхаристії Господь дає нам Своє прославлене тіло, не їсти плоть в біологічному значенні. Він дає нам Себе, ту новизну, що Він є в нашій людськості, в нашому бутті людиною, і Він своїм єством торкає нас зсередини, щоб ми дозволили, щоб Його присутність нас проникнула, щоб ми перемінились в Його присутності.
Це важлива точка, оскільки таким чином ми вже є в контакті з цим новим життям, новим типом життя, оскільки Він увійшов до мене, а я вийшов з себе і розширююсь в новому вимірі життя. Я вважаю, що цей аспект обіцянки, факту, що Він дає Себе мені, і виштовхує мене зі себе, на висоту, є найважливішою точкою. Тут не йдеться про те, щоб зауважувати речі, які ми не можемо зрозуміти, але йти в напрямку до новизни, яка увесь час починається заново у Євхаристії.
———————————————————————————————–
7
Журналіст:
Святіший Отче, останнє питання про Марію. Біля хреста ми стаємо свідками жалісного діалогу між Ісусом і Його матір’ю, в якому Ісус каже до Марії: «Ось син твій», і до Йоана: «Ось мати твоя». У Вашій останній книзі «Ісус з Назарету» ви називаєте це «останнім положенням Ісуса». Як нам розуміти ці слова? Що вони означали в той момент і що означають зараз? І, стосовно довіри, чи ви маєте намір відновити посвяту Богородиці на початку цього нового тисячоліття?
Папа:
Ці слова Ісуса є, перш за все, цілком людським вчинком. Ми бачимо Ісуса як справжнього чоловіка, який здійснює людський вчинок, вчинок любові до Його матері, довіряючи матір молодому Йоанові, щоб вона була в безпеці. На той час на Сході було неможливо, щоб жінка жила сама. Він довіряє свою матір цьому молодому чоловікові, і цьому молодому чоловікові він дає свою матір, таким чином Ісус насправді поводиться як людина із глибоко людськими почуттями. Мені здається дуже красивим і важливим те, що перед будь-яким богослів’ям ми бачимо у цьому вчинку справжню людськість Ісуса, його істинний гуманізм. Звичайно, що це має кілька вимірів, не лише стосовно цього моменту, але стосовно всієї історії.
У Йоана Ісус довіряє всіх нас, усю Церкву, всіх майбутніх учнів Своїй матері, а Свою матір – нам. В цьому виповнюється історія. Все більше і більше людство і християни розуміли, що мати Ісуса є їх матір’ю, і все більше і більше довіряли себе Матері. Згадайте визначні санктуарії, згадайте набожність до Марії, в яких все більше людей відчувають «Ось мати твоя». І навіть дехто, кому тяжко підійти до Ісуса у Його величі, Сина Божого, довіряють себе без жодних труднощів Матері. Хтось сказав: «Але це не має жодних біблійних підстав!» На це я відповідаю словами св. Григорія Великого: «У читанні ростуть слова Писання». Тобто, вони розвиваються в живій дійсності. Вони ростуть, і це Слово все більше і більше розвивається в історії. Всі ми бачимо, наскільки маємо бути вдячними за те, що маємо істинну Матір; нам всім дали Матір.
Ми можемо йти до цієї Матері з упевненістю, бо вона також є Матір’ю кожного християнина. Однак, також правдою є те, що ця Мати виражає всю Церкву. Ми не можемо бути християнами самі, слідуючи за християнством, базуючись на наших власних ідеях. Матір є образом Церкви, Матері-Церкви, і довіряючи себе Марії, ми також довіряємо себе Церкві, живемо Церквою, є Церквою з Марією.
Таким чином ми дійшли до поняття довіряти себе. Папи римські – Пій XII, чи Павло VI, чи Іван Павло ІІ – здійснювали великий акт посвяти світу Мадонні, і мені здається, як вчинок перед людством, перед самою Марією, це був дуже важливий вчинок. Я вважаю, що зараз важливо засвоїти цей вчинок, дозволити, щоб він нас пройняв, і нести його в собі. В цьому сенсі я їздив до кількох величних санктуаріїв Марії в світі: Люрд, Фатіма, Ченстохова, Альтюттінг.., завжди з наміром зробити реальним, втілити цей акт посвяти, щоб він дійсно зміг стати нашим вчинком.
Я вважаю, що був здійснений великий, громадський вчинок. Можливо, одного дня буде необхідно повторити його знову, але на даний час мені здається більш важливим жити ним, зробити його реальним, ввійти в цю посвяту так, щоб вона дійсно могла стати нашою.
Наприклад, у Фатімі я бачив як тисячі присутніх дійсно увійшли в цю посвяту. В собі, для себе вони довірили себе Їй: вони зробили цю посвяту реальною всередині них. Таким чином вона стає реальністю у живій Церкві, і так Церква росте. Коли ми спільно довіряємо себе Марії, коли дозволяємо цій присутності проникнути в нас, створюючи і входячи в сопричастя з Марією, то твориться Церква, разом з Марією, істинна Наречена Христа.
Тому, на даний час, я не планую здійснювати новий акт посвяти, але швидше запрошую вас увійти в цю посвяту, яка вже була зроблена, щоб ми дійсно могли жити нею кожен день, і щоб таким чином зростала Церква Марії, Церква, яка є Матір’ю, Нареченою і Дочкою Ісуса.