Я, мабуть, наївна. Або таки належу вже до «віджитків»?.. Таке собі не зовсім старе, але «морально застаріле» покоління. Яке вміє розпізнавати «своїх» за цитатами з пісень, фільмів і книжок, яке знає міць визначення «значит, нужные книги ты в детстве читал».
При тому, що покоління нинішнє має змогу читати набагато більше гарних книжок, і до того ж набагато кращих книжок! Скажімо, чудові «Хроніки Нарнії» Льюїса – ну хто коли міг би гадати за антицерковного Радянського Союзу, що можна буде виховувати дітей на такій глибоко християнській літературі? Що буде Аслан, що буде Хоббіт…
З деяких історично-літературних відомостей пригадується мені, що автори цих чудових творів мали – попри загальну згоду щодо своїх писань – різні погляди на те, наскільки варто «відкритим текстом» говорити в літературі про християнство. Здається, з «інклінгів» саме Толкін дорікав за це Льюїсу. За надто відверте християнство у «Хроніках Нарнії».
…Не так давно наткнулась я у рідному Інтернеті на розповідь про те, як хлопчики грались «у солдатики». Звичайне хлопчаче заняття. Трошки процитую:
– А чого це я маю бути за Нарнію? А як я не хочу?
– А я не хочу! Я не буду за Нарнію! Я хочу за наших!
– Ага, ти такий розумний! У тебе лев, ось ти і грай за Нарнію!
– А він не мій, він твій! Забирай свого лева, я не буду ним гратися!
Питання в задачнику: за яких таких «своїх» збираються воювати хлопчаки, і з якої раптом радості їм так не подобається Нарнія – найкраща, здається, з усіх країн?
– Люди, – запитала їх моя знайома, – а хто такі наші?
– Як це хто? – здивувався старший. – Наші, росіяни.
– Радянська армія, – уточнив молодший.
– Не Радянська армія, а збройні сили Росії, – насупився старший.
– Але це ж древня війна, так що армія – Радянська, – відказав менший.
– А з якого дива Радянська армія воює з Нарнією? – запитали їх.
– Тому що Нарнія напала на нас, – терпляче пояснив старший. – Ми просто прийняли перший удар. А потім американці відкриють другий фронт.
…Сподіваюся, ви вже оговталися. Бо я, як кажуть, щелепу підбирала довго. Що з самої цієї розмови, що з пояснення, яке діти дали цій грі. Нарнією бо командує Лев, так? І він там нікого не їсть, бо в них звірі вміють говорити. Отже, вони просто змушені шукати собі, на кого напасти, бо інакше не може бути! А «ми», звісно, тільки обороняємося.
«Мы мирные люди, но наш бронепоезд…»
Не збираюсь нагнітати емоції на тій підставі, що це, як можна здогадатися, московські хлопчаки, а відповідно – що робиться в цих винятково російських головах… (Роблю цей відступ від тексту спеціально на честь тих, хто любить дошуковуватися обурень і засуджень в усьому, що пишеться.) Я про інше.
Мені страшенно шкода зусиль шановного К.С.Льюїса. Який так старався вкласти у свою казку «максимум проповіді», що аж викликав невдоволення шановного Дж.Р.Р.Толкіна. Бо за відсутності – очевидної – бодай якоїсь мінімальної євангелізації весь «месседж» Нарнії пропадає, як те саме зерно з Ісусової проповіді, що впало на биту дорогу.
Замало «читати потрібні книжки в дитинстві». Потрібно вміти їх читати. А якщо діти не вміють правильно прочитати казку, то хто ж їм пояснить, аби не було отакого «вінегрету» в головах?
І хто, коли і як прокладе бодай одну борозну, в яку зможе впасти зерно євангельського слова.
І якщо наразі такі душі являють собою битий шлях, то скількох зусиль потребуватиме прокладення такої борозни.
Боже, подай світові євангелізаторів, і благослови їхні труди.
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
