У вітальні єзуїта о.Роберта Тафта мереживні серветки на столах слугують гармонійним доповненням до його сірого светра і дерев’яного ціпка: перед нами витончений відставний професор. Однак відомою є його крилата фраза, часто повторювана його учнями: «Є дві речі, які не пасує робити самому: богослужіння і секс».
Відомий у світі вчений дав інтерв’ю 13 грудня, напередодні свого повернення до США після 46 років перебування в Римі.
" «Є дві речі, які не пасує робити самому: богослужіння і секс»
Учні та друзі з запалом підхоплюють сказане ним, а аспіранти літньої школи Університету Нотр-Дам навіть опублікували кілька років тому збірник його висловлювань.
«Усе це повністю спонтанно. Зовсім не так, ніби я сиджу в своїй кімнаті перед заняттями й гадаю – а що б це такого сьогодні загнути. Це просто стається», – каже він.
Роберт Тафт, який сказав, що «досяг вершини» у вивченні візантійського богослуження, офіційно полишив посаду професора Папського Східного інституту в Римі ще 2002 року. Він намірився перебратися в єзуїтський Дім пристарілих у Вестоні (Массачусетс) одразу після Різдва, де 9 січня відсвяткує своє 80-річчя.
Маючи на рахунку понад 800 виданих наукових праць, народжений у Род-Айленді й висвячений на священика за візантійським обрядом 1963 року, він донині працює над великим дослідницьким проектом: закінчує шостий, останній, том історії Літургії св.Йоана Золотоустого, яку правлять і католики, і православні.
За його власними словами, він тимчасово призупинив роботу над дослідженням, а уповільнення в роботі пояснює тим, що його сили слабшають, і він більше часу присвячує молитві.
«Однією з переваг старіння є те, що візантійська літургія окреслює як “страшний суд Христовий”, перед яким тобі доведеться стати: він вселяє в тебе страх Божий і спонукає більше молитися, – каже він. – Це вже справило свій вплив на моє духовне життя».
Крім викладацької діяльності, о.Роберт Тафт упродовж десятиліть справляв обов’язки консультанта у Ватикані й написав понад 90 доповідей, проектів та експертних висновків на тему Східних Церков.
«Краще бути частиною процесу, аніж стояти осторонь і критикувати; хоча я також і критикую, – визнає він. – Моя позиція така, що краще вже я напишу, аніж це зробить якийсь невіглас».
" «Літургія – це дійство, в якому немає глядачів. Усі є виконавцями ролей»
Отець Тафт присвятив літургії ціле своє життя: він править те ж саме богослужіння, вивченню якого присвятив себе, молиться й допомагає іншим молитися.
«Я пишу про літургію, аби люди могли краще її пізнати і краще її звершувати», – пояснює він.
Безсумнівно, каже о.Роберт, католики східного обряду сьогодні набагато більше знають про власну літургійну традицію, аніж це було до ІІ Ватиканського Собору: це видно з того, як вони поводиться під час богослужіння. Хоча становище не ідеальне у світі загалом, відзначив він, наводячи як приклад спільноти візантійського обряду в Росії, де хор перебрав на себе чи не всі голоси Народу Божого, а вірні зведені до рівня глядачів.
«Літургія – це дійство, в якому немає глядачів. Усі є виконавцями ролей», – каже він.
Щодо поширеної думки, що Тридентська меса у латинському обряді нібито ближча за духом до візантійського розуміння таїнства, ніж сучасні Меси народними мовами, о.Тафт каже: «Дурниці!»
«Слова молитви призначені не для Бога. Бог уже знає весь зміст літургії, – заявляє він. – Мова існує для нас, і якщо ви не розумієте мови – байдуже, латини або вашої рідної, – то це ваші власні клопоти».
На думку о.Тафта, який віддав довгі роки вивченню кожного слова й елементу літургії, таємницю осягають завдяки знанню та розумінню. Він також сказав, що люди не мають рації, вважаючи Тридентську месу ближчою до «католицької традиції».
«Тридентська реформа внесла не менші зміни в літургію, яка існувала раніше, ніж це, своєю чергою, зробив ІІ Ватиканський Собор», – пояснює він.
Отець Тафт – цілком по стороні мирян, втомлених винаходами та інноваціями, що їх деякі ініціативні священики привносять у богослужіння. Але він не звинувачує в усьому ІІ Ватиканський Собор, останню сесію якого він застав у Римі, прибувши 1965 року на заняття.
Церковна влада «так заморозила літургію з часів Тридентського Собору до самого ІІ Ватиканського, що коли вона прочинила дверцята холодильника, все попливло. Не ІІ Ватиканський Собор викликав зловживання – то була реакція на століття закам’янілості в богослужінні», – каже він.
«Що ІІ Ватиканський Собор і зробив, то це повернення літургії тому, кому вона насправді належить: Народу Божому», – до якого входить також і духовенство, але не тільки воно саме, стверджує о.Тафт.
" «Бути католицьким священиком – чудова річ. Це справді так. Якщо він не повний покидьок, то люди потурбуються про священика»
Він роздав сотні книжок, готуючись до переїзду, але не свої літургійні книги, оскільки, як він каже, це йому потрібно для молитви.
Дім священиків-пенсіонерів у Вестоні «надає повне обслуговування» і має окремі помешкання для тих отців, які можуть жити самостійно, і кімнати обслуги для тих, «хто потребує опіки». На першому поверсі є медпункт «і каплиця, в якій вас відспівають, а неподалік – цвинтар. Усе під руками», – жартує о.Тафт. «Ми всі там опинимося зрештою, і уникати цього – дурниця й незрілість, на моє переконання», – каже він.
Постання обличчям в обличчя з невідворотним, звичайно, заохочує до певних роздумів про минуле.
«Бути католицьким священиком – чудова річ. Це справді так, – каже о.Тафт. – Якщо він не повний покидьок, то люди потурбуються про священика».
Маючи майже 80 років життя, цей єзуїт вважає, що ключ до щастя – намагатися допомагати іншим: «Оце і все».
«І тоді ви виглядаєте щасливою людиною!»
Сінді Вуден, CNS / Catholic News Service
фінансово.
Щиро дякуємо!
