Вчора, 31 липня, відзначала своє 75-річчя – і 55-річчя на естраді! – співачка Едита П’єха. Про неї розповідає Михаїл Фатєєв з храму св.Катерини Александрійської м.Санкт-Петербурга.
Далекого 1955 року студентка І курсу факультету психології виступила з вокальним ансамблем, виконавши польську пісеньку «Autobus czerwony» дуже популярного тоді композитора Владислава Шпільмана. З цього моменту почалося сходження зірки на ім’я Едита П’єха.
Чи знала польська дівчинка Едита-Марія, яка народилася 1937 року в сім’ї польських емігрантів у шахтарському поселенні Нуайєль-су-Ланс на півночі Франції, що за кілька десятиріч вона стане народною артисткою СРСР, кавалером орденів Трудового Червоного Прапора, Дружби народів і «За заслуги перед Батьківщиною»? Що стане справжнім символом Санкт-Петербурга?
Мені випало кілька разів поспілкуватися з Едитою Станіславівною. Усміхнена, відкрита, вона приймала мене у своїй гримувальні та в затишному заміському будинку. Де витоки її таланту? Співачка відповідає просто: «Від Боженьки. Моя мама, Феліція Королевська, співала у церковному хорі, і я з дитинства, охрещена в католицизмі, знала і співала Ave Maria».
Дитинство Едити припало на важкі часи. Бомбардування, голод. Однак у пам’яті досі збереглась атмосфера Різдвяних свят, до яких мама готувалась особливо ретельно: «Моє дитинство було сумне – то була війна. Але повоєнна Польща подарувала мені Різдво. Справжнє Різдво! Свято людей, які збираються за одним столом. Мама накривала на стіл, нехай і дуже бідний. Але він запам’ятався, бо це була Вечеря, присвячена Народженню Христа. Пам’ятаю, опівночі все шахтарське містечко стояло на майдані, грала красива органна музика і всі співали латинський спів «Gloria, Gloria in excelsis Deo». Містечко, сповнене передзвону немовби прокидалося разом із народженням Христа».
У храмі Едиту Станіславівну видно рідко: вона мешкає далеко – в Невській Дубровці. Але й ще одна причина. Якось, зайшовши в церкву в Ковенському провулку, розповідає П’єха, вона одразу виявилась оточена численними парафіянками, які просили дати автограф. «А я прийшла помолитися!» – зітхає співачка. Популярність і народна любов частенько заважають залишитись у храмі наодинці з Богом. Зазвичай вона просить священиків про молитву. У важливі дати за проханням артистки в петербурзьких католицьких храмах правлять Святі Меси про здоров’я і благословення для неї.
Втім, Едита Станіславівна й сама не забуває про молитву. «Я католичка, але не фанатик. Я знаю, що Бог є. І коли погано, треба Йому помолитися, а коли добре – подякувати». Як вдалося зберегти віру, живучи в Радянському Союзі і трудячись, по суті, на ідеологічному фронті? П’єха відповідає коротко: «Я цього не афішувала. Це моє особисте».
Вдома і в поїздках з нею завжди іконка Матері Божої Ченстоховської: «Вона завжди зі мною. 1947 року, коли мені було десять років, мені її подарував священик під час Першого Причастя. Я завжди з молитвою звертаюся до Неї. Мрію побувати на Ясній Гурі, де в монастирі знаходиться цей образ Богоматері. Хочу подякувати їй за все, що багато чого в моєму житті вдалось і вдається».
Своє життєве кредо Едита Станіславівна висловлює просто: «Надіюся, люблю і вірую. В цих словах є все. І сенс свята Різдва, і сенс нашого життя на землі».
За матеріалами: catherine.spb.ru