«Для держави Україна такої категорії громадян, як мігранти, не існує»

Інтерв’ю з Григорієм Селещуком, головою комісії УГКЦ у справах мігрантів, про законодавчий захист українських мігрантів і пропозиції Церков у цій сфері.

14 жовтня — у свято Покрови Пресвятої Богородиці, заплановане парламентське слухання у справах мігрантів. І цього року структури, що працюють у сфері міграцій, спробують кардинально змінити ситуацію. Саме про це ми розмовляли з Григорієм Селещуком, який вже кілька років очолює профільну комісію УГКЦ.

— Отже, пане Григорію, хто ж такі мігранти чи репатріанти?

— Мігранти та репатріанти — це різні поняття. Репатріантами, за українським законодавством, визнаються поки що тільки ті особи, які раніше проживали на території України, були звідси депортовані і потім повернулися. Найчастіше мають на увазі татар, можуть бути й інші національності — росіяни, молдавани, євреї.

Іноді в медіа можна зустріти, що слово «репатріанти» використовують у розумінні тих емігрантів, які повернулися в Україну. У цьому розумінні ми використовуємо термін, який я вперше почув від Блаженнішого Любомира Гузара – «повертанці».

А саме ж визначення «мігранти», за загально прийнятими нормами, — це люди, які тимчасово або постійно проживають і працюють у країні, з якої вони не походять. Це таке містке і найзагальніше означення.

Ми, як Комісія у справах мігрантів, працюємо з усіма видами мігрантів. Ця сфера – дуже широка, і тут є величезний спектр різних проблем, які потрібно вирішувати. Починаючи від емігрантів, іммігрантів, повертанців і закінчуючи жертвами торгівлі людьми, дітьми емігрантів і так далі. Тому ми для себе визначили певні напрямки.

У першу чергу ми працюємо з українськими трудовими мігрантами. Тут ми включаємо і тих, хто є вже за кордоном, і тих, хто повертається в Україну, і їх дітей та сім’ї. На разі ми обмежилися громадянами України і не займаємося іноземцями. Жертвами торгівлі людьми теж поки що не займаємося. Тобто серед наших пріоритетів є звичайні заробітчани.

— Як Ви плануєте спробувати змінити ситуацію в українському законодавстві?

— Зараз українське законодавство вкрай несприятливе для мігрантів. Воно не відображає їх законних інтересів.

Наше законодавство створювалося і формувалося у період, коли не було масової міграції. Взагалі про таке явище тоді не думали. Через те ми маємо багато різних правових колізій, суперечностей і неточностей. І те, що зараз найчастіше пропонують зробити у сфері міграції, це – спробувати поміняти найбільш недолугі норми у законодавстві. Але, на наш погляд, цей шлях непродуктивний. Скажімо так, це – копирсання на поверхні, не йдучи в глибину.

Ми хочемо спробувати кардинально, доволі амбітно, міняти цю ситуацію. Бачимо з практики нашої діяльності та діяльності інших громадських організацій, які працюють у сфері міграції, – проблема полягає у тому, що для держави Україна такої категорії громадян, як «мігранти», не існує взагалі. Ви не знайдете у законодавстві визначення «українські мігранти» чи «трудові мігранти». І саме звідси — усі наслідки. Оскільки таких людей не існує для держави, то вона їх не бачить, і вирішувати їхні проблеми вона не може. Тому немає цільових програм у цій сфері, попри те, що ми говоримо про мільйони українців за кордоном. Через це наші люди за кордоном мають величезні труднощі, щоб проголосувати на виборах. Реально мають можливість це зробити не більше 5%, можливо, 10% українців за кордоном. Це максимум з того, що може бути. Тому, на наш погляд, держава (маю на увазі усі гілки влади) повинна визнати сам факт існування українських трудових мігрантів. Вона може це зробити, вважаємо, прийнявши закон про правовий статус українських трудових мігрантів.

— Що це буде за закон, і хто працює над його створенням?

— Створена відповідна робоча група при нашій комісії. Вона діє завдяки тому фінансуванню, яке ми частково знайшли. Цей проект ми робимо із залученням широких консультацій і з громадськими організаціями в Україні, і за кордоном. Пропонуємо цю робочу групу як виконавчий орган для розробки цього проекту. Хтось мусить це писати.

Ми не хочемо писати це виключно від себе, для себе і під себе, бо нам не потрібні жодні політичні бонуси. Хочемо, щоби це йшло максимально для людей із залученням всіх основних гравців у цій сфері. Підкреслюємо, що є певна згода християнських Церков у цьому питанні. Будемо закликати Парламент прийняти цей законопроект до уваги і розгляду.

— Що ви прогнозуєте на майбутнє? Чи зможе зробити наша держава так, щоб люди не виїжджали за кордон?

— Феномен міграції для Церкви відомий давно. Ви відкриваєте Святе Письмо і, починаючи від Старозавітніх часів, хтось кудись та виїжджав, подорожував.

Ми не ставимося до самого феномену міграції, як до негативного. Він має дуже багато позитивів: це – і культурний обмін, і обмін досвідом, і обмін навичок.

Банальний приклад з моєї сім’ї. Мама, коли повернулась з Польщі, то зовсім по-іншому почала обробляти картоплю, ніж до того. Вона побачила, що так зручніше і краще. Я знаю, що тепер половина села так робить.

Але разом з тим цей феномен, на жаль, супроводжує дуже багато негативних явищ. І, власне, наші зусилля спрямовані на те, щоб посилити ті позитивні ефекти, які несе з собою міграція і мінімізувати негативні (хоча не можливо всі усунути).

Проекти, які у нас є, спрямовані на виконання цього завдання. Наприклад, проект підтримки повертанців. Він спрямований не на те, щоб повернути українців з-за кордону. Це їхній вільний вибір. Хочуть вони бути там – добре, хочуть вони бути тут – добре. Але ми бачимо, що близько 70% українців кажуть, що вони хочуть повернутись в Україну. І лише близько 20% здійснюють це бажання. Ми вивчаємо це явище для того, щоб українці, які хочуть повернутися, могли це зробити. Це вкрай важливо, особливо, якщо брати до уваги, що сім’ї – розірвані. І якщо хтось хоче повернутись до сім’ї, то було б добре підтримати його в такому починанні.

Разом з тим , беремо наш напрямок «Розвиваючи українські мігрантські середовища». Якщо українці вирішили залишатися за кордоном, то хочемо їх підтримати в тому і спробувати мінімізувати ті проблеми, які вони там мають. Ці люди – величезний потенціал для України. Особливо, якщо взяти приклад УГКЦ, яка впродовж 50-ти років вільно існувати та розвиватися могла тільки в діаспорі. І зараз переоцінити роль діаспори у відродженні Церкви в Україні просто неможливо. Виходячи з нашої недавньої історії, ми не можемо мати якоїсь негативної настанови до міграції як явища. Але те, що розбиваються сім’ї – так бути не повинно. Те, що люди втрачають роботу, калічаться там, приїжджають без нічого – так бути також не повинно. Те, що українці повертаються і перебувають 3-4 місяці, а потім змушені знов виїжджати – і так бути не повинно. Те, що наші краяни, перебуваючи за кордоном починають втрачати власну ідентичність – це також бути не повинно!

Ми живемо у глобалізованому світі, у якому феномен міграції тільки буде набирати обертів. Чому? Тому, що глобальний світ – це світ, який зменшується. Ми бачимо на прикладі українських мігрантів, що попри те, що вони є громадянами України, значний відсоток з них стали вже громадянами світу. Для них не має значення працювати в Римі, Неаполі чи Мадриді. Лісабон, Валенсія, Дублін – для них це міста одного порядку. Вони просто телефонують до знайомих і кажуть: «Знаєш, у мене там, у Валенсії, відкрилася можливість до праці, а ти вже 2 місяці сидиш в Лісабоні без праці. Приїжджай!» Реально так і є. Приїжджають і працюють.

У цьому глобальному світі рухаються не тільки знання, інформація, капітали – рухаються також люди. Це нормально і найближчі кілька десятків років, якщо не буде глобальних катастроф, то, на мою думку, цей процес буде розвиватись далі. Тому роботи буде багато, проблем буде багато.

Мені здається, що зараз в Україні особливо цікавий час тому, що ми є на початках цього феномену. Україна тільки-тільки починає усвідомлювати весь потенціал і загрозу міграції. І намагається відповідати на ті загрози, які вони приносить і використовувати її потенціал також.

Довідка:

Комісія УГКЦ у справах мігрантів створена за декретом Глави УГКЦ у грудні 2007 року. Це структурний елемент Патріаршої курії і виконавчий орган при Церкві, у справах, що стосуються питань міграції.