Фото: Олена Качуровська CREDO
Яке Різдво «правильне»: католицьке чи православне? Так розрізняють ці дві дати засоби масової інформації, випускаючи з уваги те, що Різдво може бути тільки одне: Христове, бо ж сам Спаситель не був ані католиком, ані православним.
Одні щиро не розуміють, чому на наших землях, на відміну від решти християнського світу, «все не як у людей», а інші над цим i не замислюються: був би тільки привід святкувати!
Проблема в тому, що свята піж назвою «православне Різдво 7 січня» просто не існує. В цьому легко переконатися. Надаремно його хтось розшукуватиме у січневій Мінеї (православній книзі з богослужбовими текстами кожного дня і свята). Зате в грудневій Мінеї на своєму звичному місці, 25 грудня, записане свято «Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа»! Це означає тільки одне: ті, хто використовує вираз «православне Різдво», демонструють лише власну «професійну неграмотність».
Коли ж народився Ісус Христос?
Дехто з моїх колишніх студентів на таке питання відповів: 7 січня 1-го року нашої ери! Певно, вони були переконані, що у «паспорті» Ісуса Йосифовича Христа було написано саме так, і стояла печатка віфлеємського РАГСу. Але, на жаль, ми не знаємо й ніколи не дізнаємося точної дати Його народження. Навіть рік народження Спасителя, не кажучи вже про місяць і день, встановити неможливо, – ствердив ще знаменитий професор Санкт-Петербурзької духовної академії Василій Болотов (†1900), великий церковний історик, орієнталіст і хронолог, співпрацівник Комісії з реформи календаря, яку тоді очолював Д.І.Мендєлєєв.
На сьогодні вже багато кому відомо, що творець нашого літочислення, римський абат Діонісій Малий (середина VI ст.), який відніс дату народження Христа до 754 року «від заснування Рима», помилився в розрахунках на кілька років. На сьогодні твердо встановлено, що юдейський цар Герод (у пізнішій вимові – Ірод) Перший Великий помер 750 року від заснування Рима, тобто 4-го р. до н.е. Незадовго до своєї смерті, шаліючи від думки про втрату трону, він звелів умертвити у Віфлеємі та в окрузі немовлят близько дворічного віку (див. Мт 2,16). Відповідно, Христос народився років за п’ять-сім до початку запропонованої Діонісієм ери.
Згідно з деякими непрямими даними, Різдво Христове святкували в Римі вже у ІІ-ІІІ століттях, а з IV ст. його вже фіксують календарі, які дійшли до нас. Саме відтоді дата 25 грудня встановлена як обов’язкова для всього християнського світу. Звичайно, вона має не так історичне, як апологетичне і символічне значення.
Зимове сонцестояння
Справді бо, 25 грудня – це астрономічно безумовний для північної півкулі день зимового сонцестояння: перший, з якого тривалість світлового дня починає збільшуватися. Поширеному в Римській імперії мітраїстському культу Сонця християнська Церква протиставила віру в Христа, який приніс світові духовне світло (Йн 1,9; 12,46).
379 року святкування Дня Народження Господа вводить у Константинополі його архиєпископ – святитель Григорій Богослов. У його проповіді сьогоднішній православний легко впізнає перший ірмос канону Утрені Різдва: «Христос рождається – славіте! Христос із небес – стрічайте! Христос на землі – возносіться! Співай Господу, вся земле, і весело виспівуйте, люди…»
Спеціально перенісши День Народження Христа на свято «народження Непереможного Солнця», яке відзначали погани, – християнські богослови зробили його центром народного життя. Вся видима природа схиляється перед Немовлям Ісусом, і навіть животворне Сонце, божество поган, підкоряється народженому Сонцю Істини.
Що таке «православний календар»?
Впроваджений 1 січня 45 року Юлієм Цезарем календар отримав його ім’я. Ставши у IV ст. спершу вільною, а потім державною, християнська Церква остаточно пов’язала з цим календарем і свій річний цикл неперехідних свят. Два сонцестояння і два рівнодення мали бути збережені (як і будь-які ключові точки координат або відліку).
Юліанський календар практичний і зручний для підрахунків, але неточний і постійно «запізнюється». Середня тривалість року в ньому на 11 хвилин 14 секунж більше «тропічного року» (реальної тривалості обертання Землі довкола Сонця), внаслідок чого кожні 128 років набігає помилка на цілу добу. Тому з IV і до кінця XVI ст. всі свята, пов’язані з фіксованими датами, переїхали «вперед» на 10 днів: зимові – на весну, весняні – на літо, тощо. Аби виправити цю відчутну погрішність, папа Григорій ХІІІ провів 1582 року реформу юліанського календаря; новий календар отримав ім’я григоріанського. В основі реформи лежав проект італійського лікаря й астронома Луїджі Ліліо. У буллі папи Inter gravissimas («Серед найважливіших…») підкреслювалося, що зміни проводяться з тією метою, «щоби повернути весняне рівнодення на його попереднє місце, яке отці Нікейського Собору (325 р.) встановили на 12-й день перед квітневими календами (=21 березня)…» Це означало логічне повернення до вихідних календарних точок відліку.
Реформований календар був одразу прийнятий католицькими країнами Європи, а дещо згодом – протестантськими. Знаменитий Йоган Кеплер, хоч і протестант за віросповіданням, одразу ж підтримав «католицьку» реформу календаря, не сумніваючись в її науковій та історичній доцільності. Попри галасування деяких радикалів, які вважали, що «краще розійтися з Сонцем, аніж зійтися з католиками!», здоровий глузд переважив.
Православні тоді відмовилися прийняти оновлений календар, хоча ще 1583 року на Константинопольському соборі було визнано неточність юліанського календаря. Залічений Сенатом до сонму богів римський верховний жрець Гай Юлій Цезар немало здивувався би, дізнавшись, що його «поганський» календар став не просто «християнським», але навіть вшановується малоосвіченими «ревнителями правовірності» як «сугубо православний». Імператор вважав би це своїм вічним апофеозом.
Таким чином, «православне Різдво» припадало у XVI та XVII століттях на 4 січня за григоріанським календарем, у XVIII ст. – на 5 січня, у ХІХ ст. – на 6 січня. У ХХ і ХХІ століттях відставання юліанського календаря від реального часу становить уже 13 днів, так що мимовільним шанувальникам Юлія Цезаря доводиться святкувати Різдво 7 січня, а не 25 грудня. Але це зміщення календарної дати свята з його істинної астрономічної дати (дня сонцевороту) знищує і ту богословську символіку перемоги Сонця над тьмою, яка була для великих християнських богословів вирішальною у визначенні часу для святкування Народження Христа.
Відповідно, після 2100 року відставання юліанського календаря становитиме 14 днів, і Різдво припадатиме на 8 січня. Потім розрив збільшиться до 15 днів, і зрештою Різдво стане весняним, а потім літнім святом, а Пасха відзначатиметься влітку (потім – восени і зрештою взимку). Звісно, це означає повне позбавлення сенсу християнських «священних часів», пов’язаних – нехай і символічно – з певною порою року.
Чи можна підводити годинник, який запізнюється?
З точки зору тверезого глузду, поняття «православний календар» логічне настільки само, як і «православна орфографія» чи «православний комп’ютер». Коментарі тут зайві.
Календар – це штучна і в повному сенсі слова «вигадана» людьми система послідовного рахунку днів. І тому ототожнення юліанського («язичницького» за походженням) календаря з Православ’ям побудоване на непорозумінні або бракові елементарної освіченості.
Календарі й годинники – лише «інструменти» для вимірювання різних за тривалістю відрізків часу. А інструменти не можуть бути релігійно забарвленими, «православними» чи «католицькими», вони можуть бути лише точними або неточними. За перекрученою логікою, можна звинуватити у «протестантизмі» православного священика, який має швейцарський годинник. А якщо – який жах! – його годинник японський, «буддистський»?!
Уявімо надто ревного хранителя пам’яті свого коханого дідуся, від якого наш ревнитель отримав у спадок годинника. Годинник відстає на 13 хвилин, але перевести стрілки – це «образити пам’ять дідуся». Зрозуміло, що людина, яка не живе за реальним часом, всюди запізнюється… Так само діється з датами за юліанським календарем. Цифрові значення у богослужбових книгах залишилися такими само: Різдво – 25 грудня, Новий рік – 1 січня. Але через запізнення календарів щодо реального часу вони зміщуються на 13 днів уперед.
Різдво на «католицьким» календарем відзначають не лише католики, а й протестантський світ і 12 із 15 автокефальних Православних Церков, також і «головна» – Константинопольська.
«Субота для людини чи людина для суботи?» Авторитетна відповідь на це питання пролунала давним-давно, але чомусь не всі християни з нею згідні…
Юрій Рубан,
кандидат історичних наук, кандидат богослов’я,
Приход святой Екатерины
фінансово.
Щиро дякуємо!
