Приклад нового Папи Римського актуальний для сучасного українського суспільства з його браком моральних авторитетів і духовної єдності.
Обрання нового Папи Римського минулого тижня, безумовно, стало найважливішою для світу подією. Причому не тільки релігійною, політичною чи ще якоюсь, тут якраз все зрозуміло. Не менш важливо те, що новий Понтифік Франциск практично відразу показав себе як дуже твердий і тому дуже привабливий моральний взірець.
Пригадуються не тільки й не стільки його відмова від лімузина, а, перш за все, перші звернення до народу та проповідь, розповідь про вибір імені та ще низка моментів. І на хвилі загальної ейфорії, яку зараз можна побачити в католицькому світі, приходить на думку висновок, що той приклад, який нам показує Папа Римський, – річ, яка може бути корисною далеко за межами й цього світу, і релігії взагалі.
Зокрема, приклад Папи цілком актуальний для сучасної України. Суспільство, в якому так мало моральних авторитетів, де слово «влада» обов'язково асоціюється з найнеприємнішими епітетами, де немає жодної духовної єдності (і йдеться зараз не тільки про справи церковні, а про наш світогляд взагалі), твердий моральний авторитет зовсім не завадить. І, якщо вдуматися, вже перший неповний тиждень після обрання Франциска дав одразу кілька практичних прикладів для наслідування. Не заради сліпого копіювання, а для того, щоби спробувати покращити щось у нашому українському світі.
Перш за все, Папа Франциск показав, якою в ідеалі має бути будь-яка влада. Можна скільки завгодно називати відмову від лімузина або розмови про турботу про бідних показухою. Очевидно інше – дії та слова, сказані на такому рівні, обов'язково будуть мати позитивні результати. Хтось подбає про ближнього, хтось переосмислить своє життя і, хто знає, відмовиться від того, щоби цього ж ближнього обдурити або нажитися за його рахунок, і так далі. А тепер пофантазуймо й уявімо, що було б, якби такого ставлення до влади навчилися в нашій країні.
Просто порівняймо. З одного боку, чоловік, який є Главою (для багатьох куди більш авторитетним, ніж світські правителі) понад мільярда людей (католиків у світі близько 1,2 млрд.), публічно відмовляється від низки матеріальних благ, які, взагалі-то, його статусу та впливу цілком відповідають. З іншого, покажіть мені хоча б одну людину, що володіє реальною владою в Україні, яка при отриманні посади, депутатського місця чи хоча б зубожілого чиновницького портфеля, не намагалася б, насамперед, обростати машинами, дачами, будинками, зв'язками та іншими ознаками її впливу та статусу? А тепер порівняйте масштаби: все ж таки Україна об'єктивно програє католицькому світу розміром, кількістю і гаманцем. І уявіть собі, що було б, якби який-небудь, скажімо, нардеп відмовився б від свого авто преміум-класу. Одного ось запитали вже, так він пояснив, що джип йому потрібен не просто так (що по-людськи абсолютно зрозуміло), а для поїздок на опозиційні акції … Чесно кажучи, нагодувати десять нужденних людей, як на мене, дія набагато важливіша, ніж усі ці виступи, хоча я можу, зрозуміло, немасштабно мислити та помилятися …
Але і це не все. Папа Франциск показує чудовий приклад того, чим взагалі повинна бути влада. А повинна вона бути, насамперед, відповідальністю, а не користолюбством, як це вже довгі роки прийнято в нас. І лідер, людина, яка взяла на себе владу, перш за все, повинен кудись вести людей. Так от, якби ми в Україні побачили хоча б мінімальне прагнення до цього ідеалу, вже можна було б говорити, що справи нашої держави покращилися. А так саме відсутність відповідальності (не на словах, де її занадто багато, а у справах) здається найбільш великою проблемою сучасної України. Може бути, повчимося, панове українські політики всіх рангів?
Але і це не найголовніше. Дивлячись і на обрання, і на вчинки нового Папи Римського свої висновки може зробити і все українське суспільство. Адже Понтифік чітко показує (і став це робити, починаючи з вибору свого імені, пов'язаного зі знаменитим Франциском Ассизьким, який очистив Католицьку Церкву саме смиренням і скромністю), що є деякі універсальні речі, які можуть об'єднати всіх людей. Якщо відволіктися від конфесійних питань, видно, що є турбота про іншу людину, прагнення допомогти їй, зрештою, вибачте за ідеалізм, любов до ближнього, яка повинна об'єднувати не тільки християн. І, знаєте, це класний привід згадати, що в нас, українців, в межах окремо взятої країни, теж є безліч приводів забути про всі непорозуміння й об'єднатися заради справжніх цінностей.
Адже всі ми хочемо, якщо не процвітати, то – жити в добрій і стабільній країні, яку не будуть розділяти ніякі дурниці та дрібниці, яким в українському суспільстві так часто приділяють незаслужено багато уваги. А ще хочемо елементарної поваги до себе таких, якими ми є. Ну і, звичайно, навряд чи хтось буде проти турботи зі сторони свого ближнього. А якщо такі тенденції з'являться, можна впевнено говорити, що рано чи пізно і великі проблеми, що існують в державі, будуть вирішуватися. Про те, що ми хочемо отримати відповідальну владу, описану вище, думаю, й говорити не варто. То, можливо, поки в нас перед очима такий яскравий приклад, почнемо об'єднуватись і забудемо про всяку дурість?
До речі, обрання нового Папи – це ще й прекрасний приклад того, як різноманітне другосортне лушпиння відшаровується і зникає перед обличчям чогось справді значущого. Для прикладу, скільки було (зокрема, в європейських ЗМІ) спроб скандалізувати нового Папу – і розмови про справу, яку нібито порушували проти нього у зв'язку зі співробітництвом з аргентинською хунтою, і чутки про фінансові махінації у Ватикані, і багато іншого. Але реальним інформаційним трендом стало не все це, і навіть не численні карикатури і фотожаби, пов'язані з Понтифіком і його виборами. Справжня увага приділяється тому, що сказав Франциск, яке ім'я собі вибрав, якими добрими справами був відомий до того, як очолив Церкву, і що він збирається робити на Святому Престолі. Навіть традиційна любов журналістів до «лайкової» тематики зводиться до розповіді, зворушливої історії про те, як майбутній Папа став священиком через нещасливе кохання.
І тут весь католицький світ дає нам ще один найважливіший урок. Адже в умах українців сьогодні домінує саме це саме лушпиння, причому, що ще більш сумно, нав'язане нам політиками. І адже саме тому наше суспільство, вже можна говорити твердо, проґавило такий шанс об'єднатися, як торішнє Євро. Адже ми все рідше згадуємо про зростання патріотизму під час чемпіонату і все частіше повертаємося до старих і порожніх суперечок, в кого краща мова, герої, історія, партія, регіон і так далі. А у випадку з Папою – мабуть, прекрасний приклад того, як можна відкласти другорядне і згадати про головне.
І буде абсолютно неправильно, якщо ми не повчимося і не згадаємо, що є щось набагато важливіше відмінностей – взаємна повага та об'єднання на підставі елементарного бажання жити в гідній країні. Ну так, про це вже говорилося…
Родіон Комаров, Главред /: Католицький Оглядач
фінансово.
Щиро дякуємо!
