Вбивча самостійність
Поспішаю зранку на роботу, буджу своїх хлопців, їм до школи на другу зміну. Вже в коридорі даю вказівки: «Винесіть, будь ласка, сміття, принесіть води з джерела і приберіть розкидані ще звечора речі». – «Добре, мамо», – чую у відповідь два сонних голоси. Забігаю перед обідом, перевіряю: мене зранку ніхто не почув! Сердито беру пакет зі сміттям, потім збираю речі й помічаю порожнє відро. Знов не послухали. Ну й не потрібно, сама усе зроблю, – думаю з докором про своїх неслухняних. І чомусь навіть не спадає на...

