Погляд

5 способів, як ускладнити життя своїм дітям

18 Квітня 2017, 16:28 1402 Олександр Бучковський

Батьківство — безперечно, великий дар і благодать, а батько й мати для дітей — найдорожчі у світі люди. Та навіть їхні відносини були отруєні наслідком первородного гріха, того першого бунту Божих дітей проти свого Творця.

Тому часто батьки несвідомо ускладнюють або навіть руйнують життя свої рідним чадам.

 

1. Не робіть зі своїх дітей кумирів

Не випадково у літургії Пасхальної Вігілії читається уривок зі Святого Письма про жертву Аврааама (Бут 22, 1‑18). Бог здається жорстоким та немилосердним, коли вимагає в Авраама вбити його єдиного сина Ісаака, на якого той так довго очікував. Та насправді Бог не хотів смерті хлопця (якому на той момент було 37 років). Авраам неправильно зрозумів Всевишнього. Старець так любив свого сина, аж навіть думка проте, що він належатиме комусь іншому, окрім нього, навіть Богу, була рівнозначна смерті його дитини. Для отця нашої віри його нащадок став черговим кумиром, божеством, яке дарувало йому втіху і радість життя. Тому й Господь вимагав від нього цієї жертви, щоби переконатися, чи ще Він для нього є Богом, чи є на першому місці.

Хоч як це дивно виглядає, це випробування було проявом любові також і для Ісаака. Бог показав, що якщо він залишиться зі своїми батьками, то загине. Не проживе без їхньої любові, грошей, підтримки. І лише після того, як Авраам та Ісаак пройшли іспит  жертвою, Святе Письмо говорить, що Ісаак одружився з Ревекою.

Можливо, ця мова  буде для когось жорстокою, але прошу вас, батьки, особливо матері, — не живіть для своїх дітей, живіть для Бога. Не робіть із них своїх ідолів, бо цим ви шкодите не тільки собі, але насамперед своїм нащадкам. Вони виростають справжніми егоїстами, які лише здатні приймати чужу любов, а не самі любити. А головне, стають залежними від любові своїх батьків, своєрідними «наркоманами ласки своїх матерів і татусів», а коли їх не стає (ніхто з нас не вічний), то не знаходять свого місця у житті й просто гинуть. Скільки я знаю випадків, коли ця неперерізана «духовна пуповина» тягнула у могилу за своїми померлими матерями юнаків, які могли прожити повноцінне і щасливе життя, мати своїх дітей, родини, бути кимось у цьому житті!.. А так у 40, 50, 60 років вони залишалися неодруженими або їхній шлюб швидко розпадався, бо ніяка жінка не може дорівнятися матері в любові до сина. А потім вони закінчували життя самогубством, бо поряд не було тих, хто їх підтримував і давав почуття захисту і сенсу самого існування.

Подивіться на дерева, які виростають у тіні своїх «рослинних батьків»! Так, вони захищені від вітру, — але завжди кволі, затиінені й ніколи не принесуть плоду. Якщо ви любите своїх дітей, прошу: відпустіть їх і дайте їм розправити крила, навіть силоміць виганяючи з родинного затишного гнізда.

 

2. «Батьківська реікарнація» перетворює життя на животіння

Мабуть, хоч один раз у житті ви чули від своїх батьків: «Я краще знаю, як тобі жити». Розумію, що вони мають життєвий досвід, бажають лише кращого, аби діти не повторювали їхніх помилок. Та що це за життя без помилок? Саме вони дають нам ціннісний досвід, який батьки так хочуть передати нам у спадок. Очевидно, що до старших треба прислухатися; але є патологією,  коли батьки хочуть проживати своє  життя заново у власних дітях. Виправляти  помилки молодості, вказувати, який фах обрати, яку дружину чи хобі. Тоді діти вже не живуть, вони існують і служать додатком до своїх батьків, такою собі ігровою приставкою з функцією «запасного життя». Це не турбота, це прихований егоїзм під маскою лагідності.

 

3. Діти — не власність і не «страховий поліс»

Діти — це велика радість, але для деяких батьків також інвестиція у майбутнє та гарантія безпечної старості. І коли це дитя (яке, до речі має вільну волю) обирає інший, не запланований батьками завчасно шлях (наприклад, монастир чи священицьке життя), то відразу починається «холодна війна» у відносинах. Як це можливо, що мій страховий поліс, якого я годувала 25 років, несподівано йде до семінарії? І, немов обмануті вкладники, ми вимагаємо пояснень. Так виходить на яв уся правда, що діти сприймалися як біологічна власність, а не Божий дар, що його було доручено доглядати подружній парі. Це також стосується і відкритості на життя, бо якщо віримо, що Бог є Творцем усього видимо і невидимого, також і наших дітей, то будемо приймати з вдячністю кожну вагітність (навіть якщо це й викликає певні труднощі, а навіть спротив і нерозуміння). Якщо ж ми лише «охрещені язичники» і  вважаємо, що це ми даємо життя, що ми боги власної долі, то не дивно, що плануємо кількість дітей, робимо аборти і не готові на «сюрпризи» з Неба.

 

4. «Стигматизація» дітей власними травмами

Батьки — свідомо чи ні — програмують нас у дитинстві на те, як ми будемо поводитися у майбутньому зі своїми дітьми. І хочемо ми того чи ні, але існує велика ймовірність, що якщо нас били і карали, то й ми будемо бити своїх нащадків. Неприйняття власної історії викликає ненависть до себе самого. А хто найбільше подібний до нас? Правильно — наші діти, тому і зриваємо на них свій гнів. Виходить замкнуте коло, яке, на перший погляд, неможливо розірвати. І з цього можна вийти лише за допомогою Божої благодаті, не відповідаючи на зло іншим злом, роблячи добро. Прийняти на себе всю несправедливість і визнати перед Богом, що потребує навернення не мій батько, мати або мої діти, а я сам. Що проблема у мені, хоча й, можливо, не я був її причиною.

Звідси — не шукати винних, а з Божою допомогою змінити себе. Знаю сам, що процес навернення є нелегким, а деколи надзвичайно болючим, бо ранить моє его, вбиває гординю та впевненість у собі. Та ця правда робить нас вільними від своїх і чужих помилок. Інакше наслідки моїх гріхів будуть наново переживатися і в наступних поколіннях, бо ми не мали відваги зійти з уже наміченої стежки, яка веде у пекло людських відносин.

 

5. Батьки є дзеркалом Бога і Церкви (часто кривим)

Перефразовуючи славнозвісну формулу св. Кипріана, можна сказати: християнин — це той, у кого Бог є батьком, а Церква — матір’ю. І це чистісінька правда. Довгий час я не міг усвідомити, як це Бог може бути моїм батьком, якщо мій рідний мене покинув, ба навіть хотів у дитинстві убити. Для мене «Отче наш» було чужою молитвою, пустими словами. Тому я більше звертався до Христа, Святого Духа, Богородиці, але не до Бога Отця. Лише завдяки Неокатехуменальній дорозі я зміг відкрити Бога як свого Люблячого Батька, який мене завжди любить і ніколи не покине. І що мій рідний був простою людиною, не відчув Божої любові, отож не зміг її передати мені.

Можливо, наші брати-протестанти знову закидають мене камінням, та гадаю, що таку проблему мав і Мартін Лютер. Головним питанням його життя було — як здобути милість Божу, Його ласкавість. Можливо, у дитинстві його рідний батько був суворим до нього, і пори всі намагання малому Мартіну не вдавалося здобути його прихильність. Це й перенеслося на відносини з Богом та на заперечення значення добрих справ для спасіння. Бо навіщо вони, якщо Небесний Батько їх не помічає? Брак чоловіка як прикладу для наслідування руйнує і всі інші авторитети, зокрема духовні та церковні. Те, що люди не мали контакту з реальним чоловіком, з усіма його перевагами і недоліками, як наслідок дає, що спочатку Церкву, Папу, єпископів ми ідеалізуємо, а потім готові їх каменувати і розіп’яти. Звідси і чимало протестів та розламів у Церкві. 

Однак не тільки стосунки з рідним батьком визначають вектор нашого духовного життя. Важлива є і мати. Дуже часто чоловіки, які виховувалися самотніми жінками (я теж не виняток) хочуть стати, або стають священиками. Церква для них є тим материнським лоном, яке їх оберігає і дає почуття безпеки. Брак чоловічого виховання відбирає у них стрижень, тому на вигляд вони покірні, невибагливі, люблять бути у центрі уваги, однак насправді це ознака певної інфантильності та емоційної незрілості.

Це не свідчить про те, що вони не мають внутрішніх бунтів, — вони просто не показують їх назовні. Таким людям (мені також) притаманний перфекціонізм, прагнення ідеальних розв’язань, втеча від проблем. Якщо вистачає духу, вони покидають Церкву і шукають іншу спільноту (можна тут сказати, і жінку), яка б була досконалою та без гріха. Та ми знаємо, що такої немає (Пресвята Богородиця — єдиний і абсолютно Божий виняток). Або ідеалізують попередні епохи, надмірну дисципліну (де не потрібно брати на себе відповідальність) і тоталітарні секти, де все прекрасно назовні. Зазвичай такі люди є найбільшими критиками всередині Церкви, яким ніщо і ніхто не подобається, але вони самі не знають, чого хочуть.
 

PS: Очевидно, що я не маю своїх дітей і ця стаття може комусь здатися зарозумілою. Та чимало описаних у ній ситуацій взято з мого власного досвіду або спостережень. Ваша справа — погоджуватися з цим чи ні; але якщо це якимось чином вас зачепить, заболить, то, можливо, і всередині рана десь гниє, але ви її не бачите. Судіть самі…

На студію + щомісячний борг
Зібрано Залишилося зібрати
56324грн
16768грн
Потрібно зібрати
73092грн
Залишилося
6днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

4149 4978 3481 8017

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: