Погляд

Формування канону Старого Завіту

15 Серпня 2017, 10:13 840


 

Питання канону Нового Завіту досить цікаве: як він формувався, чому ті, а не інші книги до нього ввійшли, чому деякі книги ввійшли досить пізно.

Канон Святого Письма: католицький погляд. Ч. 1

У Новому Завіті маємо 27 книг, і це загальновизнаний факт на рівні всіх Церков і всіх християн (із деякими неважливими історичними нюансами: наприклад, в Ефіопській Церкві, яка мала більшу кількість книг Нового Завіту). Проте остаточно маємо 27 книг і ніхто вже не дискутує про їхню кількість. Єдині дискусії, які стосуються канону Нового Завіту, — це про значення чи «ієрархію» окремих його книг (про це ще поговоримо). Дискусійним щодо кількості книг у Святому Письмі залишається Старий Завіт. Тому саме це питання варто розглянути.

На сьогоднішній день у католицькому Святому Письмі, а також у деяких православних є 46 книг Старого Завіту. У протестантській Біблії їх 39. Так само у євреїв, у їхньому Танаху, тобто Святому Письмі, рахуючи по‑нашому, — 39 книг, лише в іншій послідовності. До речі, Танах ділиться на три головні секції: Тора (Закон), Небіїм (Пророки), Кетубім (Писання). У католиків, крім тих 39 книг, є ще книги Товита, Юдити, 1 і 2 Макавейські, Мудрості, Сираха та Варуха (з Листом Єремії включно). Крім того, є додатки в книгах пророків Даниїла, а також у книзі Естери.

Колись це тлумачилося так. У євреїв І століття, тобто коли зародилося християнство, були два «канони» святих книг: палестинський та александрійський. Перший був коротший, гебрайською, усталений в Ямнії під кінець І століття. Другий був довший, грецькою, і його традиційно називають «Септуаґінтою» («перекладом сімдесятьох»). Рання Церква прийняла той александрійський канон, грецькою мовою, бо саме його цитують у Новому Завіті. Натомість реформатори XVI століття, йдучи за деякими Отцями Церкви, на приклад за Єронімом, прийняли палестинський канон Старого Завіту, тобто гебрайський, і відповідно — коротший, із 39‑ма книгами. Звідси маємо канон католицький і протестантський. Ніби все ясно. Проте не все так просто.

Канон Святого Писання, в цьому разі з християнського погляду — канон Старого Завіту, не постав в один момент, причому ні в юдаїзмі, ані в християнстві. В юдаїзмі «канон Святих Книг» остаточно утвердився десь у ІІІ-ІV століттях після Христа, проте поправки і дослідження тривали ще аж до Х століття. Тобто в часи Христа і потім, у період написання книг Нового Завіту, цей єврейський канон, який ми знаємо сьогодні, ще не був затверджений.

 

Повний, неповний, втрачений

Узагалі, формування канону єврейської Біблії — це понад 1000 років часу. Це період, коли книги Старого Завіту писалися, потім приймалися (або ні) як натхненні та святі, й остаточно включалися до списку святих книг. Усе почалося десь у ХІІ столітті до Христа, коли були написані деякі поетичні твори, такі як Пісня Мойсея та Марії (Вих 15, 1‑18) чи Пісня Девори (Суд 5, 1‑31), а закінчилося написанням у ІІ столітті до Христа таких книг, як Пророка Даниїла, Естери, 2 Макавеїв та Мудрості. Ці останні дві книги постали десь за 100 років до Христа. За цей період виникло багато книг: деякі були прийняті як «святі», інші відкинуті як несвяті, ще інші були втрачені.

Одним із прикладів втраченої книги є слова Ісуса Навина про якусь «книгу Яшар» («Праведного»): «І зупинилося сонце, і став місяць, аж доки народ не помстивсь над ворогами. Чи ж не стоїть це написане в книзі Яшар?» (ІсНав 10, 13). Можливо, у 2 книзі Царів також є мова про цю втрачену книгу, або ще про якусь іншу: «Решта дій Ахазії, що він чинив, те записане у літописній книзі царів ізраїльських» (2 Цар 1, 18). Ці втрачені книги теж були джерелом для написання деяких фрагментів у канонічних книгах Старого Завіту, особливо пісень та гімнів. Ось що пише автор 2 Книги Самуїла: «Давид співав тужливу пісню над Саулом і над його сином Йонатаном; він учинив так, щоб навчити синів Юди, — вона записана в “Книзі Праведного”» (2 Сам 1, 17-18). З усього цього випливає, що «Книга Яшар» була написана ще перед Вавилонським полоном і включала в себе гімни, пісні та епічні поеми.

Ще одним прикладом втрачених книг може бути згадка у книзі Хронік про записи пророків Натана та Ґада поряд із записами пророка Самуїла: «Дії царя Давида, від перших до останніх, записані в записках видющого Самуїла, в записках пророка Натана й у записках видющого Ґада» (1 Хр 29, 29). Або ще такий текст, що свідчить про втрачені книги: «Решта дій Соломона, від перших до останніх, записані у літописах пророка Натана, в пророцтві Ахії з Шіло та в видіннях Уддо, видющого за часів Єровоама, сина Навата» (2 Хр 9, 29).

 

Закон, Пророки і Писання

Повернемося до поділу єврейської Біблії на три частини: Право, Пророки та Писання. Цей поділ теж не був зроблений в один момент, а постав, швидше за все, через додавання чергової секції після «укомплектування» попередньої. Спочатку було укомплектоване «Право», потім «Пророки», і врешті «Писання». До речі, Христос у Євангеліях найчастіше посилається на перші два, «Закон і Пророки», хоча деколи теж говорить про «Писання», але тоді теж найчастіше має на увазі якийсь фрагмент із Тори чи з якогось пророка. Один раз, щоправда, Христос після свого Воскресіння вживає вираз «Закон, Пророки і Псалми»: «Треба, щоб сповнилось усе написане про Мене в законі Мойсея, в пророків та у псалмах» (Лк 24, 44). Навіть якщо деякі частини Тори, тобто Права, писалися пізніше від деяких пророчих книг чи навіть Писань, то все одно першим було «закрите», тобто усталене «Право», потім «Пророки», а потім вже «Писання».

Існував колись нібито науковий погляд, що Право було завершене, тобто зроблено в Торі останні додатки, десь за 400 років до Христа. Так вважали, спираючись на помилкову дату, коли саме самаряни відкололися від євреїв. Вважалося, що це сталося у V столітті до Христа. А в самарян така сама Тора, як і в євреїв; отже, вона мала бути остаточно сформована десь перед 400 роком перед Різдвом Христовим. Проте відкриття в Кумрані — зокрема, дослідження мов, які вживали євреї та самаряни, — довели, що самарянська схизма сталася біля ІІ століття до Христа. Отож цілком правдоподібно, що Тора теж до цього часу ще формувалася. Хоча, з другого боку, гіпотеза про кінець формування Тори в V столітті також цілком правдоподібна, не зважаючи на момент схизми самарян.

Так звані «старші пророки» у євреїв — це наші «історичні дейтерономічні» книги. «Історичні протономічні» — це П’ятикнижжя, тобто єврейська Тора, «першоназвані». Пророки (такі як книги Ісуса Навина, Суддів, Самуїла чи Царів) були остаточно укладені десь у VI столітті до Христа, приблизно в часі Вавилонської неволі єврейського народу (586-539 до Р. Х.). Щодо деяких книг, яких на сьогодні немає в збірці цих «старших пророків», бо протягом історії та різних подій вони не збереглися, то немає підстав думати, що вони колись, поки існували, не вважалися у євреїв «святими книгами». Гіпотетично, якби вони збереглися, були б тепер також частиною Святого Письма — як єврейського, так, отже, і нашого Старого Завіту.

Йдеться, однак, про книги, які були написані після Вавилонського полону. Існує нюанс: усі відомі святі книги, написані до полону, після повернення з полону були включені у єврейський канон.

Якщо натомість ідеться про книги так званих «менших пророків», то найстарша з них, книга Пророка Амоса, була написана десь у VIII столітті до Христа, а останні, такі як Малахії, Йони чи Йоїла, — близько IV століття перед Христом. У книзі Сираха є мова про «дванадцять пророків» (Сир 49, 10). Враховуючи, що ця книга написана не раніше ніж 190 року перед Христом, або й дещо пізніше, можна вважати, що тоді вже зібрання «пророків менших» було також остаточно завершене.

У ІІ столітті до Христа всі пророчі книги, як «великих» так і «малих» пророків, були вже загальноприйняті та вважалися «святими книгами». Натякає про це, наприклад, автор книги Пророка Даниїла (9, 2), написаної десь у середині ІІ століття; чи Сирах у своїй книзі, написаній теж десь у середині ІІ століття до Христа, коли пише у Пролозі: «Многе й величне передано нам у законі й пророцтвах»; або автор книги, написаної десь за 130 років до Христа, 2 Макавеїв (15, 9), коли говорить: «Він підбадьорював їх словами з закону й пророків».

Попри те, що у ІІ столітті до Христа книги «Пророків» уже були завершені й цитувалися поряд із «Законом», не всі ще так однозначно це сприймали. Талмуд в одному місці згадує про певні застереження деяких рабинів щодо книги Пророка Езекиїла, передусім через незгідність цієї книги з Торою. Крім того, невідомо, чи до збірки «Пророків» у ІІ столітті до Христа входили всі ті пророки, яких ми маємо сьогодні у Святому Письмі. Наприклад, єврейський історик Йосип Флавій (бл 37-100), коли перераховує кількість книг «Пророків», говорить про 13. Дехто з фахівців тримається думки, що він долучив туди інші книги, які потім вважалися частиною третьої секції Святого Письма, а саме «Писань».

 

Кетубім — Писання

Щодо тієї третьої секції, тобто «Писань», то це найбільш «заплутана» частина Біблії. Скоріше за все, книги які має в «Писаннях» єврейська Біблія, були включені туди лише після Вавилонської неволі. Останніми були книги Даниїла та Естери — у ІІ столітті перед Христом. Уже згадуваний Пролог Сираха, крім «Закону» і «Пророків», говорить про «інші книги»: «…мій дід Ісус, пильно віддавшися читанню тих речей, що в законі і в пророків та й по інших пращурних книгах». Натомість згадувана цитата з 2 Мак 15, 9, тобто з книги, написаної після книги Сираха, говорить лише про «Закон і Пророків».

У Філона Александрійського, який був сучасником Ісуса Христа, є мова, коли згадує Біблію, про Закон, пророків та про «гімни та інші твори» (див. Філон Алекс., Про споглядальне життя, ІІІ, 25). Так само Йосиф Флавій, крім Закону, який включає 5 книг, і 13 книг пророків, говорить ще про 4 книги, в яких є «гімни до Бога» (див. Йосип Флавій, Проти Апіона, І, 8). Ці чотири книги — це Псалми, Пісня пісень, Приповідки Соломона та Когелет, або ж Еклезіаст («Проповідник»).

Спірною є також сама назва цієї третьої секції, «Писання». Чи то євреї, чи то пізніше перші християни (до написання книг Нового Завіту), говорячи «Писання», мали на увазі радше ціле Святе Письмо Старого Завіту, а не якусь його частину. Неясність із цими «іншими книгами», яку видно ще навіть у І столітті після Христа, свідчить про те, що ця частина єврейської Біблії ще не була тоді остаточно сформована. Єдине певне, і про це писав у І столітті Йосип Флавій, то це те, що авторитетними для євреїв тоді були 22 книги (Закон — 5 книг, Пророки — 13 книг, гімни — 4 книги). А як з іншими книгами? Йосип Флавій згадує грецький переклад, Септуаґінту, зокрема 1 Макавеїв, 1 Ездри (сьогодні це апокриф, називається, згідно з Вульґатою, 3 Ездри) та додатки до книги Естери. Але у списку Флавія серед тих 22 книг цих, написаних грецькою, немає.

Питання залишається наступне: чи поданий список книг у Йосипа Флавія — це остаточний канон єврейської Біблії у І столітті? Люди, які приймали ті або інші книги, мусили керуватися якимись критеріями. Це міг бути критерій «Божого закону» — і тоді, звичайно, Тора повністю відповідала цій умові. Натомість інші книги повинні були посилатися на право (закон), пояснювати його чи описувати теми, близькі праву, — тоді в «канон» могли бути внесені «Пророки» і навіть «Писання», тобто псалми, приповідки, пісня тощо. Це пов’язання з Правом можна якось визначити, хоча й могли виникати певні питання щодо деяких книг.

Ще іншим критерієм могло бути Боже натхнення, і тут уже важче прийняти рішення: яка книга на́тхнена Богом, а яка є звичайною побожною літературою? Також час написання міг бути критерієм внесення до «канону» єврейської Біблії: це мала бути «епоха пророків», а тому авторами книг мали бути пророки. Забігаючи наперед: ми сьогодні точно знаємо, що багато тексту в Старому Завіті, який є в гебрайській Біблії, було додано пізніше, наприклад, після Мойсея, чи після Ісаї, чи багатьох інших відомих пророків; проте це не зменшило натхненності цієї книги ані її канонічності. Список, який подав Йосип Флавій, був, в принципі тим, який колись зробив Ездра, тобто у V столітті до Христа, і тому багато хто вважав, що саме тоді формування «канону святих книг» було завершене. Проблема лише в тому, що 4 Книга Ездри, в якій є мова про цей канон, — апокрифічна, і написана вона десь у 90-120 роках після Христа.

 

Велика Синагога

Ще одна теорія така, що так звана «Велика Синагога» визначила список канонічних книг єврейської Біблії, і зробила вона це під впливом того ж Ездри. Ця теорія з’явилася у XVI столітті, її запропонував єврейський мислитель Елія Левіта (1469-1549) в одному зі своїх трудів «Massoret ha-Massoret», виданому 1538 року. Цей труд схвально прийняли чимало християнських мислителів, особливо — протестантів, для яких, серед іншого, ця теорія була аргументом за прийняття палестинського, коротшого канону Старого Завіту у Святому Письмі.

Теорія Левіта проіснувала до ХІХ століття, аж поки не з’явилися серйозні питання, а чи існувала взагалі якась така авторитетна централізована група у юдаїзмі, як «Велика Синагога», яка нібито сформувалася після часів Ездри, і чи не є це просто припущення без доказів? Єдиним припущенням, що таке щось існувало до Христа, був факт існування у часи Христа керівного органу юдаїзму, а саме Синедріону, і що нібито цей орган мав свого попередника, а ним була «Велика Синагога», яка й вирішила, які книги входять до Святого Письма. Проте чи був Синедріон (і якийсь його попередник) єдиним і беззаперечним авторитетом для всіх юдеїв, а тим більше тим, хто міг би вирішувати, що є Святим Письмом, а що ні, — це велике питання. Скоріше за все, навіть якщо щось таке як «Велика Синагога» існувала після Ездри (перший раз про «Велику Синагогу» говориться аж в ІІ столітті після Христа, в мішні, тобто в одній з компіляцій усної Тори, «Піркей авот»), навряд чи вона мала вирішальне слово, яке б всі прийняли, відносно канону Біблії.

Дуже часто говориться — і багато хто так вважає навіть сьогодні, — що канон єврейської Біблії був остаточно усталений між 90 і 100 роками на зібранні у Ямнії, у місті на березі моря, куди рабі Йохан бен Закай переніс Синедріон після того, як римляни у 70 році знищили єрусалимський Храм. Часто причиною цього визначення канону подають протиставлення християнським творам, які щойно постали (передусім Євангелія) і які посилалися на єврейське Писання у версії Септуаґінти, тобто на грецький переклад. Тому в Ямнії грецьку Септуаґінту було відкинуто, а прийнято палестинську версію Біблії, тобто гебрайську.

Треба сказати, що переконання, ніби «синод (зібрання) в Ямнії» встановив остаточний канон єврейського Святого Письма, не зовсім відповідає дійсності. Насамперед тому, що не було ніякого «синоду», а лише періодичні зустрічі рабинів та інших «вчених у Писанні» чи наступників фарисеїв. Усе це відбувалося не в рамках «синоду», лише в рамках рабиністичної школи. По‑друге, «вирішення питання канону» не становило предмету цих зустрічей, оскільки на той час ще не було достатньо переконливих критеріїв (про які мова була вище), які б дозволяли такий канон встановити.

Лейтмотивом зустрічей у Ямнії був пошук відповіді на питання: «Як тепер далі діяти, після зникнення єрусалимського храму?» А головним питанням Ямнії було — яка релігійна група Ізраїлю повинна взяти гору і чия концепція теології має стати основоположною. Це правда, що для цього деколи старалися якісь тексти, не відповідні своїй доктрині, виключити зі Святого Письма, аби таким чином мати перевагу над опозиційним релігійним угрупованням, яке саме на цьому тексті чи текстах будувало свої богословські контраргументи. Проте це виключення певних текстів або цілих книг сталося не відразу, лише поступово, протягом наступних століть. Ті різні групи та різниці між ними, навіть доктринальні, можна побачити ще на сторінках Нового Завіту (хоча б фарисеї та садукеї).

Дискусії в Ямнії — це закладення фундаменту рабиністичної лінії юдаїзму, а не остаточне вирішення питання канону. Взагалі, немає навіть якогось документу зі списком «святих книг Танаху», який би був ухвалений у Ямнії. Відомо лише, що на «ямнійських зустрічах» дискутували про «канонічність» книг Когелета (Еклезіаста), Пісні пісень та Естери. Проте ці дискусії продовжувалися й після Ямнії, у ІІ столітті після Христа. І головне, немає жодних доказів, щоб на зустрічах у Ямнії якусь книгу остаточно відкинули: дискусії про «канонічність» — це «відкрите питання», а не «відкидання». Навіть книга Сираха була цитована багатьма рабинами після епохи Ямнії. Взагалі, багато євреїв після Ямнії вважали «святими книгами» ті, яких не було серед 22 книг, поданих Йосипом Флавієм.

До речі, книгу Сираха, яка початково була написана гебрайською, причому ще перед книгою Даниїла, і лише потім перекладена грецькою, багато рабинів цитували як «Святе Письмо». Коли у ІІІ-ІV століттях критеріїв для остаточного визначення «канонічності» книг Святого Письма врешті було достатньо і поступово затверджувався гебрайський канон Святого Письма, Сираха до цього канону не включили: по‑перше, бо книга була вже лише грецькою, а по‑друге, бо рабини не погоджувалися з її теологією: Сирах виражав думку, що після смерті не буде відплати.

Петро Балог ОР

На студію + щомісячний борг
Зібрано Залишилося зібрати
50046грн
23046грн
Потрібно зібрати
73092грн
Залишився
1день
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

4149 4978 3481 8017

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: