Роздуми над Словом Божим на вівторок VI Великоднього тижня
Хтось сказав: коли людина сумує за померлим, вона сумує не так за тією особою, як за любов’ю і теплом, яких зазнавала, перебуваючи біля неї. Завдяки любові другої людини ми можемо прийняти себе такими, які ми є, не боятися відкинення. Відтак, коли помирає (відходить із цього життя) хтось нам дуже близький, нами любимий, ми наче втрачаємо частку любові до себе, втрачаємо частину свого життя.
Напевно життя учнів Ісуса Христа було змінене Його любов’ю. Згадаймо навернення Левія Матея, або ту доброту і любов, із якою Ісус завжди звертався до Симона-Петра з його незносним характером. Той, хто нас любить, прив’язує нас до себе своєю любов’ю. Тому що більшу любов ми отримували від когось, то більшим буде біль у нашому серці, коли приходить розставання.
Ісус знає про це, тому готує своїх учнів і дає їм надію, в якій вони зможуть знести біль розлуки. Надія стосується Утішителя. Його прихід вартий того, щоб Ісус відійшов. Вартий того, щоб вони пережили біль розставання, бо Утішитель так змінить їхні серця, що вони не стільки хотітимуть відчувати любов Ісуса, яку мали досі, скільки вже самі будуть нею наповнені й даватимуть цю любов усім слабким у вірі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
