Питання: Якщо після важкого робочого дня просто подивитися телевізор чи серіал, чи погортати стрічку соцмереж, — чи можна це вважати відпочинком? Чи ми грішимо, бо марнуємо свій час і не приділяємо його, наприклад, молитві?
Відповідає брат Олександр Могильний OFM Cap.
Про що говорить відпочинок?
Людина схильна до крайнощів: або в усьому бачити зло, або взагалі його не бачити. А реальне життя — воно посередині. Кожна людина сама вибирає, як їй відпочивати. Бо в цьому і є краса, що кожний — окремий, унікальний. Людина знає себе і знає, що дозволить їй краще, ефективніше відпочити. Бо відпочинок насамперед стосується емоцій, психіки. Тіло потребує кількох додаткових годин сну або полежати, або не працювати активно. Натомість для психіки потрібно інше. Тут ідеться не про активність чи неактивність, а про те, щоб перебудувати на якийсь час своє життя, емоційно зосередившись на чомусь іншому.
Неділя як відпочинок
Якщо взяти відпочинок у святу неділю, то очевидно є кілька важливих моментів: Євхаристія, молитва, читання Божого Слова. Тут мова не про обов’язок, а про те, де є серце людини. Якщо сприймати неділю тільки як обов’язок, то духовні практики не впливатимуть на життя. Тобто людина буде в неділю на Євхаристії, почитає Святе Письмо — але це ніяк не позначиться на ній, буде просто виконанням обов’язку. Саме через емоції. Бо коли людина ставиться до цих практик як до додаткового обов’язку, то її психіка сприймає цей простір зовсім інакше: як те, що потрібно невідомо навіщо; що забирає сили. Якщо ми говоримо про Євхаристію, що це зустріч із Богом, — то чи хотів би хтось іти щонеділі на зустріч із людиною, якої не зносить, із якою не хоче зустрічатися, але мусить? Що це буде за зустріч? Бог це теж відчуває. Звісно, Він за це не покарає. Він милосердний. Він чекає, поки людина це відкриє. Важливо, щоб людина зрозуміла: від цієї зустрічі залежить, як мине її наступний тиждень.
Бог не видає розпорядження, не покладає на людину обов’язку займатися безпосередньо Ним. Вона може Ним займатися опосередковано: коли відвідуватиме друзів, знайомих; коли дивитиметься фільм; коли просто поїде на прогулянку велосипедом; коли вишиватиме, плестиме, читатиме книжку — як відпочинок. Бо вона буде у справах, які Богу милі.
Світ не ділиться на «з Богом» і «без Бога»
Не можна ділити світ на «з Богом» і «без Бога». Це неможливо розділити. Адже і люди, і предмети, які допомагають нам відпочити, дані Богом для нас. Отже, людина ніяк не може обійтися без Бога. Вона тільки може викинути Бога зі своєї свідомості. Якщо це відбувається, то людина вкладає в цю пустку щось інше. Звідси й походить таке мислення: «Тут я маю піти, бо мушу, бо якщо не піду на Євхаристію, то це буде гріх… Що, буду просто лежати? Адже треба щось зробити; це ж не важка праця, нічого страшного… Зрештою, коли я це маю зробити — вихідний же один?.. Це треба зробити, це дуже важливо». Такий підхід і до Бога, й до себе, й до свого життя — предметний.
Хто в центрі?
Ми живемо, ми здорові — бо з Божої волі. Якщо Бог дасть якусь одну бацилу — ми вже лежимо й нічого не можемо робити. Й купа справ відкладається через хворобу. Бо, наприклад, прання саме не кинеться у пралку; суп сам не звариться. Це все ми робимо. А якщо не робимо, то на це є причина. Важливо не вважати себе паном свого життя, у тому розумінні, що людина сама усім керуватиме, сама визначатиме, що буде для неї відпочинком, а що — ні. Життя не залежить від того, випраний одяг чи ні. Це людина так собі уявляє. Якщо життя людини залежить від пса, то все життя обертатиметься навколо пса: йтиме до нього і від нього відштовхуватиметься. І так можна зробити з усіма іншими речами, з людьми. Але, на жаль, коли людина не відкриває, що її життя — навколо Бога, то вона сама собі зробить щось Богом. І тоді це буде внутрішнім рабством, коли паном собі є сама людина, яка говоритиме: «Стоп, тут я працюю, а тут — не працюю».
У чому суть гріха ліні?
Лінощі як головний гріх говорить про те, для кого людина робить те чи інше. Для себе також; для людини, яку Бог любить — і я люблю, маю любити. Дехто думає: «Якби для когось, то я би зробив, а для себе — й так буде». Ні. Не можна підходити до себе, кажучи: «Як немає для кого, то я не готуватиму». Для себе! Бо така Божа воля. Чому ми маємо готувати, прати, гуляти з собакою чи йти з котом до ветеринара? Бо така Божа воля. Коли є лінощі — ця нехіть, небажання, сплячка, — то все стає непотрібним. І людина завжди знайде виправдання: «Можна жити й без кота»; «Якщо не суп, то піду булку куплю»; «Навіщо прати — у мене багато речей, а якщо ні, то піду куплю» й т. ін. Проблема не в тому, робити щось чи не робити; проблема в тому, що людина не бачить сенсу життя, а значить, не бачить Божої волі, — ось у чому гріх.
Яка вона — Божа воля?
Хтось може бути втомленим, хтось — трохи хворим і тому не робитиме те, що потрібно. Але він чітко знає, що в холодильнику ще є що їсти; що є чисте вбрання. Бо героїзм, надприродність, коли людина виходить за свої межі й починає служити, бо цього потребує любов до ближніх, тому що іншої можливості немає, — це одне. А постава: «Без мене нічого не зробиться, без мене тут всі помруть; без мене навіть коти поздихають; і хворий я чи здоровий, змучений чи ні — маю це робити» — це щось інше. Це теж зло, бо людина починає нехтувати собою. Заради нібито-добра вона готова знищити себе. Це — інший бік отого «не бачити сенсу». Бо сенс — чіткий. Господь каже: «Досить. Я тобі вже навіть хворобу дав, а ти не можеш зупинитися. Маєш відпочити».
Можна попрости когось про допомогу. Людина не мусить сама щось робити, якщо не може через поважну причину. Бо сенс у тому, щоб виконати Божу волю, а вона може бути такою: «Сьогодні це робиш ти, а завтра цю справу робить хтось інший». Поділ обов’язків, функцій — це нормальна річ. Так має бути в суспільстві, щоб не було хаосу, щоб була відповідальність. Цього передусім вимагає любов до ближнього: не можуть усі робити одне й занедбати шерег інших справ. Але й не може бути: «Я і тільки я»; не може бути узурпації. Злий дух не дрімає: він прокидається, щоб атакувати людину і перетворити добро на зло.
Серіали — як ліки від депресії?
Інше визначення, тлумачення лінощів — це «депресія». Це емоційна дисфункція. Коли ми чуємо слово «депресія», то знаємо, що відбувається з цією людиною. Вона може бути сильно змучена; насамперед, утомлена її психіка. Хтось може відновити свої сили переглядом серіалу. Це може здаватися дивним, але мистецтво кіно може допомогти людині звільнити її емоції. Є різноманітні жанри кіно, які зосереджують у собі сукупність різних емоційних проявів. Люди люблять кіно, бо переживають його емоційно. Хтось може бути так сильно емоційно виснажений, аж до депресії, що потребує для відновлення певного часу. А такий зовнішній чинник, як кінофільми чи серіали, допомагають розблокувати емоції. І на це потрібен час — інколи весь день.
Хтось може нарікати й казати: «Ну скільки можна, з ранку й до вечора!» А можна підійти й запитати: «А що з тобою сталося, що ти весь час дивишся серіал?» На жаль, люди схильні давати оцінку тому, що відбувається, й відповідно — готовий рецепт: «Устань, прогуляйся, почитай книжку, а не дивися це зранку до вечора». Бо якщо йдеться про депресію, то, кажучи умовно, її прояви з’явилися не в неділю, а ще у п’ятницю, можливо, навіть не в цю, а в попередню. Хтось може бути поруч із людиною в депресії і навіть не хотіти цього побачити.
Депресія також може призводити до настирливого переглядання стрічки соцмереж чи чогось в інтернеті. Людина дивиться це годинами і не знає, чому. Інколи вона просто приходить до магазину й не знає, чому вона туди пішла. Вона не може зосередитися ні на чому, не може вибрати. Іноді годинами. Вона не знає, чого вона хоче. Це теж прояви депресії.
Якщо внутрішній і зовнішній світ, емоції — збалансовані, то людина чітко знає, що вона до цього магазину піде, а до того — не піде. Бо вона знає, що вона хоче, а чого не хоче. Але людина в депресії вже змучена. А якщо це клінічна депресія, то це ще щось інше, це потребує фахівців.
Однак лінощі певною мірою споріднені з депресією, тому що людина втратила жагу до життя, емоції, які нами керують. Агресивність, цілеспрямованість, активність проявляються у тому, що людина хоче щось зробити, чогось досягти, кудись поїхати, щось захистити, щось подолати. Емоції штовхають людину до дії. А коли цього немає, то людина байдужа до всього. Це проявляється у її фізіології: хтось буде днями лежати в ліжку або дивитися телевізор. Йому байдуже, як він виглядає.
Депресія в духовному вимірі
Уявімо, що все це відбувається на рівні духовному: людина втратила жагу до життя й тому не бажає нічого робити. Депресія в духовному вимірі полягає у тому, що людина перестає боротися з гріхами, зі спокусами; перестає спілкуватися з Богом; із її життя зникає молитва. Людина входить у різні гріхи й поневолення.
Потрібно «струсонути» таку людину, щоб вона прокинулася від сплячки. Але людина, її воля може бути так ослаблена, що вона сама вже не спроможна впоратися і потребує лікаря. Як кажуть у народі, «ситий голодного не розуміє». Людина, збалансована духовно й емоційно більш-менш здорова, гадає, що треба просто встати і щось зробити — й усе буде гаразд. Бо їй такий стан не відомий. Але коли людина сама зазнає духовної депресії, то зрозуміє, що справа не в тому, щоб устати з ліжка, не дивитися серіали й чимось зайнятися. Хто хоч раз пережив депресивність, той розуміє, як це все складно. Тоді він розуміє: те, що він бачить, — це одне; а що та людина переживає — це зовсім інше. Тому, щоби стверджувати, що хтось лінивий, бо дивиться серіали чи щось інше, потрібно пройти шляхом відкинення дуже багатьох речей.
Повністю етер із братом Олександром Могильним дивіться тут.
Читайте також:
У чому полягає лінь?
Чи можна сумніватися у словах священника?
Чи завантажувати себе роботою, щоб не думати про проблеми в сім’ї, — це лінь?
Як відпочивати, щоб це не було гріхом ліні?
Як святкувати святий день — неділю?
фінансово.
Щиро дякуємо!
