Діти за гроші в Україні: грядуть зміни?

У Верховній Раді зареєстровано законопроект, який може узаконити сурогатне материнство. За словами фахівців, у разі прийняття закону Україна може стати першою державою у світі, де допоміжне материнство фінансуватиметься державою

«Стану сурогатною матір’ю за винагороду. Є власна дитина, шкідливих звичок не маю» – таких оголошень в інтернеті можна знайти десятки. Ціни на послуги жінок, що пропонують безплідній парі можливість мати свою дитину, коливаються в межах $10,000-20,000. Потенційні сурматері йдуть на такий крок свідомо, хоча наражаються на ризики та стикаються із браком розуміння рідних та друзів. У багатьох оголошеннях значиться: «дуже потрібні гроші».

Втім, опитані кореспондентом «Української правди. Життя» лікарі твердять, що фінансова криза не вплинула на кількість бажаючих народити за винагороду. За словами голови Української асоціації репродуктивної медицини Олександра Юзька, у I-ІІ кварталах 2009-го кількість проведених циклів ДРТ (допоміжних репродуктивних технологій, до яких входять і випадки сурогатного материнства) традиційно зменшилася, але вже в червні лікарі прогнозують вирівняння ситуації.

Рідкісний альтруїзм

Кореспондент «Української правди. Життя» звернулася до п’яти жінок, що розмістили свої оголошення на спеціалізованих веб-форумах. Для однієї з дівчат, за її словами, пропозиція послуг була грою: «Вибачте, але це був жарт. Просто було цікаво, скільки грошей за це запропонують, але я ніколи не погоджуся на це в реальності». Інша таємнича дівчина, чия об’ява досі висить в інтернеті, відмовилася від спілкування, зауваживши, що ніякого оголошення не давала.

Погодилися на розмову лише двоє, на умовах зміни у статті їхніх справжніх імен.

Одна з жінок, мешканка Черкаської області Марія (ім’я змінено – прим. авт.), розповіла, що на думку про сурматеринство її наштовхнула зовсім не економічна скрута. Каже, давно думала допомогти бездітній парі мати своє дитя: «Винагорода для сурмами є важливою, але особисто для мене це не найголовніше. Я в першу чергу керуюсь бажанням допомогти мати свою дитинку батькам, які з якоїсь причини не можуть».

За словами Марії, потреби у грошах вона не відчуває: має хорошу роботу у банку та власний бізнес. Друзі та рідні її прагнення допомогти іншим не підтримують: «Всі кажуть, що я божевільна, але я не погоджуюсь. Тому що якби всі так думали, то хто б допомагав парам, які мають фінансову, але не мають фізичної можливості мати своє дитя? Як кажуть, своя є своя».

Цифри, яких не видно

За даними Української асоціації репродуктивної медицини (УАРМ), в Україні більше 1 млн подружніх пар, які не можуть мати дітей. За словами спеціалістів, на рік в Україні здійснюється 7000 процедур ЕКЗ (екстракорпорального або штучного запліднення), 700 з яких провадиться за державний кошт.

Менше 1% від загальної кількості ЕКЗ, за словами голови УАРМ Олександра Юзька, становлять випадки сурогатного материнства, коли єдиним можливим виходом для подружжя залишається народження дитини іншою жінкою.

За інформацією віце-президента УАРМ Валерія Зукіна, у 2007 році в Україні проведено приблизно 6500 циклів ДРТ, з них 82 цикли сурогатного материнства (пересадка ембріону(ів) біологічних батьків у матку сурматері). За цей же період в результаті останнього народилося 32 дитини. Однак поточної статистики по сурматеринству жоден з опитаних «Українською правдою. Життя» спеціалістів надати не спромігся, тож реальна кількість народжених сурматерями дітей залишається невідомою.

Олександр Юзько зазначає, що окремої статистики по сурогатному материнству в УАРМ не ведуть, оскільки такі випадки зараховують до загального обліку застосування ДРТ: «В Україні сурматері виношують дітей, але цих жінок буквально кілька на рік». Солідарний з ним і Зукін: «Навіть у світі ніде не існує такої статистики. Є цифри по використанню ДРТ, а допоміжне материнство туди входить».

За словами Юзька, відсутність офіційного обліку можна також мотивувати небажанням безплідного подружжя «бути порахованим», виставляти свою проблему на люди:

«Ніхто не займається підрахунком, тому що не хоче додавати до великої психологічної проблеми пари – нездатності мати дітей – іще одну. Якщо вони йдуть на програму ДРТ, вони не хочуть, щоб хтось про це знав. Тим більше, якщо йдеться про сурматеринство. Тим більше, воно сьогодні регламентовано державними законами.

Це просто дотримання права людини на приватне життя».

Міфи vs реалії

Відсутність офіційної статистики та загальна суперечливість теми спровокувала виникнення міфів навколо сурогатного материнства. Кореспондент «Української правди. Життя» розпитала про них керівника Інституту репродуктивної медицини Федора Дахна.

Найбільший стереотип, за його словами, стосується нібито космічного розміру статків, що сурматері заробляють на народженні дітей безплідним парам. Однак у багатьох випадках жінки погоджуються на це як єдино можливий шлях заробити, наприклад, на окрему квартиру.

Так, 28-річна Світлана (ім’я змінено – прим. авт.), яка погодилася спілкуватися тільки на умовах анонімності, жаліється: «В сурматері від хорошого життя не йдуть. Звісно, змусили фінансові труднощі. У нас із чоловіком немає свого житла, а по сучасних цінах купити його нереально, тому із дитиною на руках поневіряємося орендованими».

Жінка каже, що на 130 грн державної допомоги на догляд за дитиною до 3-х років прожити неможливо: «От нехай депутати спробували би прогодувати та вдягти своїх дітей чи онуків на 130 грн на місяць! Чоловік з ранку до ночі на роботі, але грошей не вистачає. А дитині ж не поясниш, що іграшка дорого коштує».

І додає: «Після публікації в інтернеті мого оголошення пропозиції просто посипалися. Зараз я вже знайшла пару, йде підготовка до пересадки ембріону. Це мій перший досвід у сурматеринстві і, сподіваюся, останній».

Інший розповсюджений міф – це сумнів генетичних батьків у тому, що сурмати віддасть дитину.

Однак Дахно спростовує його, пояснюючи, що на сьогодні ситуація складається протилежним чином. Іншими словами, сурогатна матір часто боїться, що генетичні батьки не забажають забирати у неї дитину, на чиє життя у власній сім’ї ця жінка не розраховувала.

Так, на одному з інтернет-форумів потенційна сурматір відразу підкреслює: «Щоб не було сумнівів, що я віддам малюка, готова на стадії підписання угоди підписати також і відмову від нього з відкритою датою».

Уберегтися від шахраїв

На інтернет-форумах для батьків темі шахрайства з боку сурматерів часто відведені окремі теми. Люди навіть створюють чорні списки сурматерів, яким не радять довіряти. За інформацією однієї зі столичних юридичних фірм, що займається юридичним супроводом та підбором кандидаток в сурогатні матері, типові сценарії шахраїв такі:

– Потенційна сурмама з провінційного міста просить вислати грошей на первинне обстеження та квиток, а потім зникає

– Жінка може використовувати оплату проїзду і мешкання в столиці з туристичною метою, причому деколи з власними дітьми

– Вже проживаючи за рахунок пари у місті, кандидатка всіляко перешкоджає виникненню вагітності й одержує компенсації за невдалі спроби

– Жінка «підстраховує» зусилля лікарів за допомогою свого чоловіка, що в результаті може привести до народження парі генетично не їхньої дитини

– Після виявлення вагітності у кандидатки з’являються «тяжкі життєві обставини», що вимагають від неї чималих витрат, які вона перекладає на замовників

Лікарі, опитані кореспондентом «Української правди. Життя» не виключають можливості обману з боку сурматерів, однак зі свого боку засвідчують, що медичний аспект справи є повністю прозорим.

Так, Олександр Юзько говорить, що клініки не втручаються у фінансові та юридичні процеси програми, однак ручається за чесність самих лікарів. За словами керівника львівської клініки репродуктивної медицини «Інтерсоно» Олени Мороз, випадків навмисного шахрайства в її практиці не було. Каже, що трапляються випадки, коли не все обговорено до кінця, не всі деталі з’ясовані, не всі ризики передбачені. Мороз радить: аби захиститися, потрібно все робити офіційно та тільки при залученні юристів.

На думку Вадима Настоящого з юридичної фірми «Євроконсалтинг», головне – це правильно укладена угода між батьками-замовниками та сурмамою. У контракті максимально детально мають бути викладені та визначені всі нюанси співпраці.

«Весь процес займає 10-11 місяців (підготовка до програми та сама вагітність), а за цей час можуть виникнути багато ситуацій, які потрібно передбачити в угоді», – каже Настоящий.

Сурогатних матерів узаконять?

На початку травня у ЗМІ з’явилася інформація про підготовку депутатом парламентської фракції БЮТ Володимиром Каплієнком проекту закону «Про регулювання питань щодо допоміжного материнства та забезпечення державними гарантіями рівних прав та можливостей матерів».

Законопроект, автори якого ставлять за мету підвищення народжуваності українців, зареєстровано у Верховній Раді 11 червня 2009 року (Детальніше про ініціативу можна дізнатися з особистого блогу депутата Каплієнка)

За його словами, на реалізацію законодавчої ініціативи необхідно щорічно виділяти з бюджету мінімум 100-150 млн гривень: «За нашими оцінками, щорічні видатки на реалізації програм ДРТ повинні збільшитися до 180 млн грн. Кошти підуть як на лікування безплідних пар, так і державний супровід сурматерів.» У якій пропорції розподілятимуться кошти, поки невідомо.

Сам Каплієнко так прокоментував законодавчу ініціативу «Українській правді. Життя»:

«Закон дасть відповіді на наступні питання:

– Чи має право сурогатна мати не віддати майбутнім батькам виношену дитину?
– Як чинити з ембріонами у разі смерті одного із подружжя?

– Що робити у разі розлучення або смерті подружжя, дитину яких виношує сурогатна матір?

– Які вимоги до сурогатної матері за медичними та соціальними показниками?

– Як здійснювати репродуктивні програми для одиноких батьків?

– Як чинити з ембріонами, що не були використані, і чи моральним є їх використання в подальшому для проведення фундаментальних досліджень?

На відміну від більшості країн Європи, в Україні сурматеринство є цілком законною діяльністю.

Зазначимо, що в програмі «Допоміжне материнство» не може використовуватись методика внутрішньо маткового запліднення яйцеклітини сурматері спермою чоловіка – члена родини замовника, оскільки в даному випадку дитина буде генетично рідною допоміжній матері».

Володимир Каплієнко у розмові з кореспондентом «Української правди. Життя» офіційно заявив, що дефініція «сурогатна матір-приватний підприємець» є помилково визначеною в ЗМІ, і не має жодного відношення до цієї законодавчої ініціативи.

Фахівці: віз поперед коня не ставлять

Реакція спеціалістів із репродуктивної медицини на цей законопроект виявилася майже однозначною. Більшість з них пропонує депутатам більше зусиль спрямувати на боротьбу із причиною появи сурматеринства, а саме – з безпліддям.

Так, голова УАРМ Олександр Юзько вважає, що держава має піклуватися про діагностику і лікування безпліддя, розвиток ДРТ, тоді вона серйозно посприяє підвищенню народжуваності. «В підготовці цього законопроекту Асоціація (УАРМ – прим.) участі не брала: до нас ніхто не звертався, не питав поради», – каже Юзько.

Віце-президент УАРМ Валерій Зукін у розмові з кореспондентом «Української правди. Життя» зазначив, що у репродуктивній медицині сурогатне материнство – це одна і не найбільша проблема. Натомість підвищення рівня доступу до лікування за державний рахунок на порядок важливіше.

«Держава має дбати про доступність медичної допомоги, про рівність умов незалежно від доходу. Також необхідно розробити систему моніторингу ефективності розподілу коштів на лікування безпліддя. От цікаво, чи думав хтось про те, скільки держава дала грошей і скільки на них народилося дітей?», – розмірковує Зукін.

Крім того, лікар пропонує розробити механізм акредитації спеціалізованих агенцій, які займаються підбором сурматерів та юридичним супроводом справи. Не виключає він і можливості створення професійної асоціації, яка би займалася ліцензуванням діяльності таких установ.

Всі дороги ведуть в Україну?

На відміну від більшості країн Європи, в Україні сурматеринство є цілком законною діяльністю. Пункт 2 статті 123 Сімейного кодексу України визначає походження дитини при застосуванні методів штучного запліднення та визначає батьками народженого сурогатною матір’ю малюка подружню пару, яка надала свої статеві клітини та скористалася послугами сурмами.

У багатьох країнах сурогатне материнство та донорство яйцеклітин заборонені. Так, за інформацією Міжнародного центру La Vita Felice (Харків), сурматеринство заборонене законом в Австрії, Норвегії, Швеції, Франції, деяких штатах Америки, Італії, Швейцарії та Німеччині.

У Бельгії, Ірландії, Фінляндії сурогатне материнство законом не регламентується, але існує. В таких країнах, як Австралія, Великобританія, Данія, Ізраїль, Іспанія, Канада та Нідерланди дозволяється народити дитину безплідній парі безкоштовно. Так, за словами українських лікарів, стається тоді, коли допомогти подружжю береться родичка чи подруга, яка відповідає всім необхідним вимогам.

Що стосується сурматеринства на комерційній основі, коли матері передбачена виплата винагороди, то такий сценарій подій дозволяється законодавством більшості штатів Америки, ПАР, Росії, Грузії, Україні. Саме через законність процедури в Україні сюди їдуть іноземці, які вже втратили надію на результат за державний кошт або шукають дешевших пропозицій.

На думку Олександра Юзька, ярлик України як центру сурматеринства в Європі існує більше як домисел: «Це надумана назва. Для іноземців вигідно витратити гроші на квитки і перебування в Україні, бо це їм обходиться в меншу суму, тоді як ефективність наданої допомоги у нас висока. Я вважаю це компліментом нашим медичним досягненням, бо в нашій країни репродуктивну медицину практикують на рівні світових стандартів.»

Валерій Зукін розповідає, що за послугами сурматерів їдуть до Росії, Індії, Пакистану, Мексики, Бразилії та Бангладеш. Їдуть і до України, але Зукін виступає проти світової слави країни, яка поширюватиметься завдяки сурогатному материнству. Каже, у кожної країни є відомі та впізнавані бренди, але перетворення України на Мекку для бажаючих знайти сурматір своїй дитині не може бути предметом для гордості:

«В Україну мають їхати лікувати безпліддя. Звичайно, з точки зору цін ми не можемо конкурувати із Бангладеш, тому що там дешевше. Але я й не хочу з ним конкурувати, навіщо? Це тільки зашкодить іміджеві України. У нас (у київській клініці «Надія» – прим.) загальний пакет для іноземців коштує до $40000. Для українців виходить трохи дешевше, десь $25000-29000, бо їм, наприклад, перекладати документи не потрібно. Були у нас одні американці, які відмовилися від допомоги через ціну, на що я відповів: «Україна не для бідних американців». Ми ж не можемо перетворювати сурматерів у гарматне м’ясо. Жінка, яка на це йде, наражається на ризики, і просто повинна отримати $10000-15000 як мінімум».

Зукін каже, що переважну частину іноземців, що звертаються в його клініку, становлять росіяни: «Там випадків сурматеринства значно більше, ніж у нас, але це майже удвічі дорожче». І додає: «Якщо ми відмовимо іноземцю у послугах, то ми порушимо українське законодавство, але ж в інших країнах свої закони. Ми можемо обговорювати питання гармонізації стосунків між країнами із дозволеним та забороненим сурматеринством, якщо посередником виступить одна з міжнародних медичних організацій».

Керівник львівської клініки «Інтерсоно» Олена Мороз розповіла кореспондентові «Української правди. Життя», що від загальної кількості циклів штучного запліднення цикли з іноземцями та сурмамами складають 0,5%, що означає 2-3 випадки на рік.

«Сурматеринство – це нормальне явище для всіх країн колишнього СРСР. Ми не судимо, це добре чи зле. Давайте ставити себе на місце і мами, і пари, і власне серце кожному підкаже відповідь», – закликає Мороз.

На думку Дахна, українські ЗМІ демонізували сурматеринство: «Це поодинокі випадки, які не впливають на демографічну ситуацію, тим більше на рівень народжуваності. Натомість допомога сторонньої людини чи родички просто-таки архіважлива для однієї конкретної сім’ї, яка ніяк інакше не може народити спадкоємця. Потрібно хоча б спробувати уявити себе на місці таких людей».

Запит «Української правди. Життя» до Міністерства охорони здоров’я, у якому містилися запитання про шляхи боротьби із шахрайством у сфері сурматеринства та визначення іноземними ЗМІ України центром допоміжного материнства в Європі, у МОЗ обробляли більше місяця. Після численних спроб таки отримати відповідь, до автора матеріалу вона так і не дійшла

Громадська думка: українці про сурогатне материнство

Анастасія Мельниченко, Київ, 24 роки, 2 дітей

Не сказала б, що я противник сурогатного материнства, але мені його важко зрозуміти. Відверто кажучи, не уявляю, як жінка може згодитися стати сурматір’ю. Розумію, що ситуації бувають різні, і що для когось це, напевно, спосіб заробити гроші. Але як тоді, після пологів? Скажімо, дитину забрали. Породілля не встигла, можливо, її навіть побачити, але ж далі вступають у дію гормони материнства, і важко уявити, що відбувається з цією жінкою. Особисто я б в першу чергу розглядала варіант взяти дитину з притулку, але розумію, що для інших людей мати СВОЮ дитину – питання принципове.

Максим Авксентьєв, Донецьк, 32 роки, 1 дитина

Як соціолог можу сказати, що перепоною у дискусії прибічників та противників сурматеринства є те, що вони розмовляють різними мовами. І варто визнати, мова прибічників куди більше зрозуміла, логічна, вона корелює з реальністю. А справа саме в останньому, бо противники оперують аргументами, котрі не мають стосунку до реального життя. Звичайно, треба розрізняти активних та пасивних противників. Перші стоять в одному ряду з екологами, активними борцями за права жінок, особами з нетрадиційною сексуальною орієнтацією тощо. Парадокс у тому, що якраз більшість протестує пасивно. Якщо до них завітає акуратний інтерв’юер у краватці і запитає про ставлення до явища, вони помітять варіант «категорично проти». І вони дійсно так думають, хоча самі метуть з полиць супермаркетів сурогатне, тому що по акціі дешевше.

З точки зору соціології, тут відбувається дисоціація установки та поведінки. Наприклад, один чорношкірий дослідник в США провів простий експеримент – обдзвонив готелі одного штату із запитанням, чи приймуть вони чорношкірого відвідувача. Всі були категорично проти, а один навіть пообіцяв розібратися, хто це до них із такими провокаціями звертається. Потім дослідник поїхав по цих готелях, і всюди його приймали приязно, пропонуючи найкращі кімнати.

Де-факто, розвиткові практики сурматеринства у вітчизняних реаліях заважає хіба вартість процедури та порівняно невеликий попит. В решті аспектів перспектива має зелене світло. Суперечки про сурматеринство, на жаль, майже безплідні. Але не позбавлені сенсу – без такої дискусії прагматичне повсякдення пересічних громадян звузиться до страшенно вузьколобих масштабів. Так що impossible is nothing.

Микола Мишовський, римо-католицький священик, головний редактор журналу CREDO, 30 років, Київ, дітей немає

Не все, що можливе технічно, можливе морально. Сурматеринство має масу застережень: антропологічних, психологічних, суспільно-родинних і моральних. Відділення вагітності від біологічної матері і передавання її матері-найманці – це злочин проти природного порядку, даного Творцем. Ця збоченість перекреслює гідність людини: матері і дитини. Сурматір принижується лише до знаряддя-виробника, внаслідок своєї інструментальної функції позбавляється гідності особи, а дитина зводиться лише до ролі товару, за який платять, і речі, яку будь-якою ціною хочуть мати батьки-замовники.

Крім того, сурматеринство ображає гідність дитини та нищить її право до зачаття, народження та виховання власними батьками. Воно веде до фізичного, психічного і морального розкладання єдності сім’ї, встановленої Творцем. Гадаю, це питання є спробою вирішити проблеми, не беручи до уваги причини.

Анна Загреба, 27 років, Київ, 1 дитина

Таке батьківство цілком має право на існування. Якщо є здорові жінки, які можуть виносити і народити дитину для пар, які хочуть, але не можуть завагітніти роками, то чому б ні? Я особисто знаю чоловіка, який все життя мріяв про дитину і лише майже у свої 50 років здійснив свою мрію саме за допомогою сурматері. Хоча мені як молодій мамі дуже важко уявити, як можна виносити, народити дитину і віддати її без жодних прав у майбутньому. Підозрюю, цим жінкам дуже важко, якою б «роботою» для них це не було.

Юрій Лівак, 27 років, Ужгород, 1 дитина

Насправді, тема сурогатного материнства для мене не надто близька – дякувати Богові, ми з дружиною стали батьками без допомоги третьої сторони. Мені здається, що розглядати це питання не можна категорично й однозначно. З одного боку, «у вас товар – у нас купець». Звучить цинічно, проте задоволеними залишаються обидві сторони. Сурогатна мати отримує те, заради чого погодилася таким чином «попрацювати», причому дійсно в непростих умовах і жертвуючи своїм здоров’ям, часом ще чимось. З іншого боку знаходяться батьки, безплідна пара, яка, можливо, багато років чекає на дитину. Для них сурогатне материнство – благодать, остання надія. Тому, думаю, сурогатне материнство – це радше добре, аніж погано. І на щастя безплідних пар, воно існує і не заборонене законом.

Анастасія Гудзь, 26 років, Київ, дітей немає

У безплідних жінок просто немає виходу. Усиновлення – це варіант, але через цілу низку причин багатьом він не підходить. При сурматеринстві маєш генетично свою дитину. Мабуть, це відчуття дуже важливе. В такій ситуації я би, скоріше за все, всиновлювала, але засуджувати тих, хто обирає допомогу сурматері, в жодному разі не можу.