27 травня 2009 р. кардинал Анжело Содано (на фото – в центрі), колишній папський державний секретар (1991-2006), виступив на конференції, що була організована факультетом суспільних наук Папського університету св. Томи Аквінського Angelicum у Римі. Промова кардинала була присвячена 20-річчю падіння Берлінської стіни (1989-2009) та розбудові відносин між Святим Престолом і посткомуністичними країнами.
Після 9 листопада 1989 р., коли було зруйновано Берлінську стіну, Європа увійшла у нову еру свободи. Для Церкви також настала нова епоха, коли вона може розпочати виконання своєї місії в тих державах старого континенту, де раніш панували комуністичні режими.
Але певний час так звана «Берлінська стіна» збереглася у способі мислення людей, перешкоджаючи багатьом визнати жахливе число жертв минулого та прийняти настання нової реальності.
Тим часом поступово ставали відомими болючі факти про переслідування християн під час комуністичної доби, а також про тих, хто посмів вірити у свободу і став жертвою режиму… Рой Медведєв, один з найвідоміших істориків СРСР, ще в лютому 1989 р. говорив про 40 мільйонів жертв сталінського режиму в Радянському Союзі, багато з яких були переслідувані саме за віру.
Падіння Берлінської стіни запалило полум’я свободи, яке поширилося від тодішньої Німецької Демократичної Республіки до СРСР, від Прибалтики до Балкан. Свобода сприяла відродженню християнських спільнот, і Святіший Отець міг відновити постійне спілкування з ними та відбудувати офіційні зв’язки Святого Престолу з новими демократичними державами.
Досягнення цієї мети стало можливим завдяки дозрілому сумлінню громадян Східної Європи, діяльності ЗМІ, об’єднанню Європейської спільноти, резолюціям Гельсінської конференції з безпеки та співробітництва в Європі. Важливою подією стало й те, що Святий Престол посів Папа-слов’янин. Це визнає також і останній президент СРСР М.Горбачов, який ще 1992 р. писав: «Сьогодні можемо визнати: все, що сталось у Європі за ці останні роки, було б неможливим без цього Папи, без тієї ролі – й політичної також, – яку він відіграв на міжнародній арені».
Атмосфера свободи
З падінням Берлінської стіни розпочалась нова сторінка в історії колишніх комуністичних держав: католики знову змогли публічно практикувати свою віру, Римський Понтифік міг відновити зв’язки з різними місцевими спільнотами і будувати офіційні зв’язки з урядами.
Насправді, з різними східноєвропейськими урядами було встановлено секретні зв’язки ще під час понтифікатів Йоана ХХІІІ та Павла VI. Цей період увійшов до історії під назвою Ostpolitik – «східна політика» Святого Престолу. На той час було визнано доцільним створити для католицьких спільнот у цих країнах мінімум релігійної свободи: якщо не modus vivendi (спосіб життя), то принаймні хоча б modus non moriendi (спосіб виживання). Але такі зв’язки були секретними і неофіційними й не мали на меті встановлення офіційних дипломатичних зв’язків зі Святим Престолом. Єдиним винятком був на той час уряд Югославії. Генерал Й.-Б.Тіто прагнув показати всьому світу, що він не залежить від Москви, а тому 1970 р. дав згоду на відновлення постійних дипломатичних відносин зі Святим Престолом.
Відносини з Росією
Президент СРСР Горбачов ще під час свого першого візиту до Ватикану (1 грудня 1989 р.) завірив Йоана Павла ІІ у бажанні встановити офіційні відносини зі Святим Престолом. На той час сам класичний вираз «дипломатичні відносини» намагалися не використовувати, надаючи перевагу загальному вислову «офіційні відносини», – аби не образити почуття Православної Церкви. Хоча ідея залишалась тією самою: започаткувати відносини з Апостольським Престолом на постійній основі. Після узгодження необхідних формальностей 15 березня 1990 р. було встановлено постійні відносини між урядом Москви та Святим Престолом.
Відтоді розпочався період плідної співпраці двох сторін, метою якої було забезпечення свободи католикам, сприяння діалогу з братами-православними та співробітництво у міжнародному житті заради миру, справедливості та солідарності між народами. Так закінчилася болюча епоха протистоянь і розпочалась епоха зустрічей.
Відносини з балтійськими державами
З відновленням свободи у Східній Європі три нові незалежні балтійські держави – Литва, Латвія та Естонія, що їх Радянський Союз насильно приєднав до себе 1940 р., – розпочали встановлювати дипломатичні відносини також і зі Святим Престолом. Насправді, такі відносини вже існували до радянської окупації 1940 р.: Апостольська нунціатура в Латвії існувала з 1925 р., в Литві – з 1927 р. та в Естонії – з 1933 р. З набуттям незалежності 1991 р. три прибалтійські держави змогли нарешті відновити постійні відносини зі Святим Престолом.
З великим ентузіазмом ці народи вітали Папу Йоана Павла ІІ під час його апостольської подорожі, що тривала 4-10 вересня 1993 р. Супроводжуючи Папу під час того історичного візиту, я також був свідком нової атмосфери свободи, яка поширилась між цими народами. В Литві я був особливо зворушений від час паломництва до пагорба Хрестів, який був свідком мученицької смерті багатьох віруючих – жертв комуністичного режиму.
Плодом нової атмосфери співробітництва між державою та Церквою стало підписання під час великого Ювілею 2000 р. трьох угод між Литвою та Святим Престолом, які стосувалися юридичних питань, співпраці в освітній та культурній сферах і пастирської опіки над католиками у війську.
8 листопада 2000 р. Латвія також підписала загальну Угоду зі Святим Престолом з наміром «сприяти більшому духовному та матеріальному розвитку латвійського суспільства» (ст.1 угоди). З Естонією відбувся обмін дипломатичними нотами, якими було врегульовано питання, що становили спільні інтереси сторін.
Виникнення нових держав після розпаду СРСР
Нова епоха свободи принесла з собою також розпад СРСР. Святий Престол не забарився встановити постійні дипломатичні відносини з усіма 11-ма республіками, що відділилися від Росії і стали незалежними держави. Після 1989 р., в новій атмосфері свободи Католицька Церква змогла відновити власні спільноти – насамперед у тих республіках, де переслідування було найбільш сильне.
У цьому плані типовою є ситуація з Україною. На цих землях стародавньої Київської Русі Церква існувала вже понад 1000 років, ще від часів навернення князя Володимира. Звідси християнство поширилося на різні регіони. Всім відомі події, які сталися після цього, а саме відкол Сходу 1054 р. й усі випробування, яких зазнали вірні Римові католики протягом століть. Однак радянський режим значним чином погіршив ситуацію.
Коли 23 червня 2001 р. папа Йоан Павло ІІ приїхав до Києва, то перед натовпом людей, які його зустрічали в аеропорту, він вигукнув: «Вітаю тебе, Україно, стійкий та мужній свідок вірності цінностям віри. Скільки ж ти страждала в складні моменти, аби захистити свободу сповідувати віру!.. Вітаю весь український народ та радію незалежності, яку, дякуючи Богові, ви здобули без пролиття крові».
З настанням незалежності католики змогли відновити свої спільноти і налагодити тісний зв’язок зі Святим Престолом. На сьогоднішній день налвчується приблизно 6 мільйонів католиків, з яких приблизно 5 мільйонів візантійського обряду та 1 мільйон латинського. Загалом католики становлять 12% всього населення України.
Підсумовуючи, можу сказати, що у ту історичну епоху, яку переживала важлива частина Європи на момент падіння Берлінської стіни Святий Престол намагався бути поряд . У дев’яти державах східно-центральної Європи та Балкан, що належали до радянського блоку, проживала значна частина європейського населення (понад 300 млн. із загальної кількості 700 млн. європейців). Серед них приблизно 70 млн. католиків та ще більше православних братів. Це була важлива частина християн Європи.
Завдяки демократичним рухам деякі народи, що жили разом, обрали шляхи незалежності, як це сталося у СРСР та Югославії: якщо станом на 1989 р. у центрально-східній Європі та на Балканах було 9 держав, то нині на їхньому місці постало вже 29 держав. З кожною з них Святий Престол встановив постійні дипломатичні зв’язки.
Святий Престол, таким чином, уважно слідкував за «знаками часу» і продовжував наповнювати життя народів тією євангельською закваскою, що змінює їхнє життя та робить внесок в їхній духовний розвиток. Бо завжди є актуальними слова Христа: «Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт 4,4).
Кардинал Анжело Содано
Рим, 27 травня 2009 р.
(друкується зі скороченнями, переклад «КВ»)
фінансово.
Щиро дякуємо!
