Ювілей незламної Церкви

У Львові масово відзначають 20–ту річницю виходу Української греко–католицької церкви з підпілля

На Західній Україні церква і миряни відзначають 20–ту річницю виходу Української греко–католицької церкви з підпілля. Апофеозом святкувань стала наймасовіша за останні роки релігійна акція — архієрейська Божественна літургія та урочиста процесія до собору Святого Юра, котра зібрала сотні тисяч вірян. Такої кількості людей місто не бачило з часів візиту до столиці Галичини Папи Римського Івана Павла ІІ у 2001 році.

У недільний ранок кілька десятків тисяч людей у вишиванках зібралися на площі поблизу храму св. Архистратига Михаїла — літургію вирішили відправляти просто неба, адже жодна львівська церква не вмістила б усіх охочих. Місце для служби Божої обрали не випадкове — саме поблизу цієї площі у соборі Архистратига Михаїла двадцять років тому відбулися перші публічні літургії тоді ще забороненої греко–католицької церкви. Нагадаємо, УГЦК перейшла у підпілля після інспірованого сталінським режимом у 1946 році сумнозвісного псевдособору. Священиків та мирян, не згодних з об’єднанням із російською православною церквою, відправляли етапом до сибірських таборів. У таборах провів майже 20 років і тодішній голова УГКЦ кардинал Йосиф Сліпий. Але чимало вірян УГКЦ, попри масові репресії, наважувалися брати участь у церковному житті нелегально — обряди проводили священики в імпровізованих храмах, зазвичай у приватних помешканнях. Тож наприкінці
80–х священики та миряни «на свій страх і ризик» публічно відстоювали УГКЦ, вимагаючи від московського уряду її легалізації та повернення церковного майна.

На ювілейні урочистості прийшли не лише жителі міста — сюди з’їхалися десятки тисяч парафіян з усіх околиць, аби молитвою подякувати Богові за спасіння і відновлення Церкви. Попри величезний натовп людей, обійшлися без послуг міліції — з усім справлялися церковні волонтери. Це й не дивно — всі присутні на літургії щиро усміхалися і були сповнені якоїсь тихої і натхненої радості.

Літургію правив львівський архієпископ Ігор Возьняк, котрий після заборони УГКЦ перейшов у підпілля. Під час проповіді він подякував усім «людям доброї волі і віри», адже до церкви «свобода прийшла через горе трупів та море крові… Підпілля діяло в печерах і підвалах. В’язницях і таборах. Я схиляю голову перед тими, хто так вірно служив Богові». Після літургії присутніх запросили до масового причастя, перед тим висповідавши усіх, хто бажав при святі звільнитися від гріхів. По закінченні «сакральної частини» урочисте зібрання плавно перейшло в кількакілометрову процесію через увесь центр міста. Тисячі людей у вишиванках, з церковними хоругвами, іконами та свічками під молитви і церковний спів простували до собору Святого Юра.

Як розповів «УМ» отець Борис Гудзяк, ректор Українського католицького університету, сьогоднішній день символічно зв’язує минуле та майбутнє, адже вихід УГКЦ з підпілля має колосальне значення для усієї України. «Цей спільний похід дає можливість знайти спільні знаменники. Всупереч розшматованому громадському тілу, Божий народ збирається і відчуває свою цілісність, бачить своє минуле і як воно пов’язане з теперішнім. Саме це відчуття спільності і породжує перспективу на майбутнє. УГКЦ була найбільш репресованою церквою у світі впродовж 45 років і найбільшим механізмом спротиву у цілому Радянському Союзі». За словами отця–ректора, Церква вже відродилась і кількісно, і якісно. Адже, вийшовши з підпілля у 1989 році, УГКЦ мала лише близько трьох сотень священиків. До війни ж їх було близько 2 500. «Місія греко–католицької церкви, як і будь–якої церкви, вести паству до Бога, — каже отець Гудзяк, — свого часу УГКЦ не пішла на компроміси з тоталітарним режимом, який ламав людину, тож бачу в ній надію і моральний авторитет. Якщо кожна українська церква, незалежно від конфесійного поділу, пам’ятатиме про минуле і нестиме науку добра громаді, встоїмо і перед новими викликами у XXI столітті».