З усіх орденів нашої Церкви саме францисканцям у літературі пощастило найбільше. Може, тому, що серед них було чимало письменників, мандрівників, поетів. Якопоне да Тоді (1230-1306) – поет, автор гімну Stabat Mater, Джованні Плано де Карпіні (1180-1252) – мандрівник, який першим з європейців відвідав Монголію і написав книжку про свої мандри. Згадаймо францисканців-терціаріїв, визнаних геніями людства: Христофор Колумб, Рафаель, Мікеланджело, Петрарка, Рабле…
У літературі найвідомішим є, звичайно, францисканець брат Тук, один із соратників легендарного Робіна Гуда. Веселун і водночас своєрідний середньовічний інтелігент: умів читати, писати, мав сяке-таке поняття про закони країни, умів говорити з сильними цього світу. Брат Тук прославлений не лише в народних баладах, а й у творах відомих письменників, зокрема в романі Вальтера Скота «Айвенго». Цікаво, що реальний брат Тук – Роберт Стефорт з Сусекса – жив на початку XV ст. і вперше з’явився не в баладах чи легендах, а в п’єсі невідомого автора другої половини XV ст.
Не менш відомий ще один «театральний» францисканець – брат Лоренцо з трагедії Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Він єдиний у цьому ворожому світі розуміє закоханих і допомагає їм. Сюжет трагедії Шекспір «позичив» у італійця-новеліста Луїджі да Порто та англійського драматурга Артура Брука. Сучасні дослідники довели, що Монтеккі й Капулетті справді існували, але не як сім’ї, а як політичні партії, і помирити їх намагався настоятель одного з Веронських монастирів, отець Лоренцо! Таким чином, знаменита трагедія стала своєрідним пам’ятником відважному францисканцю, який у часи громадянської війни намагався втілити в життя євангельські любов та мир.
Темою відомого японського письменника, католика Сюсаку Ендо, стало поєднання Схід–Захід, християнство та східний світ. Герої його роману «Самурай» – молодий японець і отець Луїс Веласко, проповідник ордену св.Франциска – проходять нелегкий шлях до розуміння Бога, світу і себе у цьому світі.
Англійська письменниця Еліс Пітерс за своє довге життя написала чимало творів, але найбільшу популярність у читачів має серія (20 романів та збірок оповідань) про брата Кадфаеля. З твору у твір перед читачами розгортається життя спочатку учасника Першого хрестового походу, а згодом – монаха, своєрідного детектива-аматора. Про нього критики писали: «Він не завжди монах, але завжди християнин».
У вісімдесятих роках ХХ ст. роман «Ім’я рози» наробив величезного галасу і зробив відомим скромного викладача університету, італійця Умберто Еко. З часом стали помітнішими як недоліки, так і переваги цього тексту. «Ім’я рози» – це детектив, однак це й не зовсім детектив. До монастиря, куди проникло Зло, прибуває вчений монах-францисканець Вільгельм Баскервільський. Він не тільки розгадує таємницю і викриває вбивцю. Він вчить свого юного друга не боятись ані темряви, ані спокус, ані Правди, хоч би яку ціну за це довелося платити. За іронією автора – прізвище прозоро натякає на Шерлока Холмса, – це не принижує образ, а надає йому реалістичності. Брат Вільгельм стає живою людиною, а не ходячим втіленням ученості й моралі. Щодо його супутника – це образ іншого «літературного францисканця»: доброго, наївного, цікавого до всього на світі, трішки хитруватого.
Відомий чеський письменник Владімір Нефф у своїй трилогії про Петра Куканя («У короля не буває ніг», «Перстень Борджіа», «Прекрасна чарівниця») створив образ монаха-францисканця, в якому поєдналися риси брата Тука і брата Лоренцо – веселої душі та вченої мудрості. Прототипом послужив відомий політичний діяч XVII ст., капуцин отець Жозеф, відомий як «сірий» кардинал. Отця Жозефа можна зустріти на сторінках романів Дюма-батька та Фредеріка Сульє, у п’єсах Бульвера Літтона та Віктор’єна Сарду. У «Персні Борджіа» він з’являється обідраний, босий, голодний і… з веселою пісенькою на вустах. Співи не заважають йому роздумувати над «Ареопагітикою» Діонісія Аеропагіта, врятувати головного героя від смерті, Францію – від засилля фаворитів, а Європу – від вторгнення османів. Добряк, містик, реаліст, хитрун, цинік, політик, мандрівник, детектив – все це отець Жозеф. Невідомо, наскільки реальний о.Жозеф був подібний до своїх «літературних» братів, але безсумнівне те, що він був непересічною людиною.
Популярність ордену св.Франциска в красному письменстві не випадкова. Як писав французький журналіст Андре Фроссар: «Після безлічі століть лагідність та смирення залишаються двома характерними рисами францисканського покликання. Їхнє благочестя завжди звучить ніжною піснею».
фінансово.
Щиро дякуємо!
